Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як Лесь собі порадив? У сусідстві Леся був малий пе сик Попі. Що то був за песик! — Правдивий „Спанієль-Кокер“ Сам брунатного кольору, з білою зір кою на чолі, кучерявий, клапо вухий, ніжки грубенькі, мов у того слоника. А такий був вайлуватий, незграбний! Хоч бери зараз на руки і тішся ним і пести його; та кий любий, милий той маленький Попі. Лесь часто грався з ним і ду же його любив. І от, одного дня трапилася при кра пригода. Падав рясний дощ, надворі було зимно. Лесь якраз вернувся зі школи. В хаті не було нікого. Він пішов до кухні щось перекусити. З кухні виходили две рі на подвіря, а звідси на вузьку, перехідну вуличку, між домами. Стоїть Лесь у вікні, їсть і ди виться в бік вулички, але мало що бачить, бо там високий паркан. Нараз почув звідтіля пронизливий крик, свист, вигуки. Ого! подумав. — Це пев но ці малі збиточники знов щось лихе затіяли. Може знов збили скло у ліхтарні, як минулого тиж ня. — І мерщій вибіг на подвіря. Заглядає крізь шпару. І що ж ба чить! Отож, недалеко, під муром, зі бганий, змерзлий, мокрий дрижить цілим тілом малий песик Попі. Увесь обризканий болотом, мало- що очей видно. А малі вуличники (їх було може шість, або й біль ше) обступили песика, дражнять його й о:бкидують його огризками з яблук і грушок, лушпинням із бананів, які вони якраз їли, і ма ють ще їх повні кишені. Притім кричать мов дикуни. Бідне, безпо мічне песятко то бреше тоненьким голоском: гав-гав! дзяв-дав! то скавулить, немов плаче, проситься: — Не бийте мене! Не мучте, ра ди Бога! Що я вам винен? А що більше Попі проситься й плаче, то більше вони наступають, дошкулюють і сміються. Дивлячись на все це, Леся взяла страшенна злість і він затиснув кулаки. Серце йому стиснулося зі жалю. Вибіг би відігнати їх, та він сам один, а їх так багато. Обкидають ще й його камінням, а від песика не відступлять. А тут, на біду, не ма нікого старшого, щоб прикли кати до помочі. Ех, якби я був трохи біль ший!... — зітхнув. — Але ж я мо жу зробити себе більшим! — по думав, бо пригадав собі, як то вій грав у вертепі старшого пастиря і як він перебраний виглядав на великого. —■ От, і знайшлася рада! Миттю скочив до пивниці. Між старими речами знайшов дідусеву куртку, одягнувся, комір звів до гори, підперезався ременем, на го лову взяв старий дірявий капелюх, що насунувся йому аж на вуха, а в руки грубу дідусеву палицю. Глянув у дзеркало. Добре! — Ну, але личке не дідусеве! Десь добув кусок темної крейдки, намазався нею і личко відразу зробилося старе. Трохи згорбився, як дідусь. —■ Ну, не пізнають мене! — по думав. — Уже й так темніє і дощ падає. Мерщій вибіг на заднє подвіря. Відчинив двері і гримнув ними раз і другий, але ще не показувався. Вуличники глянули здивовано в сторону дверей, вмовкли і на хви линку перестали мучити песика. А тоді Лесь як не закричить грубим голосом, як не вибігне до них із піднесеною догори палицею. На вид такого страшидла вони забули язика в роті, збентежилися. А Лесь репетує, кричить, так ніби то має ще якихсь товаришів: — Гей, хлопці, за мною! Наступ на тих гультіпаків, розбишак, гуль- таїв! Гурра, гурра! А вони заметушились. Що це? Хто це? Дідусь, не дідусь? Ста ренький якийсь, бо згорблений. Ну, і з палицею! І в ноги! Якстій б т ік л и з поля бою, дали драла. До того ще стовпилися у вузькій ву личці, падали в болото, дощ їх пе ріщив, а Лесь наступав їм на пяти й репетував: —• Ох, ви вуличники, дармоїди, мучителі невинних тварин! Дам я вам бобу! Ви ще мене попамята- єте! Битиму! Битиму! Не подарую! Ну, і що думаєте? І вдалася штука! Так він гнався за ними аж на третю вулицю. А вони втікали, не оглядаючись. Вкінці і Лесь зму чився і дощ його змочив. Та й вер нувся додому, до Попі. О, як утішився бідний песик! Як лестився, як лизав Лесеві руки! А Лесь узяв його відразу за па зуху під стару куртку, обігрів своїм теплом, відхухав, обсушив, розтер змерзлі лапки, і вушка, і зимний носик. Тоді загрів молочка, накришив хлібця і нагодував Попі. Приніс кошик, вистелив якимись шматка ми, положив песика спати і накрив старою курткою. За деякий час вернулися батьки Леся, а потім прийшла сусідка й стала питати: Чи не бачив хто з вас мого песика. Попі? Коли я було випу стила його на хвилинку на вулич ку, несподівано задзвонив у мене телефон. Я мерщій мусіла вийти з хати у важливій справі. В поспі ху я забула про песика. Там я про була досить довго, а за цей час песик пропав. Може вже його нема на світі, може де підбіг під яке авто!... І вже мало не розплакалася з жалю за ним. На це Лесь, нічого ,не кажучи, здіймає стару куртку з кошика, а там звинений у клубочок солодко спить малий Попі. Можете уявити собі, як дуже втішилася сусідка! А коли Лесь розказав цілу ниніш ню пригоду, вона сердечно дяку вала Лесеві за вирятування Попі з рук тих вуличників. А батьки Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
