Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Яка ваша думка? Обмін думок між нашими читач ками. й редакцією зустрів прихиль ний відгук. Тому й продовжуємо його, притягаючи до відповіді ча сом і авторів .нарисів і статтей, що в нас появляються. Чи є причина до образи? А тепер дозволите, що я торкнуся однієї справи, що є для мене й заінте ресованих однаково прикра. Це е на рис Софії Парфанович „Дженні купає немовля" в нашому журналі. У нашо му Відділі є кілька тут народжених молодих жінок, що ним дуже діткне- ні. Чому, кажуть вони, редакція його помістила? Цей насміх над тут наро дженими прикро вражає і може від штовхнути їх від співпраці. А вони з таким щирим серцем віднеслись до но воприбулих... Пресова референтка Редакція переслала мені уривок із листа і прохала мене, щоб я на нього відповіла. Постараюсь це зробити, хоч це проти 'моїх зви чаїв: не дискутую ніколи з чита чами ані з критиками.. Вважаю, що кожен має право писати про жит тя, так як його (бачить. Коли йому це не подобається, може засісти до стола й написати інакше. Бо ні коли одна річ, вже не кажу літера турна картина не може задоволити всіх. Кожен сприймає її на свій лад і писати так, щоб усіх задово лити — дуже важко, а то й немож- навіть перевів дискусію з батьком на тему казки про те, „Чому у сло на такий довгий ніс“ — кажучи, що він читав уже те саме в книжні казок „того пана, знаєш, тату, що називається так як рибка — ну, Піклінґ, ні, Кіплінґ — лиш там бу ло трохи інакше..." А мій чоловік читає також „На ше Життя “ і таки, мабуть, цінить журнал. Хоч часом щось бурчить під носом („Нащо то тим кобітам окремої газети? Даремна витрата енергії!"), але останньо, сам, із власної їнїціятиви й, що важніше, з власної калитки, заплатив перед плату за „Наше Життя". Знаєте кращий приклад при знання? Ось і один з успіхів „Мі сяця Преси". Може й у вас дома він міг би трапитися? Рута ливо. Тож різні люди пишуть про ті самі справи з різних аспектів і поглядів. Не можна також писати все про приємні справи, що не ставлять ніяких проблем, бо така література нудна й нецікава. Те пер до моєї „Дженні“. Не знаю, що тут народжених читачок мало б образити в поста тях змальованих там жінок. Чи це спосіб купання немовляти та миле щебетання англо-українською мі шаниною чи старомодні погляди Марії на харчування й купання не мовлят? Одне й друге не може ні кого ображувати. Обі вони — Ма рія і Дженні є знамениті представ ниці двох поколінь і двох культур. Одна зовсім цілинна, немов вите сана з одного каменя — Марія. Жінка, що пройшла пів світу і не знайшла в ньому нічого цікавого й вартісного і живе все ще життям свого села з його прикметами й хибами. За що її винуватити? За її селянський консерватизм і не- довіря до чужого світу? Та ж до рослу людину, немов стару дере вину, не пересадиш у новий грунт. Багато давніх емігрантів, що про жили тут і десятки років, не зумі ли злитися з новим світом. То чого вимагати від Марії, що в новому світі жила всього кілька літ? Дженні — це представниця сво го середовища. Молоді, що вже тут народилася і не знає нічого ін шого поза цей світ. Вона на свій лад консервативна і не готова по ступитись 'перед чужим їй світом свекрухи. Погляди Марії видають ся їй пере старілими, бо ж вона почула про плекання немовлят від лікарів і ,,норсок“. Але вона на свій лад також характеристична. Вона мила мати, повна теплих по чувань до своєї дитини. Що вона говорить до неї здрібнілою англо- українською .мішаниною — не ро бить її смішною в наших очах. На впаки, це тільки зворушує нас, їцо шукаємо в тут народжених сентименту до свого. І що дивно го, що воно появляється о Дженні саме тоді, коли вона сповнена по чувань до своєї дитини. Ці два світи, ці два покоління, ці дві культури зударились. Автор, тобто я — спостерігає спосіб, як вони зіткнулись, як вони мішають ся і вирощують нові форми. А чи тач, коли ставить справу однобіч но, тоді бачить усе тільки поло винчасто. Коли стоїть по боці Ма рії і глядить її очима, може бачити те, що й вона у тому житті. Коли ж ■ставить себе в положення Дженні, може глядіти на Марію, як на про. сту, старосвітську жінку, що вно сить із собою тільки старе й від стале. Отже нема вам чого ображува- тись, дорогі читачки! Твір є від- дзеркаленняім життя і показує вам, як що постало і постає. Тут бачи те, як відбувається зустріч двох світів в одній родині. Так якби мі- ніятюра громади. Якби ляборато- рія, в якій випробовують нову мі шанину, щоб побачити, чи вона корисна і які уапіхи матиме на майбутнє. Справа ця нікого зокре ма не торкається. Вона — загаль на. І не вимагайте від автора, щоб писав самі солодощі і не заглиб лювався в проблеми. Відступіть від твору і не шукайте себе в ньому, тільки разом із автором аналізуй те й будуйте. Так будете співтвор цями! Даю вам щире й нічим не під фарбоване життя. Подаю його без сторонньо, не стаючи по одному чи другому боці. Я ані за Марію, ані за Дженні. Я за багатство жит тя і його проблем. Я за нефальшо- вану літературу, де автор має пра во бачити життя і перетворивши його у своєму світі, влити у твір. Я як маляр: розвела фарби і на малювала вам дві жінки так, як вони жили. Жаль, що ви не хочете оцінити моєї праці і що вас не за цікавлює життя цієї сімї. Бо мене воно дуже зацікавило. Мене, що з моєї кімнати нагорі спостеріга ла те життя. І описую його для вас так, як воно пливло там у ма лому домику на одній із бічних вулиць одного міста. Софія Парфанович ІРА МАЛАНЮК У БАЙРОЙТІ Від ряду літ Іра Маланюк бере у- часть у Ваґнерівських виставах у Бай- ройгі. Як співачку Ваґнерівських опер її запрошують і до інших столиць Ев- рапи. Недавно тому вона гостювала у Державній Опері в Парижі, співаючи у „Валькірії" і „Сумерку богів". Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
