Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Салатна Рути До місяця преси Не знаю, як з вами, дорогі пані, але моя найбільша хиба — це “ду мати 'наперед“. Принаймні мій чо ловік є тієї думки. Я, звісно, не признала б йому ніколи рації в безпосередній дискусії, але тому що він не знає, що пишу, як “Ру та", можу признатись тут до цієї моєї хиби. Може хтось скаже, що це не є ніяка хиба: бути передбачливою — це прикмета жінки і то добра прикмета. Можливо, що в інших так справді є, але коли йде про мене Я завжди журюся напе ред: коли кладуся ввечорі спати — думаю про те, що зробити зав тра вранці на снідання, що буде, як спізнюся, борони Боже, до трамваю і моя машина почне без мене, що буде, коли я не стрінуся після праці з донею, яка ходить до однієї школи і з сином, що хо дить до іншої так іде цілий час. У наслідку, я забуваю накру тити будильника і справді спізня юсь до трамваю, до праці і лан цюговою реакцією все йде якраз так, як я цього сподівалась. От, маєте — думання наперед! Коли ми виїжджали з родиною на пластову зустріч до Ґрефтону, я ще три дні перед тим думала про те, що треба буде наробити кана пок. Це викликало бурю протестів молодших членів родини — „та нащо, мамо, того всього — зїмо подорозі „гамбургера" і буде! Правда, тату?“ Але хай вони гово рять, що хочуть: із „гамбургера ми" в нашій родині ніхто ніколи не возився. А зрештою: що то купні „гамбургери“, коли можна щось зробити в хаті! І знову: я журилася наперед весь час, коли ми їхали в „цей“ бік до Канади, думала про те, чи дістанемо приміщення в Ґрефтоні, чи стріну там усіх тих, яких я не хотіла б стрінути, дальше, як ми будемо повертатись назад — і в ьисліді я забула щось дуже важ ного, а саме скрутити газ у ку пальні і треба було телефонувати десь із віддалі 200 миль від хати, аж із-під Бофало до сусідів, щоб розбили двері і замкнули газ... Так то вже є з моїм „думанням напе ред". Але все таки добре часом поду мати наперед. Якраз, коли я сіла приладжувати цю „салатку" з най- щирішим наміром описати свою фамілійну поїздку до Грефтону — в цій самій хвилині подумала напе ред. І справді — що було, те ми нуло! Кого цікавить уже тепер буря, що прошуміла над картою України? Та й уся ювілейна тов- кітня з захопленою дітворою та ображеними мамами? Ні, вже треба думати наперед. Ми повернулись до міст, включи лись до своїх машин і бюр, розпо чали вже всякі „засідання”. Та й мене понесло на сходини Відділу, хоч я знала, що чекає там нудьга безпросвітня. Але ж треба поба читись із людьми по вакаціях, а де їх разом зустрінеш? І тут, поміж одним внеском і другим я почула про „жовтень — місяць преси" Ох, повіяло на мене чимсь рідним, давно забутим... Але ні, це може бути й цікаве! А якби так перевести ,,інтервю" серед то варишок праці? І я його перевела. Інтервювана (дуже трудне слово і не знаю, чи я правильно його написала) ска зала мені: —■ Ну, щось подібне — то вже справді жовтень — щойно був серпень і „Союзівка", а тут уже маєш!... Ага, а щодо преси... ні, та я так знов дуже багато не читаю. Найбільше ще любила того пана, що писав в „Америці" ці історії про духи — „Хто знає, як це по яснити"; але він уже помер, шко да... Ну, і в „Свободі" є Ікер — решти не читаю, хіба от час-до- часу про Тарзана на останній сто рінці, ага, і в „Америці" ще „Звід усіль" Правда, ми ще заасекуро- вані також і в „Робітничому Со юзі", то приходить ще й „Народня Воля"; останньо там ішло дуже цікаве, чому редактори „Волі" не мають часу їздити до Ґлен Спей, бо мусять їздити до бібліотеки до Ню Йорку, бо пишуть щось дуже мудре... Преси з Европи? Ні, не читаю. Щось вони там кілька років тому посварилися. Про що йшло, годі збагнути, навіть мій чоловік, який уважається знавцем політики, не знає добре, в чому справа: здаєть ся, йде про якісь позиції — про які, вибачте, не знаю. Але на вся кий випадок не читаю ні „Шляху Перемоги", ні „Сучасної", ні „Са мостійника" Канадійська преса? Так, там є одна газета, що її редагують, як слід. Не памятаю, як називається, але має такий червоний наголовок, достоменно такий, як колись „Ілю- стровани Курєр Цодзєнни". Там можете прочитати про все: про бандитів, що вкрали дитину Лінд- берґа тридцять років тому, і такі різні детективні історії ■— щось таке, як колись писав „Тайни Ди- тектив" Лиш нема вже чомусь таких гарних, страшних репорта жів, які писав той сам редактор про „Упира Торонта", що вбивав жінок: кости хрящіли, кров лля- лась струмінням. Гарно, дуже гар но, цілком, як у тих „горрор ка- міксах" — Та певно, що є ще якісь інші газети: але хто має час їх прочи тати? Мій чоловік, наприклад, здезорІєнтувавшись політично, за кинув їх читання зовсім. Один журнал, який він читає постійно і справді, це — вірте, або ні — є „Наше Життя" Трохи нарікає ча сом, що куховарські приписи над то модерні і не пишуть нічого про такі страви, „які мама варила" — але котрому з них догодиш? Та решта того, що в нашоиму журналі, йому подобається: каже, що ко трогось дня таки напише до ре дакції і буде просити, щоби заве ли там „Куток для мужчин" * * Ось вам моє інтервю. Багато путнього тут нема ■— але все таки немало характеристичного і, вірте мені, правдивого. А щодо „Нашого Життя", то мужеська частина моєї родини — також його читає. Син, який не дуже любить навіть читати „Веселку", залюбки читає казки в „Нашому Житті", й останньо
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
