Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарін Ярославська її Нью Йорк 9) Мочила рук,, н якомусь розчині, що його роз робляли у великал.у зливі і страдала від того що не могла стерти поту обличчя і шиї. Хотілося, щоб ті години праці не всл.клися черепахою і не летіли стрі лою ці вільні, що належали тільки їй. Коли 'б її бать ки приїхали, коли б батьки були вже тут — тримала себе думкою. Тоді вона знову переміниться в молоду дівчину, що може вчитися співати, пропаде ця вто ма, що робила її байдужою до всього, що не було сном, повернуться їй вільні неділі, в яких зможе піти помолитися Богу і побачити інших людей. Стриму вала себе і була ввічлива, але вже прочувала, що котрогось дня вилетить відтіля через залицяння хлопця, що привозив брудну посуду, або котрусь із дівчат, що мили її чи шурували довгі столи, так як і вона. Замість цього ,бос‘ несподівано спитав її: —■ ,Хочеш бути офіціянткою?‘ Оцінили там її вигляд та ввічливість і випустили на залю. Новий ,бос‘ приглядався їй збоку, чи вміє обслужити гостей, чи чоловіки оглядаються за нею, чи більше людей сідає за її столиками, чи всміхається до всіх однаково. Як проминув тиждень, промовив до неї: ,В чому справа, дівчино? Не любиш грошей, чи що?* ,Ні! — відповіла. — Я їх не люблю, тільки по требую1. Так, вона їх потребувала, а проте не могла спокійно, без почуття розколеного серця, взяти гроші залишені гістьми на столиках для неї. ,Бос4 хитав головою нічого не розуміючи. ,Смішно — казав. — Гріш твій найбільший при ятель. Без грошей ніхто тебе не схоче, коли захво рієш, ані не прийме на старість. А це кожному трап ляється. Гроші, дівчино, роблять життя легшим і при ємнішим'. ,Я люблю музику — відважилася на щирість, бо був чемний і безпретенсійний. — Вона теж робить життя легшим і приємнішим4. Дивна ти —■ сказав він. — А що, ти може граєш сама на чомусь?4 ,Граю. Але я люблю співати4. ,Співаєш? Ану заспівай!. У цьому не було злосливости, тільки заохота. Але вона не вміла так відразу заспівати. Проте при бираючи столики перед обідом, підспівувала ти хенько арію з ,Запорожця4. Хто там може знати! Часами в такий дивний спосіб дійдеться навіть до метрополітальної опери! Головне, щоб хтось її ,відкрив4. „Дівчино! — захоплено сказав ,бос4. — Я не радо це говорю, але твоє місце не тут!" „Н і?“ — заохотилась. Йому, очевидно, подо бався її голос. її очі блистіли, чекаючи на його слова, ніби він був знавцем співу, що його змусили працювати в ресторані. „Ти повинна реклямувати пиво, або цигарки, або вино — сказав він. — Малощо можна рекляму- вати з твоїм голосом?!“ Його пошана до неї, очевидно, зросла. Може тому, що не пішла реклямувати пива, тільки зали шилася там, хотів їй зо свого боку зробити якусь приємність. ,Джез4 на платівках грав тепер спе- ціяльно для неї, коли заля була ще, або вже по рожня Але він був добрий і мурин Еді, що обслугову вав бар був зичливий і шкірив свої білі зуби до неї, скільки разів її побачив. Робив їй різні дрібні при слуги. Час до часу він нагадував собі, що вона чу жинка і щоб зробити їй приємність, вітав її вранці: „Ґут Морґен!‘‘, або казав „данке шен“, при чому це останнє було м’яке, немов шовк. Потішивши її слух німецькою мовою, мав для неї ще одне слово, що мало робити їй приємність. ,,Оревуар!“ — казав їй на прощання. Даремні були її запевнення, що як одне, так і друге чуже для неї, нехай вже краще го ворить по-англійськи. Не міг цього зрозуміти. „Ти ж прийшла з Европи!“ — казав. До Рожі, старшої офіціянгки, він казав: ,,Не на магайся оплутати мене своїм жіночим чаром! Він на мене не діє!“ 3 його уваг можна було нераз посмія тися і через нього була б ніколи не плакала. Але Рожа, дама, що її вік доходив до сороківки, допро ваджувала її до сліз. Вчила її, як накривати столики, насипати цукор і сіль, вкладати серветки, як нали вати оцет і заповнювати малі дзбаночки муштардою. Як брати замовлення, подавати гостям і збирати по суду. Ця енергійна дама, що в тому ресторані про вела половину свого життя, вважала, що Христя цієї мудрости ніколи не зрозуміє і тому не переривала свого навчання. „Знаю, дякую14 відповідала спершу стримано Христя. — „Прошу, залишити мене в спокою" — казала нетерпеливо трохи згодом. — „Перестань! Знаю!44 —■ домагалася рішуче ще за деякий час, коли Рожа робила їй уваги при гостях. Її рішуча постава відсунула Рожу на віддаль і зробила з неї ворога. У часі перерви, Рожа сідала за столиком у кімнаті, призначеній для обслуги, і розгортала газету. В своїх окулярах із інкрусто ваною оправою, подобала на науковця, що стежить за найновішими досягненнями науки. В дійсності, вона шукала за приписами на тісточка та мясива і ви різувала їх. Коли переповідала свою з кимсь роз мову, обов’язково свою мову закрашувала природ- ньою лагідністю, але наслідуючи мову другого, нада вала свому голосові пискливі тони. Людина, про яку була мова, ніколи не мала рації, нею добре було розсмішувати інших. Але коли випадково ця людина з’являлася перед нею, Рожа робила солодкі очі і зда валося, ніби її єдину в світі вона любить. Підхоплювала всі недоліки Христі, додавала до цього те, чого навіть не було і поквапно бігла з тим до ,боса‘. Поверталася спиною до Христі і робила Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
