Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ма одна, нізвідки ніякої 'помочі й навіть іпоради не 'було. Страшні це були початки! Наша хатина — так звали ми цей хлівець — 'була дуже тісна, так що опал на зиму (сушене, ко- ровйче лайно) ми також тримали в хатк Обложили ним стіни і всю ди, де тільки 'було 'вільне 'Місце. Це ж 'була велика цінність! Коли вже мешкання було сяк-так гото ве, мамусю .покликали до -прааіі. Юрка теж узяли, щоб возив воду з ріки. Такий .малий, а так працю вав! Бо воду набирав із ріки вед- рО'.м, двигав до великої бочки, що стояла на возі. Влітку ще було сяк-так* але зимою дуже бідував, бо не було 'в що одягнутись. При їжджав додому (це було 6 кім від нас) цілий мокрий і (перемерзлий, бо коли :переливав воду в бочку, то все обливав себе. Все на ньому замерзало, бо мороз доходив до 50 ст. Першого року я була вдо ма, топила в печі, варила, прала, бо мамуся 'працювала від сходу до заходу сонця і то на тяжкій фі зичній -праці'. В зиімі то в мешкан ні було так зимно, що вода в вед- рі замерзала до 2— 3 годин, а вранці на нас, на подушках і ков драх залягав іней. Другого року було так само, тільки що .мене вже взяли до ро боти коло худоби. Третього року мамусю взяли до ‘праці у біорі', а Юрка до транспорту збіжжя, так що його тижнями не було вдома. Працював тяжко, бо мусів двига ти мішки і все був голодний. Спершу ми не терпіли голоду, бо діставали носилки 'з дому. При гадалась мені пригода з остан ньою 'пачкою! Це була велика по силка, около 50 кг. В нас уже .по чиналась весна, а до міста; було 18 кім. Треба було іпереїджати рі ку, 'взимі через лід, а влітку поро мом. Коли ж 'починались розтопи, тоді до міста не можна було ді статись. Мамуся боялась, що коли чекатиме а.ж до того часу, що рі ку можна 'буде переїхати, то 'пач ка. може -пропасти. І тому вибра лась по неї. Від нас якийсь козак їхав верблюдами до міста і взяв маму з собою. Коли виїхали на рі ку, яка € дуже широка, в полови ні дороги верхній лід заломався і 'вони 'провалились у воду до по яса. Тоді козаїк сказав мамі, щоб вона1 рятувалась сама, як може, бо він .мусить рятувати верблюдів. Отже бідна) мамуся почала бристи по пояіс у воді, довкруги неї сама крига, під ногами лід. Бреде до бе рега, а ще було около 1 км. до роги. Іде обережно, щоб не .по- ховзнутись, бо коли б упала, то вже з-під льоду не видісталась би. Іде, а вода щораз глибша і крижа но зимна, іде й руками розломлює верхню верству льоду. Плаче і просить Господа, щоб нас, бідних сиріт не покинув. Поручає нас йо го опіці, бо певна, що живою звід сіля не вийде. Люди на другому березі побачили ї:ї і зачали крича ти, щоб уважала, але мамуся крізь сльози вже нічого не бачить, а тут люди хотіли б допомогти, але .ні чого не мають, ніякого човна, ні чого. Вкінці кинули мамусі довгий шнур і теж не вдалось їй вхопи ти, але видно Го'оподь Бог беріг її, бо мамуся добилась до берега, хоч ціла мокра. Потім якийсь шо фер змилосердився1, взяв її на ма шину і завіз мокру на пошту, де відібрала пачку. Мала поверну тись на ріку, бо там мала бути ван тажна машина з нашого села, за справами й мала 'повертатись. В одному місці ще можна було пе реїхати. Машину мама знайшла, але виявилось, що вони ще не вертались того дня додому. Вони забрали маму до нічліжного дому, де була велика кімната і всі ш али на підлозі. Там мамуся дістала ■сильної гарячки й пролежала три дні непритомна. А ми з Юрком вже були в розпуці! Нічого не знали, що з нею діється, чому не •повертається. Але якось за тиж день мамуся вже прийшла до себе і повернулась. Можеш собі уяви ти нашу радість! Потім зробили1 мамусю голов ним книговодом. Це було страш не! Працювала від рана до півно чі, а часто могла, лиш 2— 3 годи ни переспати. Страшну мала від повідальність і в тому часі1 мама зовсім посивіла. По трьох роках Юрко пішов на курс трактористів. Забрали його від нас на працю, де сіяв рукою збіжжя. Бідував 'страшно і вкінці •по кілька місяцях утік звідтіля до дому. Ішов пішки 120 км і як ішов вночі на нещастя ступив ногою в засипане, непогасле вогнище. Попік собі ногу так, що був би згинув, якби якийсь добрий чоло вік не привіз його. Був босий, об дертий, голодний. Мене в тому часі не було вдо ма. Я працювала на сінокосах. Це також була тяжка праця від ран нього ранку до пізного заходу. Від місця, де ми спали під голим небом, треба було до праці пере ходити 4 рази денно че-ре'з воду, що сягала до грудей, це значить рано до праці, влолудне на обід і з обіду і ввечорі спати. Коли вже не -стало мені сил терпіти, я втік ла додому. Хоч це було вночі, то всеж завважив це той, що нас сто рожив і почав гнатись за мною на коні. А я всеж втекла, хоч пере ходила глибоку воду, а була о- дягнена й несла на спині мішок із коцом і хлібом, а все те намокло і було дуже тяжке. Коли повер нулась додому, вхопили мене дро- щі і я захворіла. Завдяки тій хво робі урятувалась від праці в ко пальні вугілля, куди хотіли мене за кару забрати. Звідтіля я вже напевне не повернулась би. По хворобі в'зяли мене до праці на ■полі. Але й тут було нелегко. По тім казали мені зводити сіно зі ■степу. Ой, це було страшне! Са ма я му сіл а накласти сіно зі стир- тиі на віз і із возу скинути до стайні. Але я почала писати Тобі про їжу. Коли вже перестали' прихо дити посилки з дому, то ми часом по 2 дні нічого- не їли. Коли вда лося десь трохи потягнути; збіж жя, то ми мололи його на жорнах (але не пересівали щоб було біль ше) і з того робили галушки, щоб наїстися. Були теж і такі дні, що було що їсти, але це рідше траплялося. Зимою ми старались вертатись додому, бо не було в що одягну тись. Те, що -привезли з собою, скоро перевелось. Врешті ходили в самих латках. Зимою страш но було кудись рухатись, бо не тільки що були сильні морози, але й такі сніговії, що крок перед, со бою нічого не видно було. Так не наче перед тобою якась біла сті на. Зимою -сніїг цілком закривав хату, так, що треба було проби вати собі вих<ід. Часом віяло 14 днів, а тоді було так темно, що треба було Світити в хаті' нафтову лямпу. І така власне заметіль за хопила Юрка, коли їхав волами через степ, 80 км від нашої хати. Коли» повернувся додому, то мав відморожені руки й ноги і лице. На лиці мав довший час струпи, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
