Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Христя задумано закусує губи і навіть забуває про страх, що ніби невидимі кліщі тримає її серце ввесь час їх розмови. Стає їй ніяково. Досі все було ясне, відтворювалося ділим фільмом від одного його слова. Тепер було так, немов перед її очі засунули завісу. Поринає в минуле, але виловлює тільки кіоск Святої, кусничок хрустальночистої річки в Карпатах, клаптик посиланої жужлем дороги вздовж чийогось паркану, що його минала, йдучи з Богданівки до ву лиці Городецької у Львові, тато на концерті. Замря- чені образи зникають перед ґалерією образів у Мюн хені, перед замком баварського короля в Ліндергофі, чудами лрироди ;в Альпах, відкритою сценою в Авґс- бурзі, де ставлять оперу Кармен! Дитячий, скупий спомин рідних сторін, заслоняє куди виразніша чу жина. Але вона не піддається. Думка скаче, немов світло наставленого до сонця дзеркальця і вперто шукає. Досвід із Діною і її нареченим наказує їй не показувати адвокатові нічого в роді хатки над Дні стром, чи розкривати перед ним щось із сусідських порахунків. І раптом їй здається, що виловила саме те, що може бути йому зрозуміле. — Пробачте! — відзивається пан Бордо швид ше, ніж :вона встигає сказати два слова. На письмо вому столі відзивається телефон. ;Він заглиблюється у фотель, тим разом на його обличчі появляється усмішка, лальці сягають по забуту на попельничціі циґару і з насолодою несуть її до уст. Перед ним на столі мала 'біла коверта. — Знаю, люба, дванадцята ■година!.... Вдячний!... Я візьму салатку з яєчок, бу- динь, морозиво... Як?... Обов’язково молоко!... Не турбуйся!... Так... так... так... Певно... Пан Бордо розвиває цілий список страв, присма ків, лакоминок, у той час, як Христя підготовляє для ньото ділу промову. Плете косу з пісень, з прочита них повістей і поезій, церковного обряду, світлин і готується заблиснути перед ним красою та культу рою свого краю! Байдуже, чи вона там довго була, чи коротко, важне те, що він існував до неї, існує тепер і 'буде існувати, тож треба вміти сказати щось про нього! Несподівано з допомогою приходить їй татова пісня, ця сентиментальна, розмріяна музика, яку колись співали Січові Стрільці. Тепер вона помі чає в ній неочікувану вартість. Без великої напруги своєї уяви, вона бачить за Стрільцями ближче собі .покоління, хлопців, яких вона знає, що мають ще такі свіжі знаки з ран на своїх тілах! Але як він довше поговорить про ці салатки, то забуде про своє питання! — турбується вона. Прилипає поглядом, до малої коверти, яку він поклав перед собою. Чи не могла ця дбайлива людина подзвонити хоч кілька хвилин пізніше?! — Заложуся, що це прекрасний край! — спов нюються її побоювання, коли адвокат відкладає слу хавку і не дає їй нагоди відповісти. Він дивиться на неї з усміхом зрозуміння. — Як це сумно, що ви му- сіли покинути його! Вірмо, що котрогось дня змо жете його відвідати і жити, якщо забажаєте! Знаєте, моя мама походила з Ірляндії, а батько з Франції. До кінця свого життя вона вважала, що Ірляндія — це найкращий край, а він, що Франція. А я, їх син, твер джу, що нема кращої країни ;в світі, як З’єдинені Держави Північної Америки! Хоч я не заперечую й тієї краси і колись напевно виберусь туди! Але, здається, що де ми ростемо і виховуємось, там для нас найкраще! ,,Но плейс лайк го'м!“ Ми це розу міємо! Він бере в руки малу коверту і повертається до 'неї з фотелем. — Я повинен просити у вас пробачення за те, що доручую вам це так пізно — каже. — Але ви нікому не залишили своєї адреси, потім змінювали помешкання. Крім того моя операція відсунула цілу справу на дальній плян. А я обіцяв пані Еві виконати її волю і це спізнення тяжіло трохи на моїй совісті! Пальці Христиних рук цупко сплітаються з со бою. Вони холонуть на кінчиках. Але її очі не зра джують нічого. — Евина воля?... — починає і вриває питання. — Так. Того вечора, як ви відійшли, я заїхав був до них. Як ви певно догадуєтесь, у неї перехо вувався льос, що рахувався за вами. Отож її останнє бажання було передати вам гроші, якщо б цей льос виграв. — Ні! — палко скрикує Христя і швидко підво диться. Якщо б була знала в чому справа, не з’яви лася б тут цілком! Ах, тільки не те! Рум’янець сорому поволі розходиться по її обличчі. Колись, .на початку її побуту в Евинім домі, була мова про коні в Ірлян дії, про якісь льоси, про конкурси, давно забута справа, до .якої вона не .мала найменшого права! Евина шляхетність напухає, немов тісто у печі, а враз із нею росте, як на дріжджах Христина невдячність. — Що ні? — не розуміє її .відруху лан Бордо. — Я не маю найменшого права до цих грошей, це Дінині гроші, це... — Це дуже малі гроші, — каже адвокат. — Це тільки п’ятдесят долярів. Льос .виграв кілька тисяч, але було багато співвласників! Якщо вони вам непо трібні, ви можете зробити з ними, що бажаєте. Але не думаю, що буде все в порядку, якщо знехтуєте її останньою волею! — Я не хочу нехтувати, я вже доволі натерпі лася... — починає Христя. Її власна провина пече тепер ніби сонце нарівнику. Вона дуже близька того, щоб висипати перед ним усе, що в неї на душі, ски нути нарешті цей тягар, що скрізь іде з нею! — Я розумію вас, — він підводиться і поступає крок до неї. -— Вам боляче за пані Еву, — каже, бо так розуміє її відрух. — Але вона вже поза межами усякого болю., щаслива', я думаю, і ніщо земське їй не потрібне. А втім, що ви в силі були зробити, щоб не допустити до цього? — Що я повинна була?... — питається і відпо відає собі. — Ви'збутися свого самолюбства, не за бути про вдяку за добрий учинок, думати про те, що виконується! Але слова стрягнуть у горлі і вона тільки безрадно розводить руками. — Дякую! — каже лиш. — До побачення! — і швидко поверта ється до дверей. —■ Хвилиночку! — відзивається він. — А гро ші? Якщо ви їх не бажаєте, ви мусите сказати куди їх передати! Біла коверта підсувається щораз ближче до її очей. Вони розширюються все більше й більше. 'Втекти якнайшвидше, інакше розплачеться тут з со-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
