Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мистецтво на самоті (Зустріч із Софією Зарицькою) Не можна звільнитися від ре- флексій: життя мистців дуже ча сто нагадує еквілібристів на цир ковій линві. їхню душевну рівно вагу вдержує мистецтво, до якого спрямований їхній зір. Вони йдуть життєвою линвою без почуття страху чи скоріше дійсности. Во ни майже не здають со'бі справи з того, що чекає їх кожного дня, бо все можливою залишається втеча в мистецтво. На південь, яких добрих кілька кілометрів від Парижу, над річкою Марною, лежить невелика місце вість Шенев’єр. Ця купелева міс цевість гарно положена й тому лі том зїжджаються тут французи до літніх домів. Далеко від центру містечка, між садами, на невеликому горбі, ле жить будинок, в якому живе ма лярка Софія Зарицька. Коли по спитаєте першого прохожого француза, де живе самітня маляр ка, він вам зараз скаже, вказуючи напрям, а часто додасть — зда ється, що це добра малярка. Але найскорше скажуть діти. Будинок пізнати легко по тополях, здаєть ся одиноких у цьому затишному кутку, до якого веде вузька стеж ка. Коли ж підійти зовсім близько, вам видається, що ніхто не замеш кує дому, що його окружає зди чавілий сад. Деревяний ґанок не- закінчений, як і незакінчений зда сться цілий будинок. В одній, про- візорично зладженій для життя кімнаті, якою є мале атель’є — поскладане ціле добро: розумієть ся картини і все, що потрібне для малювання, а відтак/ все що по трібне для життя: ліжко, стіл, одне крісло, шафа, піч, харчі... Рушити ся нема куди. Чи можна малювати? Напевне можна, ібо пані Зарицька малює. Не приходьте тільки ніколи у відвідини під вечір, бо немає електричного світла, а при слабо му каганці ледви чи можна щоне- будь побачити. До того в сумерку вештаються щурі і з ними вяжеть- ся ціла проблема: як отруїти щу рів, щоб не усмертити великого чорного пса, єдиного друга, що береже дому від непрошених го стей, докучливих дітей і самоти? Будинок мав бути гордістю „ми стецького подружжя11 — Софії Зарицької і її чоловіка, відомого маляра-графіка, родом із Полтави — Петра Омельченка. Вони запіз нались в Академії в Празі. Зариць ка приїхала туди зі Львова, покін чивши малярську школу О. Нова- ківського і маючи вже мистецьку індивідуальність. Омельченко при їхав до Праги з Каліша, табору ін тернованих в Польщі. Молоде по дружжя, приїхавши до Франції, мріяло про власну хату і власну робітню. Місцевість Шенев’єр ви далась їм дуже ;...,д;юю своїм близьким положс іня.м недалеко Парижу і своїм відокремленням від людей. Почали будувати хату власними руками. Може це також одна із причин важкої недуги О- мельченка, яка зломила його дуже скоро і він помер від неї в дуже невідрадних умовинах, в лічниці 1952 року. Але здається, що пе редчасна смерть — це доля біль- шости мистців. Зарицька залишилась зовсім са ма, в незакінченій хаті, ніяк не пристосованій для життя. Зі зро зумілих причин — вона не хоче її покидати. Вона зовсім віддаєть ся мистецтву і турбується тільки про те, як забезпечити мистецьку спадщину чоловіка, якого імя ві доме і французам. В 1953 році в Салоні Незалежних, у Парижі, по смертна виставка картин Омель ченка притягає своєю технікою та своїм реалізмом; сцени з життя висловлюють багато трагізму, а з ним мистець був знайомий. Зарицька відокремлюється від людей і ввесь час присвячує ма лярству. З-під її рук, в її холодній і неприміненій для життя кімнаті, виходять на папір жіночі постаті, повні ніжности і жіночої експре- сивности. Два жіночі типи нахо дять в ній знаменитого майстра: тип матері, дуже часто з дитиною, — тип жінки, якої кожний рух є повний мякости і вдумлйвости та висловлює ідею материнства. В тій ділянці, можливо, поза маляркою Оленою Кульчицькою, ледви чи може найти Зарицька суперників між українськими, а може й фран цузькими, сучасними малярами. Монументальні постаті, хоч у малих розмірах, матерей Зариць кої, висловлюють стільки ніжно сти в композиції, в кількох зало- маних лініях, що висловлюють біль чи мелянхолійну задуманість може часом більше, як обличчя. Вони творять знамениту цілість, в якій може монументальність тіла, що кличе до традицій ренесансу, кон трастує, або скоріше гармонізує з ботічеллівською ніжністю го лови. В останніх роках родиться ще інший тип — жіночі ГОЛОВИ, які висловлюють радісну і нерозгада ну жіночу ніжність. Г олови Боті- чєллі може зовсім несвідомо, ожи вають в щораз то нових і нових появах. Особлива монотипічна техніка, яка є гордістю і таємни цею малярки, надає картинам па тини старих фресок, робить їх ні би прозрачними і ще більш ніжни ми. Безрисункові картини дають одну мозаїчну цілість із тлом, з яким вони зливаються. При всій своїй оригінальности Зарицька не загубила впливів Новаківського.' Про них говорить її замкнена, до- осередня композиція образу і сильне почуття кольору. Колір в неї свіжий і чистий, переливаєть ся часто в цілій гамі нюансів і не боїться спалахнути тими жовтаво- вогненними красками, які зустрі- чгється у всіх новаківців. Техніка, якої вживає малярка, вимагає ба гато часу й терпеливости. Вона не відступає від неї навіть тоді, коли їй доводиться з конечности прода вати картини за безцін, або міняти їх за один чи два кілограми ово чів, може картоплі, і ніжні жіночі голови мандрують у принагідні руки. Рік-річно бере Зарицька участь у виставці в Салоні Незалежних Мистців. Але між сотнями картин, ледви, чи догляне її око критика- знавця.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
