Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Криця і сміх Коли згадую свої зустрічі з Константиною Малицькою, тоді завжди застановляюсь, як могли в одній людині міститись такі різні риси. На згадку про її характер мені пригадується криця, оцей твердий металь, ЩО' дзвінко відби ває всі удари судьіби. Але з цього шляхетного звуку часто вилоню- вався сміх, той щирий, безпосе редній, що ним так зєднувала собі людей. Так, Константина Малицька бу ла крицею для нас, її учениць, я пізніш учительок, її співробітниць. Її натура ні в чому не знала ком промісів. Свої погляди на справу і людей говорила явно, без огляду на те, як їх сприймають. У праці Для себе була безоглядна і тією мірою судила других, дарма, що нераз тяжко приходилось додер жати їй кроку. Вміла взяти на себе відповідальність і нести її до кін ця. Коли в 1914 р. заарештували її разом із іншими українськими закладниками та вивезли на Сибір, не показувала найменших познак хвилювання чи страху. А потім, коли західні українські землі зна йшлись під східнім наїздником, во на не вміла йти на компроміс. У 1939 р. перестала вчити україн ської мови, яка була її улюбленим предметом. „Кого — тих переверт нів мала б я вчити: українсько'ї мо ви? Ні, того ніколи не зроблю”. Зосталась при своїй матеїматиці, яку так блискуче викладала. Це її постать зобразила Віра Марська (Буря над Львовом) в тій старій вчительці, яка — на офіційному зібранні під час овації в честь „вождів” — шукала своїх рукави чок на підлозі, іщо-б не му сіля плес кати. Кожен, хто заходив до дівочої школи ім. Т. Шевченка у Львові, памятає ту невелику, незамітну собою жіночу постать. Майже ас кетичні риси лиця оживляли лиш сірі очі, що залежно від обста вин — раз горіли якимсь хотінням, раз кидали громи; невдоволення чи бунту, а сяяли тільки по вдалій ди тячій іміпрезі або по вістці про я- кесь досконале, велике діло. Ці очі знали дитячі постаті в лавках і знали вчителі, її товариші праці. Признання чи похвалу вони ви словлювали дуже рідко. Тому кож не таке її слово так глибоко запа дало в душу. До сьогодні мені теп ло робиться коло серця, коли зга даю, як раз по заступстві у моїй клясі, сказала мені. — Гарні ваші дівчата! Здисци- пліновані, інтелігентно відповіда ють і чути якусь лучбу між ними і вчителькою... Оттакою була, в праці Констан тина Малицька. Дехто може вва жав її різкою, а її доімагання не для всіх можливі. Але вона йшла перша на найтрудніше і себе ні коли не щадила. Коли повернулась із Сибіру, у- країнське громадянство Львова влаштувало їй теплу зустріч. Представники установ і товариші праці вітали її. З підвищення (це було здається в залі Музичного Інституту) вона відповідала. Гово рила як завжди ясно й барвисто. Розказувала дещо зі свого побуту серед якутів. Хвалила цих добрих, первісних людей, що звали її „хи трою австрійкою”. У своїй хаті зробила школу для дітей, що до того часу грамоти не знали. З кі- тла на воду зробила, таблицю, на якій писала букви, а малі якути виводили їх (потім на шматках па перу. А коли раз застала госло- даря-рибалку, як плів сіті на рибу й показала йому легший спосіб, іцо його затямила ще з науки в се- минарі, той з досадою махнув ру кою. — О австрійка! Чорт, все вона вміє... Докучала їй там туга за рідним краєм і брак друко'ваного слова. Більше нарікань ви не почули на ту мандрівку, що принесла їй на певне неодне потрясення. Під час прощання на вечорі котрась з при сутніх виявила їй своє співчуття, словами, „бідна пані”. — Я бідна, — здивувалась Ма лицька. •— Чому? — Ви ж кілька літ промучились на Сибірі! — Мучилась? Це ж найкращі Імої літа, ска’зала вона сміючись. І тут крилась глибока правда. Бо в цій мандрівці, на цьому заслан ні вона, провірила свої сили і ви тримала найбільший життєвий і спит, що його доля поставила пе ред неї. Але чи /повірить хто, що ця су вора, аскетична постать могла щи ро й безпосередньо сміятись і дру гих заражувати своїм сміхом? А так воно було. Її дотеп був стри маний, але дуже влучний. Константина Малицька не пле кала товариських .взаємин, хіба у крузі найближчої своєї родини. Але її завжди можна було стріну ти на сходинаїх клюбу „Нової Ха ти”, де вона ,видно добре почува лась. Хто з вас, львовян, не памя тає тих малих двох кімнат у камя- ниці ,,Труду“? Метушились там ,,ново-хатниці“ — Олена, дві Сте- фи, дві Ірини, Ліда, Оля і Маня — невеликий, добре зіграний гурт. Що понеділка 'була підготована доповідь на актуальні теми, а по тілі цікава, жива дискусія, чайок із смачним коржиком. Уявляєте собі здивув'ання, коли одного разу проголошено' допо відь К. Малицької про косметику. Що, як? Чи не помилка часом — питали себе ті, що дістали запро шення. Ні, таки чорним по білому написано „Косметика від часів на ших бабунь аж до тепер”. Малі кімнати клюбу ледве помі стили цікавих. Усі стільці зайняті, а склянок на чай напевне забра кло. Але пані Малицька немов не завважує цього. Поволі сі'дає за стіл доповідача, розгортає руко пис і починає читати. Перш усього кілька приписів, якими наші ба буні відсвіжували шкіру лиця... Мішанина зі свіжих суниць, лист ків троянди, сметанки, цитрини... А потім новіша рецепта — яйце, цитрина, ґліцерина... Але слухай те! До КОЖНОГО ПрИПИСу ДОПОіВІД- ниця подає свої завваги. Цей діє так, другий інакше. Бо всі вони випробувані. Ще й як! І розказує, йк то випробовуючи останній вона забула відділити білок від жовт ка. Мішанина, сохнучи, немило сердно стягнула шкіру лиця. А тут, як на глум, стукіт у двері. Хто це, питає. За порогом голос сусі да, д-ра P., що має якусь важну справу до неї. Що робити? Нама щене лице блищить, шкіра неса мовито іболить. Скоро до мидниці з водою., що'б усе змити. Але воно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
