Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У століття однієї збірки З приводу ювілею „Народніх оповідань** Марка Вовчка У цьому році думки наші по вертаються в бік великої жінки, що осяяла наше Відродження. Проминуло 100 літ від появи її першої книжки „Народні опові дання" у 1857 p., що розворуши ли цілий тодішній світ. Ще й сьогодні, читаючи ці її перші оповідання, потрясають во ни читача. Це відомі всім „Се- стра“, „Козачка", „Одарка", „Чу мак", „Сон“, „Панська воля", „Викуп", „Свекруха", „Знай, ля ше", „Максим Тримач", „Данило Гурч" Привабливі постаті, глиби на переживань, майстерні засоби і чудова мова діють із віддалі 100 літ. Марії Марковичевій було 23 ро ки, коли цей томик появився. Який був життєвий шлях, що про вів молоду дівчину через дівочий пансіон у Харкові, багатий дім тітки-поміщиці в Орлі до побуту селян-кріпаків на Україні? Про дитинство й юність письменниці можна тільки догадуватись із її життєпису та деяких повістей. Во но було затінене сирітством, бо її мати одружилась удруге. І коли вона в сальоні своєї тітки зустрі ла молодого засланця Опанаса Марковича, то зрозуміло, що їх щось наблизило до себе. Опанаса Марковича заслано до Орла за участь у Кирило-Методіївському братстві і це одне вже придало йому певного значення в очах мо лодої дівчини. А вона, вдумлива молода красуня, що проживала скромно, як убога родичка в ба гатому домі, ближча була йому душею, як усе провінціяльне, по міщицьке товариство. У 1851 р. вони подружились. Опанасу Марковичу дозволено повернутись на Україну і молоде подружжя поселилось у Черніго ві, де Маркович став коректором у „Черниговских Губернских Ве- домостях". Ще перед тим Марія Олександрівна увійшла в світ ідей свого чоловіка. Здійснення мрій Кирило-Методіївців обірвала різ ко рука жандарма. Але зацікав лення життям народу, його духо вим багатством і проблемами жи ло й розвивалось. Коли Марія 0- лександрівна пізнала друзів свого чоловіка, і в їхніх дискусіях ще яскравіше виступили перед нею їх прагнення. У Чернігові Опанас Маркович почав збирати фольклорні мате- ріяли, записуючи пісні, приказки, перекази, обряди. У цьому допо магала йому молода дружина. Це й уперше зблизило її з україн ським селом, показало його духо ву культуру. За вказівками чоло віка вона записувала, слухала, ви питувала. У 1853 р. Марковичі переїхали до Києва, де круг їх знайомих поширився. Тут знову продовжували збирання матеріа лів від прочан та приїзжих. Сліди їх праці бачимо у збірнику „На родних: южно-русских цесен" Ам- вросія Метлинського, якому вони передали декілька пісень. Як глибоко мусіла вразити ду шу молодої жінки краса цього фольклору! Розмах народньої пі сні, що в ній виливаються почу вання, досвід приказки, що в ній блистить народня мудрість і жива уява, що мерехтить у народньо- му переказі. А все це змальоване живого, народньою мовою, що знає стільки відтінків і форм! Правда, особисте життя Марке вичів затінила тоді одна подія: народилась і скоро померла в них донечка. Це струснуло вразливою душею молодої матері, але й по глибило її. Вона ще більше, ще краще зрозуміла матерей-селянок, шо виливали 'перед нею своє горе. Невідомо, коли саме зродилось у Марії Олександрівни бажання писати. Кажуть, що оповідання з першої її збірки написані в Неми- рові, куди Марковичі переїхали з Києва у 1855 р. Але вже в Черні гові й Києві, вона мусіла пригля датись отим тіткам і дядькам, що від них записувала матеріяли. її замкнута вдача штовхала її гляну ти вглиб. Вона хотіла пізнати на род, що створив ці скарби. І вона скоро вловила причину народньо- го гоїря — кріпацтво, що тяжіло над ни,ми. У Немирові, де Опанас Марко вич став учителем у місцевій гім назії, Марія Олександрівна ще краще могла приглянутись до сільського життя. Марковичі за мешкали у вбогій хатині на окра їнах міста, де легко було зайти прохожій селянці чи дівчині-най- мичці. Марія Олександрівна при дбала собі приятельок серед дов колишніх селянок, побувала й по селах у цій околиці. Марковичі й далі збирали фолкльорні матерія ли. Але Марія Олександрівна вже ке вдоволялась оцим збиранням „меду" з народніх уст. її гнало списати й цих творців пісень та приказок, їх життя-буття та лихо. І тут вона накреслила цих кілька постатей, що стали дійсністю для нас. „Сестра", „Козачка", „Одар- ка" ожили під її пером і з їх уст поплила проста, щира розповідь обманутої сестри, безталанної дружини, збеїцещеної дівчини. І сталося чудо. Всі змагання політичних діячів, дискусії куль турників, досліди вчених не зро били такого враження, як ця не велика сіра книжечка у скромній обгортці. Шевченко, що саме по вертався зі свого заслання, на звав її писання „світлою струєю повітря в задушній кімнаті" Теп ло зустріла цю першу книгу опо відань літературна критика, а П. Крс/поткіїн писав, що „вся Росія захоплювалась повістями Марка Вовчка і ридала над долею її ге- роїнь-селянок" Приїзд Марії О- лександрівни до Петергубргу у січні 1859 р. став для неї справ жнім тріюмфом. Після „Народніх оповідань" Марко Вовчок видала ще кілька збірок українською мовою, а з них найвидатніший свій твір — повість „Інститутку" У них вона розгорнула своє намагання — зма лювати сілький побут. Проблеми кріпосного ладу та гноблення лю дини людиною поставлена ширше й основніше. Та ці книжки вже не знайшли такого гарячого відгуку, як оця перша, якої століття свят куємо тепер. JI. Бурачинська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
