Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Лист від брата Пані Зеня Олійник залишилася вдома сама. Діти пішли, хто куди на працю, прийдуть аж увечорі. Тількищо відвела малу внучку Га лю до школи. На її згадку обличчя пані Зені окрилює щаслива усміш ка. Це її потіха, це її радість, лю бить її без міри, але їй самій — Галі цього майже не показує, а для неї строга і вимоглива. Не хоче брати приміру з інших ба бунь, що люблять розпускати вже аж надто свої внучата. Переходила з кімнати в кімнату. Тепер вона пані цілого господар ства, тут стерла порох, там підді- ляла цвіток, обчистила сухе листя з галузки. Усміхнулася. Перед її очима стануло її власне господарство вдома, там, на Батьківщині. 06- ширна хата, великий город і сад, велике подвіря з безліччю птиць. Було коло чого попрацювати, всьому дати лад — але й була ра дість, а як прийшла потреба, все була годована курка чи качка на столі. Притишений роками біль защемів у серці. Хто тепер госпо дарює там, на її господарстві? Нині її господарство — це ма шини. В кухні стиха гуде холоділь- ник, коло вікна бринить вітряк, на ганяє в кімнату холод, у пивниці влучила навіжену пральку. Не лю бить її і не має до неї довіря. По- старілася, стала чогось вередлива й непослушна. Тоді, коли найбільш спішно, стане і ніщо не поможе. Син казав, що треба кулаком стук, нути в скриньку, що над маши ною, — піде. Стукала і стукала, аж кулак заболів, — не слухає — може припочиває. З досади пішла й заключила радіо. Щось зашипі ло, задзвонило, рознеслась дика музика .несамовитого джазу, а під його звуки затягнула низьким, не мов пяним, голосом співачка иісшо солодкаво-монотонну й, як зви чайно, про любов. Не любить слу хати цих пісень. Чи можна їх по рівняти до пісень, що співає мо лодь в її родиннім селі вечором на вигоні? Чистими, ясними звуками розноситься пісня, повна незрів- ияної мелодії й краси, аж заглу шує спів соловія в садочках. Замкнула радіо пішла до пивни ці. Стукнула скриньку — так для проби. Машина ожила, шруба за крутилась, так якби нічого, стала працювати далі. Вдоволена віді- тхнула, скінчить прати білля, не треба буде чекати, аж син повер неться з роботи. Повернулась до кухні. Сьогодні в неї багато роботи. Ось уже Різдвяні свята близько, треба щось спекти. Поки живе, це її милий обовязок. А коли помре, може діти добрим словом згадають. Треба починати від торта. Але який же? Оріховий, міґдаловий, бішкоптовий? Недавно пекла ві денський,; усім дуже смакував, — але що їм не смакує? Якийсь та кий, що ще не пекла! Принесла з комори куховарські книжки, їх має щось з десять і то на різних мовах. Різні .мови, різне печиво. Кожний нарід має свій спосіб. Але своя кухня найліпша. Маємо чи.м гордитись! Особливо в нас по селах варять видатно, смачно й поживно, — сьогодні скажемо — з вітамінами. Переглядає докладно книжки одну за одною, багато з тих приписів випробувала сама, — любила пекти й варити свою стра ву й чужинну. Поміж листками книжок малі записки-приписи, за писані день на швидкоруч, часом навіть у гостині в когось. Якась страва їй засмакувала, зараз же випросила припис. Переглядає од ну за одною, деякі писані олівцем, ледве букви розбирає, а папір по жовк, видно писала давно. Минули роки, але кожний папірець гово рить їй багато. Ясно пригадує, ко ли, і де, і від кого цей або інший припис списала. На одну хвилинку зявляються перед її очима облич чя тих жінок. Знайомі й менш зна йомі. Одні ще з дому, другі з У- країни, а інші з часів скитальщи- ни. Нераз собі обіцює, мусить їх усіх переписати в один зшиток. Обіцює, а часу так мало! Знов повертає листки, розкла дає зложені записки. Мусить зна йти той припис! Дістала його від дружини доктора, дуже добрий, але коштовний і тому й не пекла його ніколи. Але тут всього подо- статком десять чи двадцять яєць немає різниці! Вкінці найшла. Розложила папір: десять жовтків, фунт мігдалів, фунт цукру і т. д. Усе має, за цим не біда, спече його. Хотіла замкнути книжку й від- ложити та тут же ще один листок, немов вирваний із зшитка, — зо всім пожовклий. Розложила, по глянула: лист... Сіла вигідніше, стала читати: „Дорога Зеню! Зайшов я раз пізно ввечорі до тітки Марусі, бачу, за столиком сидять тітка, її чоловік, їх діти Влодко й Оксана, та й якийсь стар ший пан у чорнім одягу. Тітка Ма руся, хитро усміхаючись, каже: а пізнай, Михайле, хто це є? Перша моя думка була, чи не з родини хто, — може твій чоловік, Іван? Але де там, тітка сама казала, що вивезли його на Схід, через когось мав переказати. А то був якраз він сам, тільки без зубів і за два роки так постарівся, що й пізнати було
Page load link
Go to Top