Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
викрикнула з захопленням: „Ах, когось вже замор дували! Залишіть це, прошу!" „Діно! — думала з ту гою Христя. — Де ж ти і ця вся молодість? ! . Як подзвонити до тебе, щоб не відповіла твоя мама? . Неділя була ніби дороге намисто, що про нього мріє молода дівчина. У календарі вона повторюється що шість днів. У Христі вона була що двадцятьсім днів. Чекала на неї з тугою, мріяла ніби про зустріч з любим. Неділя давала відпочинок, поворот до самої себе, до свого духового „я“ і приносила надію на зу стріч із знайомими. Не було нічого приємнішого, як полежавши довше в ліжку, без поспіху вдягатися, добирати до лиця зачіску і сукню, а потім у святко вому настрою чекати на підземну, щоб поїхати до церкви. Навіть ці довгі, припорошені тунелі, що ними проїздила до праці, .здавались іншими у ці рідкі не ділі. Не треба було нервуватися і поглядати на го динник, добрий Бог не був дрі'бничковий і не ви магав, щоб штампувати картку при вході і виході з святині! Нехай буде за те благословенний! Змовить щиру молитву вже на плятформі підземки! Потім вдивлена в світло на престолі, оточена звідусіль різного віку людьми, вимолювала в Нього швидкого виїзду батьків і розуму для себе . Ніби лява з кратеру, зсувалася з висоти сходів на вулицю різнобарвна, різнолиця юрба вірян, як тільки світла погасли на престолі. Закинула погляд, немов рибалка вудку, і виловила знайому. Ходили до одної кляси, не було між ними дружніх відносин, але тепер зраділи одна одній. Засипували себе пи таннями і оглядали себе серед вулиці. Люди розси палися по обидвох пішеходах, гуртами стояли на середині дороги, з недалекої книгарні „Сурма" за- блукана пісня, тужливо прилипала до великоміського чужого бруку. „Спішуся, Христю — казала знайома дівчина. — Наречений чекає на мене. Я одружуюся. Ми люби мось, я така щаслива Бачиш там коло того зе леного авта? Ну, будь здорова! Покажися колись! Прийди на хор, ти ж любиш співати!“ Пішла і ніби забрала щось із собою. Христя не відразу знала, що це в неї пропав спокій і вдово лення. Поїхали тим довгим, блискучим автом, до яко го всіла щаслива пара. їх очі звернені на себе, йшли за Христею крок у крок. Втиснулися в її думку і там загніздились. Геройськи намагалася відвернути увагу від самої себе. Це нічого, що повертається до Дому Старців така самітна. О, зовсім таки нічого! Пусте це, що в неї немає хлопця і немає авта! Чи це вершок щастя? І нічого те, що завтра і післязавтра і наступ них днів чекає на неї тільки Рожа зі своєю подвій ною мовою. Солодкою в очі і злобною за спиною. (Дивно, як одна злобна людина зуміє притьмити ба гато добрих!) Це нічого, абсолютно нічого, абсо лютно, абсолютно Перед входом до підземки збунтувалась. Дім Старців налякав, ніби в’язниця. Пора б уже побути трохи >з молоддю! Побачити інших людей! Пережити щось миле! 'Круто повернулася від сходів у глибину підземних коридорів і несподівано опинилася в ре сторані, в якому кілька місяців тому одержала адресу Хутерниці. Столики з накриттям і люди, що обідали, нага дали щоденну працю і це трохи розчарувало її. Але всміхнулася до дівчини з серветкою в руці, що при несла їй ,,меню“. Хто зна, вона теж могла мати тут якусь Рожу, що викручувала її нерви! Від деякого часу вирішила всміхатись до всіх людей, що обслуго вували її в якийнебудь спосіб. Запах страв, що завис у повітрі, нагадав маму, а музика, що плила з голос ника, якось без переходу впровадила в цілком інший настрій. Здавалося ніби перенеслася в добре знаний світ, якого давно не було довкола неї! Враз із тим виринув в уяві їх колишній дім у Станиславові, мама у вікні, що всміхається їй назустріч, коли вона бі жить з кіоску Святої, а тільки потім тато. Непри- сутний для них, з олівцем у правій руці, піднятій до нотного паперу на пульпіті, і той час, як пальці лі вої руки були на клявіятурі фортепіяну! Коли вже мала перед собою тарілку голубців, щось у кутиках очей підозріло запекло. Було це непристойно і ціл ком по старосвітськи! Гонила думкою за чимсь, що помогло б втримати сльози і знайшла. Вони висохли від самої згадки про Рожу! Хотіла побіжно сконтролювати своє обличчя у дзеркалі, що займало протилежну стіну, але за була про те, як туди поглянула. Молодий чоловік, що сидів за сусіднім столиком, прилип до неї погля дом у дзеркалі. Інші хлопці, що там сиділи, теж по глядали на неї. Зайнялася знову голубцями, але знала, що цей один що кілька хвилин повертає до неї голову. „Марку! Шия буде боліти!" „А ця панюся, про яку я говорив тобі, Богдане.14 „Ігоре! Вийде з понад хмар!“ Дивно — думала Христя. З голосника розхо дилися звуки батькової пісні. — Люди, це немов му зика. Одна зрозуміла для всіх, інша для вибранців. Одну слухається залюбки, друга разить слух. А де яка полонить від перших тонів Втопила погляд у склянці чаю, але побачила там обличчя цього од ного, немов воно відбилося в блискучій поверхні ма лесенького плеса. Стало чомусь сумно, як хлопці встали. А втім це здається було сумно, що цей один відходив. Минаючи столик, кожен із них поглянув на неї. „Хтось загубив цент!“ — промовив він і схилився до підлоги. Мала близько перед своїми очима його тонку, обпалену сонцем шию і темне, коротко стри жене над карком волосся. Перевела погляд на цент, що несподівано опинився перед нею на столі, а тоді глянула на нього. „На щастя!“ ■—■ сказав він і темні, веселі очі до питливо глянули на неї. „Дякую “ — відповіла проти своєї волі. Накрила цента долонею, немов це справді було щастя, яке могло від неї втекти. Ладна була доганяти цього, що здавалося розділював його другим. Кину лася справді відходити, помітивши батькового при ятеля, що розговорився з хлопцями на самому по розі. Але Марко відійшов швидше, ніж встигла туди дійти. Замість здійснення якихсь неясних сподівань, опинилася віч-на-віч з д-р Пихуном. Розчаровано, впевняючи його, що дуже спішиться, відповідала на Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
