Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ДИТИНСТВО І МОЛОДІСТЬ І. Мій дід Василь Степанович Саренко, по освіті й фаху лікар і бабуня Емма Іванівна баронівна Фон Флеммінґ жили у Петербурзі. Бабуня, добра піяні- стка і співачка, говорила кількома чужими мовами, була, як і дід, дуже товариською людиною. Не диво; отже, що їх дім був осередком, де збирались відомі в той час представники музичного світу. У моїй па- мяті залишились оповідання мами про Сєрова, Му- сорґського, Кюї, Балакірева, Соколова й особливо Даргомижського, що був її вчителем. Кожного разу, коли ми з мамою бували у Петербурзі, їздили на його могилу в Олександро-Невську Лавру, на якій росла берізка. Декого з них я памятаю й сама, бо нераз вони відвідували маму в Москві, де ми жили згодом. їх приїзди вносили в життя нашої родини святковий настрій. Мати моя дуже цінила й шану вала всіх мистців і намагалась і в нас викликати таке відношення. Памятаю, як одного разу вона вказала мені, що не мала тоді ще й пяти років, на одного пана, кажучи: — Запамягай цього добродія. Це великий пи сьменник Салтиков-ІЦедрин! Сказано це було так, що й досі памятаю не тільки його цілу постать, а навіть його попелясті штани в крату, що мені, дитині, були добре видні. Памятаю так само і великий зшиток в цінній обгортці, де різні композитори вписували від руки присвячені мамі твори. Цей зшиток, вартий музею, знищили большевики на цигарки при трусі мого 'по мешкання у 1917 р. Мої батьки проживали спершу у Петербурзі, а потім у Москві, отже росла я в чужому оточенні. Мій дід — Василь Степанович Саренко — був із крови й кости українець, а батько — грек із Херсон щини. Отже тому не дивлячись на зовнішню денаціо налїзацію нашої родини — і дід, і батько любили все українське. Тому й певні зовнішні ознаки, як українська пісня і вишивка, не були чужі й мені і за- памятались мені живо в дитинстві. У нас у родині було 7 хлопців, а по довгій пе рерві дочка-одиначка, себто я. Раннє моє дитинство осяяне любовю всієї родини, але серед всіх її членів найбільш виділяється постать мого діда. Його я дуже любила, хоч і неменш боялась. Я була теж його улюбленою внучкою, бо свою любов до моєї мами він переніс згодом на мене. Боялась я його тому, що ніколи не торкнувши нікого пальцем, він часом за являв хлопцям: „От, зняти б штани та всипати!" Що саме це означає, я уявити собі не могла, але почу вала, що то щось жахливе! До маминої сестри, своєї другої дочки і її ді тей, дід був байдужий, а моїх тіточних братів і се стер називав „негідникамидарма що тим негід никам було по 2— 3 роки. Приїзд діда був у нас завжди великою подією. Брати мої під проводом батька сідали за роботу й у поспіху вишивали мені українську сорочинку, щоб запрезентуваги мене дідові в українському вбранні. (Мати моя погано бачила і не могла виши вати). Дід любив добре поїсти й тому .на його при їзд готувались і в кухні, накуповуючи гусок і качок. Памятаю, як батько возив йому улюблену солянку від Шестова (ресторан у Москві). Памятаю також скандал, що трапився в дитинстві, бо одному з „не гідників" прийшла думка погойдатись на акації. А тому, що обідали надворі, він і нагойдав дідові в борщ стручок та листя. По обіді дід запрошував мене до своєї кімнати і наділяв повні жмені оріхів і цукорків, наказуючи — ,,не давати негідникам!", що вже чекали на мене під дверима. Потім дід лягав спати, а я мусіла (коли ми жили на селі) проганяти попід вікнами де він спав, гусок та кричати на них „гиля, гиля“. Дід виходив ще розчухраний, у халаті, з довгим чубуком в устах і притупцюючи передо мною одною ногою, співав: „При дорозі жук, жук, при дорозі чорний . Зго дом я взяла цей танок для ролі Усті в „Ой, не ходи, Грицю По вечері дід, не зважаючи на свою ге неральську ранґу, ішов із гітарою, на якій грав зна менито, до челядної і там забавлявся. Думаю, і на віть певна, що часом ,,пан енерал" садонув нашого гопака на втіху присутнім. Ясно, що музика, (бо мати так само, як і бабуня добре співала і грала на фортепіяні) тішилась у нас особливою пошаною. Три з моїх братів, яких батько сиховував по військових школах та вивів їх у стар шин, — були добрими музикантами, один піяніст, а два челісти. Окрім військової академії вони покін чили консерваторію, або вчились у найкращих то дішніх професорів. Тому дитинство моє було пере повнене цим і я зовеш не відхилюсь від правди, коли скажу, що виростала на клясичній музиці. Не диво, що й сама в 4— 5 років виспівувала оперові арії під фортепїяновий супровід мами чи брата і мріяла зча- сом стати співачкою. Думаю, що ця моя музикаль ність і спокусили маму і братів взяти мене на оперу Вагнера „Тангойзер" до театру. Але експеримент не вдався. Я так хвилювалась, до того була подразнена і ярким світлом і оркестрою, що крутилась на місці яа дзиґа, доки не впала й не набила собі ґулі на чолі. З •болю та з розпуки я заснула і солодко ттроспала всю виставу. В памяті залишились тільки якісь бли скучі лицарі на конях.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
