Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Хто пташці ж иття врятував? Були собі Дід і Орися. І ще як Орисі сповнилось тільки один рік, їй купили1 подарунок — дві пташ ки. Дзі маленькі папуги, що їх па рапетами звуть. Одна на колір зо лотава, друга — голубенька. І ста ли вони жити в гарній кліточці з кількома сідалами й однією гой далкою. Пташки дуже рухливі, ве селі і невгамовно щебетливі. Але через рік, восени, Золотава пташка раптом занедужала. Сиділа в'есь день настовбурчена, не хоті ла їсти і безперестанку тремтіла. Що його робити? На жаль, ніхто в хаті не знав, чим їй допомогти. І на другий уже день пташка пере стала жити. Пташки ці родом із далеких-Далеких країв, де зими н:е буває, і через те вони дуже чутли ві на всяке зтіршення погоди, на. раптову зміну тепла в хаті. Поховали бідну пташку в садоч ку — саме там, де с'есною гарні тюльпани рясно цвітуть. А Орисі навіть не сказали. І в той же день купили нову 'подругу Голубень кій — таку саму Золотаву. Велику втіху мала Орися з пта шок. Хоч вони і не вміли по-на шому відповідати їй, вона щодня з ними розмовляла, розказувала хатні новини й надвірні. І була певна, що вони все розуміють. І от .минулої осени, коли рап том похолодніло, а в хаті може ще не нагрілося як слід, гукає ранком Орися: — Діду, а наша Голубенька ТАПШКА ('вона ще н,е вміла ви мовити пташка), — наша Голу бенька тапшка захворіла. Ходім подивимось, як .вона тремтить. Дідові відразу стало моторош но. Пригадалась торішня втрата. Підійшли до кліточки. Золотава метушиться, цвірінькає, жваво стрибає з сідала на сідало, а Голу бенька сидить долі непорушно, піря їй усе настовбурчене, і трем- тить-тремтить... Що його робити? Узяв її Дід із клітки в руки — пташка кричить і кусається. Люто кусається, як кусалась і та, торіш ня. А кричить — неначе скар житься. І на кого скаржиться? Та, напевне, на господарів, що не до- гледіли — дали занедужати. І ще раз: що його робити? Де тут того лікаря пташиного шука ти? Та чи й є такі лікарі? А як є, то що 'це коштуватиме в Америці? А Орися турбується: — Може тапшці 'булянса зикли- кати? — питає. Бо знає, що до раптово захворілих людей викли кають амбулянса. І дуже йоіго не любить, чи 'боїться. Бо' сказала про амбулянс, та й, мабуть, зля калась: притулилася щільніше до Діда і з жалем поглядає на пташ ку: -—- А .може ми її, Діду, самі по лікуємо? — питає. — Давай, спробуємо, — сказав Дід. Бо тільки тепер пригадав, що як купували пташок, то дали їм ще й книжечку — як їх доглядати. У тій книжці Дід і знайшо» тепер якраз те, що потрібне. Тоді вони з Орисею одяглися й швидко пішли до аптики (драґсто- ри) Горвіца, недалеко від їхньої хати. На ліки треба було рецепти від лікаря, але в книжечці написа но, що як аптикар кого знає й ві рить, що це для пташок, то може дати таких ліків і без рецепти. А їх аптикар знав. Та й ще як тільки ввійшли вони до аптики, Орися відразу гукнула: — Пане Горвіц, у нас тапшка хвора! І коли Дід переклав її заяву ап- тикареві, він, видно, повірив їй І продав ліки без рецепти. Прийшли додому, приготували все, як написано, Дід узяв пташку в ліву руку, притиснув їй крильця, щоб не борсалась, і двома, перши ми пальцями тієї самої руки роз зявив їй ротика й правою рукою капнув ліки. Одну краплю. Пташка відбивалась, кричала й кусалася. На другий день — ще одну краплю. Цього дня пташка вже менше кричала і майже не куса лася. І помітно було, що тремтить менше. Але їсти не сідає. Це тро хи турбувало. На третій день, ко ли Дід знову дав пташці краплю ліків і пустив до клітки, пташка тремтіла вже зовсім мало. Але все ще не їла. Дід з Орисею тривожно дивилися. І згодом побачили, що сусідка її — Золотава — починає крути тись навколо хворої, і все наче хоче підіпхнути її ближче до ко робочки з їжею. І з цього боку забіжить, і з того, і спереду, і з-за- ду, та все .попихає, та все щось приговорює по-своєму... Нарешті, притиснула Голубень ку до самої коробочки, стрибну ла на приступець біля коробочки, хапає хвору за чуба й нахиляє до їжі... Аж наче вимовляє: „Та їж, кажу тобі, то будеш здорова!“ Це тяглося довгенько. Аж, на решті, хвора клюнула раз, клюну ла другий раз, і третій. Як >це по бачила її сусідка, ТО' втішно роз щебеталася, як у найясніший, ра дісний день. До вечора того самого дня Го- ЗОЛОТА ЯБЛУНЬКА Посадив я яблуньку Не просту. Посадив я яблуньку Золоту. Я ранком прокинутись Не встиг, Як до мене яблучко Плиг! І само ускочило У рот. Я їх зїв з десятеро — От! Ви, може, не вірите Мені? Це ж було, признаюся, У сні. Петро Кізко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
