Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
гніздечко, вилітати на світ Божий, зачати самому шукати собі пожи- ии. Г'оробець-тато навчає діточок — яка то воно штука літати. Т:.к так: — Треба випростуватися, ви тягнути шийку, розпустити криль ця, підстрибнути і раз-два-три під скочити, тай ффуррр полетіти. Всі діти слухняно виконують приказ тата і одне за одним вилі тають з гнізда, та сідають рядоч ком на найближчій галузі дерева. Лиш один Цвірку.нчик — і ні, і ні! Не рухається з гнізда! Скільки йо го не вговорюють, не приказують і не просять. Вперлося, сидить у гнізді, розпустило крильцятка і гадки не має рушитися з місця та ще й цвірінькає собі: — Сі-сі-сір! А хіба ж мені тут, у гнізді зле? Тут мені тепло, мя- кенько, а гиляка тверда. Та ще чого доброго, можу і впасти... Ні, я не хочу літати. Не буду! Мені тут добре! — Чи ти розуму не маєш? — крикнув сердито тато-горобець. —- Всі горобці літають, ніхто віч но в гнізді не сидить і ти .не бу деш. Ти ліньтяю, ти 'Неробо, ти, ти! Чи ти думаєш, що ми обоє з мамою вічно будемо тебе корми ти? Гайда .мені з гнізда! Сміло! Розпусти крила й лети! — Ці-ці-ці! Сір-сір-сір! — за сміявся Цвіркунчик, потім позіх нув, сховав головку під крильце та й давай дрімати, так начебто не до нього й не про .нього гово рилось. Це дуже розсердило тата- горобця. Насилу висунув синка дзьоб ко-м на сам краєчок гнізда і крикну»: — Цзірінь-цір! Летиш чи ні? В цю мигь Цвіркунчик мало що не впав додолу. Рад-нерад розпу стив крильця і фрр-р полетів, по летів. І не задержався на гиляці біля других, ні. Зажмурив очка, та й полетів без па.мяти, з вітром і — нехай діється воля Божа... Он як. Боже, рятуй! — скрикнула мама-горобчиха. — Пропало, про пало на віки! І заломила криль ця з одчаю. А Цвіркунчик ще трохи коли вався на вітрі, поки знесилений не впаз на стежечку малого квіт ника. Стежечка була висипана жонти-м пісочком, довкруги пахли ■квітки, літали мушки і метелики, гріло сонечко. — О, як гарно, як добре! Сір- сір-сір! — заспівав собі та давай то підстрибувати, то порпатися і купатися в пісочку. Нагло побіч нього зявився тато-горобець строго крикнув: — Цвірінь-цір! Вертайся до гнізда. В то мить, тут небезпеч но! Скоро, скоро, раз-два-три! Ле ти зі мною враз! Та де там! Воно й гадки не має. Порпається собі з пісочку, під стрибує, а далі каже: — Ні, татусю, я не хочу верта тись, мені тут так добре, весело. — Чи ти розуму не маєш, — крик нув сердито тато-горобець. Я не хочу літати. Хіба ж я не мо жу стрибати? Тут гатко-горобець зачав уго ворювати його, згадав про кота, про яструба. А далі покормив синка то хробачком, то вложиз йому в дзюбок кілька зерняток піску, то малюсенький камінчик для апетиту, та дрібку зеленої са- латки. Бо- думає: може він голод ний, може знесилів. А ві.н попоїв і сидить, не рухається з місця. Вкінці так розсердин тата, що цей клюнув його дзьобоу поза вуха, поза вуха, й крикнув: — Оставайся само! Ти неслух няне, вперте... Пропадай! Сказав і сам повернувся до гніз да. А гам мама-горобчиха в сльо зах за своїм любимцем. І всі по сумніли, немов би їхній братчик уже на віки пропав. А наш Цвірку.нчик тимчасом грається, тішиться сонечком, про гніздечко геть чисто забув. Аж тут нагло повіяло холодним вітром і почало смеркатися. Не досить того, ще чути було дивний шум і стукання, наче якась хода. І на стежці несподівано зявилася велика тінь, наче якогось грізного створіння. Що це? —■ серденько Цвір- кунчика забилося тривогою. Щось суне до мене. Ох, це щось страшн^! Я... я... боюся... О-о, во но щораз ближче, вже досягає мене... Згадав про кота і цілий затру сився. —- Татку! Мамо! Сір-сір-сір! Рятуйте!... І тут пригадав собі, що треба втікати, летіти. Роглянувся, а пе ред ним ні кущика, ні дерева, ли ше високий паркан. — Все одно, досягну, долечу... Але не вдалося. Вже туй-туй було вхопитися пазурчиками, ко ли нагло сили його опустили і він шур-р-рр, зісунувся на землю. Оглянувся, а те .велике й страшне —■ вже ось-ось. Серце почало би тися бух-бух. Він затремтів: — Це вже .моя смерть! Ой, про паду я тут марно... Та й уже готовився на смерть. А тут, несподівано сталося щось чудесне, немов саме сонце, саме небо прийшло на поміч маленькій пташині. Ось, щось мякеньке, те пле, ніжне обвилося довкола ньо го, підняло легенько, піднесло й посадило високо на дашок аль танки, що притикав до дерева. Так зробило і само десь щезло. ІДо це таке було? — І в цю мить уже і тато-горобець і мама зявилися. Взяли Цвіркунчика між себе й я- кось удалося підлетіти з галузки на галузку та до гніздечка. О, яка там була радість, яке щастя бути знов між рідними. Цвіркунчик поцілував тата і ма му в крило, перепросив за непо слух і обіцяв, що більше цього не буде. І ще додав: — Татку, а що це було таке мякеньке, добре, ніжне, що мені прийшло на поміч у моїй великій біді? — То ти не знаєш? Та ж це бу ла ручка доброї дівчинки Марусі, нашої приятельки. Вона відразу пізнала, що ти мій синочок і вря тувала тебе. Добра, славна дів чинка! — Зате, гатку, як я підросту, то буду їй співати: Сір-сір-сір... Ціпу-ці'пу-ціпу! — сказав Цвір кунчик, позіхнув, устро'мив голів ку під татове крильце й заснув. Олена Цегельська Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
