Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
СЕСТРАМ L Сидимо у теплій-теплій хаті, Зелень, квіти посеред зими . . . А в уяві — сосни волохаті й Сестри в таборах, на К олим і. . . І немає хаток там затишних, І немає в хаті килимів . . . Кожна в серці має рай колишній: Хату і садок серед степів. їй хотілось — глянути б здалека Чи та сама рідна їй Земля, Чи змостив гніздо старий лелека, Чи буяють зеленню поля? Може там десь рідне серце бється І не вмерла матінка стара; Певно десь узаміж віддається — Виросла — найменшая сестра . . . А сестра ї ї . . . в Казакістані, На чужих, замулених полях; В лихоманці дні ї ї останні, В маренні — тяжкий „додом у“ шлях! А в Норильську братова єдина, Щ о жінок в повстання повела — Берегла в серці Україну Засуд цей на себе прийняла. А матуся й подруга (щ е змалу) Вже лежать в чужій землі сирій: З пятсотма життя своє поклали У таборі клятім Кінґірі! Скільки таборів „в неісходімой“ Стільки сестер гине там щодня, І людей в раби неісчислимо Повертає „русская земля". Мати Божа! Ти нас боронила, Д овела до вільної землі — Поможи ж і Сестрам нашим любим, Від тяжкої долі ї х звільни! Сидимо у теплій-теплій хаті, Зелень посеред зими, квітки . . . А в уяві — сосни волохаті й Сестроньки . . . замучені такі. . . II. Ну, а ми ж щ о? Проведем параду, Д е кінця нема словам палким, Впустим сльози в чашку чоколяди, А рятунок . . . лишим їм сам им !. . Бо розїла нас тяжка недуга: Загубили згоду і любов, Замість ворога — гриземо друга, І дарма, що ллється рідна кров! Лиш тоді, як грім над головою, І за плечі хапне смерти жах, Лиш тоді з одною ми метою І з одним бажанням у серцях: Ми тоді за Матір-Україну Присягаєм, голови кладем, А як тільки лихо геть пролине — Ми, на волі, знову заживем, Як хто хоче, як собі хто здумав! Забуваємо для чого йшли Ми у Світ, спасенні явним чудом, Вістуни стражденної Землі! Та огляньмося ж на ї х страждання! Очі їх н і дивляться на нас З розпачем, із болем сподівання, Що наблизимо для них рятунку час! Сестри любі! Кожна в своїй хаті, В осередку друзів, у громаді, Розбудім о спільно братню згоду, Обєднаймо сили для Походу! О. К о с т ю к Мїннеаполіс, Міни. Лютий, 1957. Сорокліття Державности, сорок- ліття української національної революції — це знаменні історич ні дати, які заставляють нас глиб ше призадуматись над діями наро ду, що був і є головним виконав цем цього великого діла. П оду маймо про тих, що брали безп о середню й посередню участь у важливих історичних актах зєди- нення цілого українського наро- ду. Причинилось замітно до тих дій багато безіменних героїв того часу. Мусимо відмітити зокрема усіх ж інок-героїнь того часу і чи сленне ї х насліддя впродовж о- станніх 40 років. Вже в заранні визвольного зри ву бачимо у першій лаві жіночі постаті. Молоді ентузіястки вти скаються в ряди Українських Сі чових Стрільців і з ними разом переходять усі фази боротьби. А в спалахах повстань вибиваються на провідне місце жінки-отамани й жінки-розвідниці. Не згадуючи вже тих, іцо серед найбільших не достач піклуються хворими й ра неними. Багато буйного квіту по лягло в цьому великому народньо- му зриві. Та це був тільки перший крок. Розпочинається дальша вперта й завзята боротьба, що напружує всі сили народу. У діях підпілля знов бачимо жінок. Невтомно ви конують накази, жертвенно слу жать там, де їх потрібно. Багато їх згинуло при допитах чи в вико нанні своїх завдань. А коли врешті досягнув нас найбільший іспит історії — боль- шевицька неволя, тоді зріс відпір і сили нашого народу. За ініціяти- вою наших політвязнів переведено страйки в лагерах, що досягнули успіху. Тоді то 500 жінок засвід чили в Кінґірі про незламний дух української жінки, що пішла на зустріч танкам, щоб рятувати сво їх друзів. У с о р о к л і т т я
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
