Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
вид, що говорить про погоду, але її погляд кутиками зиркав у бік де вона була, а язик не мав стриму. ,Бос‘ поглядав на Рожу уважно і на кожне слово схвально хитав головою. Але, що його погляд повер тався в 'бік Христі, отже без труднощів догадалася, що там мова про неї. Зявився поруч неї, як тільки Рожа зникла із залі. Сказав ніби ненароком: „З тими бабами не так легко витримати. Більше хочуть воювати, як чоловіки. ,Джі‘! Втопили б другу в ложці води! Більше тої води доливають, коли та друга —• молода й гарна дівчина. — Помовчавши, він докинув: — Вважай там, дівчино, як стираєш столи. Знаєш, таки треба пам’ятати, що гості мають коліна! Але я думаю, що ти є ,олрайт‘.“ Христя сказала ,окей‘ і помашерувала просто до Рожі. У висках стукотіло. З охотою вийшла б зараз з будинку, щоб не повернутися до нього ніколи. Але ще мала в думках своє блукання по Нью Йорку, коли залишила була дім Еви і тому тільки опинилася пе ред Рожею. „Слухай, Рожо, — силувалася на спокій. — Як говориш щось босові про мене, то дивися, щоб це була правда! — але раптом щось її понесло і не витримала: —■ Чи ти думаєш, що я нічого не знаю? Колись, вдома, до нас приходили в гості музики, про фесори, судді і це не було будьщо, повір мені!" Без застанови вскочила в службову підойму і опинилася на покрівлі-городі. Сперлася до мурова ного обрамування і дозволила вітрові танцювати до вкола себе. Було їй байдуже, чи сидить хто з гостей, або мешканців готелю в тіні буксів і агав, чи немає там нікого. Близько за дахами вищих і нижчих хма- родерів, наїжених телевізійними антенами, поклалася густа зелень Центрального Парку. Ніби недбало ки- нений кусничок лями, виблискувало там озерце. Бли- стів літак над стейтом Нью Джерзі. Низько-низько у долині снувались авта. Яка вона була непомітна, наражена на неправдиві і злосливі закиди серед того розмаху і сили, що так манили її колись на Нінчиних картках! Політики, підприємці, мистці мінялися в го- телевих кімнатах і при столиках у ресторані, творили якісь важливі справи в своїх середовищах, але вона була тільки „місс“ або ,,Кріст“, якій наказували по дати те, на що мали охоту! Так, ямби вона не зу міла б мешкати у тих розкішних кімнатах, чи покру титися трохи перед фільмовим апаратом, або відпо вісти на настирливі питання журналістів, як тут не з одним буває! А взагалі чому це одного чужинця приймають із парадою, посвячують йому цілі сто рінки, містять світлини, пропонують тисячі, а другий мусить мити посуду, чи підлогу, хоч у нічому не уступає іншим? Гроші! —■ додумалась нарешті. — Як не стоїть за тобою держава, мусиш мати гроші! Бос має рацію, гроші мають велике значення! Якби в неї були гроші, вона була б тепер студенткою кон серваторії, перед нею були б відчинені двері до сла ви! Якби у неї були гроші, вона купила б цей го тель і викинула б Рожу на вулицю! — переключи лась у тількищо пережите. — 3 великою приємністю! Навіть без виповідження! Потішившись грізною пімстою, що була писана літаком по небі, покликала першу з краю підойму, потиснувши ґудзика. Хлопець в однострою, поба чивши її, звузив очі, розглянувся на боки. „Для тебе?“ — спитав нарешті. ,,Для мене, — промовила. — Вези!" Хитав головою, але натиснув ґудзик і зу пинився аж у підвалі, хоч червоні світла домагалися підойми на шостому і третьому поверхах. „Не хочу клопоту через тебе, Кріст! Тільки тому, що ти гарна дівчина! “ — і з якимсь веселим співчуттям глянув на її чорну сукню, білу запасочку і білий півмісяць офіціянтки. Здавалося, що здобула признання своїм висту пом проти Рожі. Всі були ніби по її боці, але треба було тільки, щоб вона, Христя, мала вихідне, як від разу усі враз із Рожею, стояли одностайним фрон том проти неї. Помітила, що за ЇЇ плечима, Рожа робить гримаси, розсмішуючи других. Христя затис кала зуби і всміхалася до гостей. Десь у закутку душі народжувалися злі наміри, ворожі до всіх на строї, бажання нещастя для тих, що з ними працю вала, чи подавала до стола. Знаходила в тому від- пруження. Звела всіх до одного знаменника і не хо тіла допустити думки, що не всі на те заслуговують. Затратила серед них почуття справедливости. Хоті лося самій очорнити другого, вказати на його хиби. Вночі плакала, встромивши ніс у подушку і хотіла до мами. Віл у ярмі вона і більше нічого. Дорого ку пує кожного дня своє життя. Спершу кожен палець її рук страждав від того переключення з фортепіяну до помий. Тепер лякерує свої нігті червоним ляком і терпить від того, як люди до неї ставляться. Другі дівчата вчаться, провадять елегантні авта, танцюють. Є молоді і мають те життя, що належиться молоді, а вона невільниця, невільниця Але мама ніколи не дізналася про її настрої у тих днях. Затримала собі свою гіркоту. А втім, по чувши таке, мама могла б сказати: „Чому ж ти не мала розуму і не поїхала до Честеру?" Котила день за днем поміж столиками в готеле- вому ресторані і кімнатою в Домі Старців. Мальована любила під ніч обговорювати злочини Нью Йорку. Мешканці сиділи у вітальні перед телевізором і хо тіли спокою, але вона не втихала. На Лонґ Айленд пірвали дитину. На Квінсі напали на банк. В Менгет- тені юнак покраяв на шматки дівчину. Порторіканку, що мешкає через дорогу, хтось покалічив ножем . Христя затулювала вухо подушечкою і намагалася спати. Вранці їй треба було встати в п’ятій годині, щоб встигнути прибути на час до праці. Але страх загніжджувався в серці, а її погляд безупину біг до вікна. Банк і дитина не мали для неї значення, але порторіканку вона бачила кожного дня. Злочин під сувався під сам поріг, міг зачепити й її. Ствердивши, що сну їй не дігнати, вирішила протидіяти. Вису нулася до вітальні, з якої входилося до її кімнати і примруживши очі так, як це робила молоденька мільйонерка в готелі, солодко попросила в Дон Жуана: Чи не надає яка станція доброго фільму? Так радо побачила б Дон Жуан кинувся шукати у програмі. „Зда ється на сімці буде йти любовна історія ..." — ска зав і післав Христі багатомовний погляд. Але зміря ючи до сімки мусів минати п’ятку і тоді Мальована
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
