Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
рому, з жалю, з досади, що де мала розуму! Пан Бордо терпеливо стоїть напроти неї і чекає на її слово, хоч йому пора уже піти поїсти тієї салатки і напитися 'Молока, виконати те, що приписує його лікар, а допильновує дружина. Але він чекає, ввіч ливо, з усміхом. — Інженер Штоґрин твердить, — відзивається, в той час, як Христя мовчить, — що вся провина була по стороні Еви. Вона мала якесь незрозуміле упере дження до лікарів. У кожного є домашній лікар, але Ева цього не признавала і не хотіла систематично лікуватись. Думала, що для неї досить цих ліків, які давно вже не мали ніякого значення для неї! Фарма цевти й лікарі працюють над новими середниками, кожного дня появляється щось нове, щоб продов жити життя, зменшити терпіння, але Ева вірила й че кала, що організм сам має побороти все! Хто її цього навчив? її чоловік твердить, що з таким самим успі хом, вона могла пити кожного дня дестильовану воду, як зажизати ці порошки. Не .пошкодить, але й не поможе. — !Ви думаєте... — починає Христя. Випускає ручку дверей із своїх рук і поступає крок у йо.го бік. 'Виловлює щось за склом його окулярів, на яких нема відблиску лямпи. — Ви дійсно думаєте, що ці ліки...— каже вона майже шепотом, а в кутиках її уст займа ється несмілива, надійна усмішка. II. Людські обличчя, лінії будинків, авт і дерев, за ломлюються в сльозинках, що тремтять на її віях. ІРазом із тим поволі і ще несміливо та засоромлено висувається радість. Докори совісти топляться немов милиння ;від зимної води. Ще тріпочеться стривожене серце, але вже з виру скаламучених думок і почуттів, вискакує свідомість: За нею нема ніякої провини! Дивуються деякі прохожі, минаючи її. Ця дів чина всміхається крізь сльози! Це в неї ликує душа, це вона сміється тепер сама зо свого страху! Адвокат провадив з нею таку .ввічливу розмову, а ;во.на завми рала з переляку, думаючи, що .прийшла на допит! Не 'була в його канцелярії навіть години, а видається ні'би пересиділа там цілий день. Майже таке саме ■враження буває в неї, коли виходить із кіна. За три години переживе часом цілу історію чиєгось життя! ■Коперта з грішми, поміщена в торбинці поруч Маркового цента, у цій хвилині цілком забута. А втім, на гроші є в неї місце. Вони підуть до 'батьків. Спи- нювати на них думки ніяк не варто. „Мамо — почи нає підсвідоімо , що власне вже є зарисом листа до батьків. Це повертається до неї звичка, притовчена і обезвладнена переживаннями, що казала їй розпо відати їм усі свої пережиття. — У мене було стільки тяжких переживань! А стільки радісних хвилин! Я пі знала життя, я знаю тепер, що в ньому і добро, і зло. Тобі здається, що я про Вас забула, але це не так. Нове життя забрало думки, забирає час, здобуло на віть моє почуття, але любов до Вас, Мої Дорогі, завжди та сама! Чому вона має завмерти? Тому, що я не з вами? Але я належу до Вас!...” Багато, дуже багато таких і 'подібних слі.в та обі цянок може вона виписати тепер на папір, бо такий настрій її душі. І ще вона шепоче: — Ево, пробач, прости мені... Я таки справді П’явка... Розігнавшись у минуле, думка пливе туди само чинно. Нікому вже ,не треба відповідати на питання, непотрібно спинюватись на якоімусь одному означе ному факті, але думка сама шукає того, що її тішить і болить, за чим тужить, стрибає невпорядковано від події до події в той час, як Христя все більше відда- люється від хмародеру з густим рядочком різних вивісок. Ух! Таки добре, що не знатиме, де це жіноча в’язниця! „Мій Боже! Ева за кілька годин вмерла тоді, а я такі вимоги мала до неї!“ — ще раз повер тається до неї те, що сталося. Але болю тепер немає, немає й .викидів совісти. Виглядає на те, що колишня „долярова ,панна“, сповнивши якесь не цілком ясне, Христі завдання, задумує нарешті покинути її. Може тепер відчувати радість від такої дрібнички, як від блиск сонця на вікнах хмародерів і зелених їжачків .городів ,н.а покрівлях, від поспіху юрби і руху авт, навіть на вид залізних зубів, що з силою в’їдаючись у землю, тягнуть залишки погорілого будинку. У ма лесенькому парничку її мозку, де кільчаться і розви ваються її ідеї та бажання — що часто не витриму ють холодного подиху зовнішнього світу — ще зранку назрів плян використання вільного від праці дня, що такий рідкий у неї, як кінь на вулицях Нью Йорку. Десь там у куточку її свідомости таки жев ріла надія, що нічого злого не станеться їй у тій адвокатській канцелярії! У неї не сміє бути ніодного необдуманого кроку, ніодної невикористаної хви лини, якщо хоче, як оперо.вий Фігаро, скрізь всти гати. Спершу побіжить до бібліотеки, це і те випише, забере кілька книжок до дому, а тоді вже піде на душевний пир. Темна заля, далеко-далеко у долині обличчя освітлені рожевим відблиском ля-мп, рухи смичків, а під їх музику, її думки посунуть-поне- суться маленьким вагоником у світ мрій, у край запо вітних бажань. А ввечорі буде вже з Іваном Іванови чем розгортати свої дискусії. Доки не познайомилась із ним, не думала, що астрономія це немов музика. Без телескопів, а тільки з його слів, описів, з рисун ків, бачить таємничу, незбагнуту вселенну, а від Ліри, Діви, Близнюків, від усіх тих легенько бли'Ма- ючих світел, проходить до її серця нова мельодія. Марія Семенівна, очевидно, добродушно глузує з „папочки”, мовляв, не може бут» без „школи” ! Того і гляди, а в їх двох кімнатках із кухнею, по явиться таблиця і крейда. Потім прибуде катедра і далекозір! Ще добре, як обійдеться без дзвоника! Але де хто бачив людину, щоб усе своє життя .вчила та не тужила за студентами?! „Не дозволяйте заму чувати себе, Христиночко!” — радить вона, насправ- діж рада, що її „папочка” може говорити про те, що його цікавить. Іван Іванович почуває себе немов про фесор за катедрою, забуваючи, що Христя це його єдина постійна слухачка, бо хлопці — Славко, Ігор, чи Богдан — тільки інколи приєднуються до них. Від тих розмов і обговорення прочитаного, у неї таке враження, немов на .всі боки відчиняються двері! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
