Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
надія на якесь велике народне щастя і не здійсни лася, була надія на особисте щастя і покінчилася за сланням Івана Івановича. Була надія на його поворот :> Сибіру і коли здійснилася, принесла з собою ще більший страх. Івану Івановичу повернутися до Ки єва ніхто дозволу не давав і сидів він, немов хом’як, у підвалі і тремтіла вона, щоб те не викрилося і ще більшого лиха не принесло. Ночами у чергах висто ювала, щоб для них хліба принести, а в день працю вала, щоб заробити якийсь гріш, щоб стояти в ряді лрацюючих людей. Боялася, щоб із виразу її очей не відгадали, що в підвалі, .немов живцем замурований, •сидить її чоловік. Тільки війна й окупація випрова дили його на світло денне. Жила людина, займалася зорями, а на землі видалася чомусь підозрілою. Куди ж там було до дітей, до сімейного щастя?! Кри хіточку дала їм чужа дитина, Христиночка, спізнено й неповно, а все ж таки дала їм трохи тієї ілюзії батьківського почуття. А от і таке умовне щастя і те може кожної хвилини розвіятись! І знову будуть вони двоє старих людей, що ніде й нікого, з рідні не .мають, що їх життя нікому не потрібне і проходить без сенсу і без вартости. Проходить сьогоднішнім днем. — Але . хіба й рідні діти не кидають бать ків? —■ питає себе. З кімнати студентів чути розмову про Христю, про вакації, про науку, але вона стоїть Із клаптиком паперу, на якому Христя виписала своє бажання, і забула, що Івану Івановичу та др. Пиху- нові пора б уже подати обід. —■ Хто мені заборонить любити Христиночку на віддаль?! Хто не дозволить думати про неї?! Сумна любов, неповна любов, без прояву, без відплати, але щож поробиш, як тільки така суджена?! А все таки легше, як подумаєш: жила ти і мала кого любити в житті, не була тільки твари ною, що промишляє, як прожити з дня на день, як заховатись перед мисливим. Ні, таки була людиною і не стратила віри в добро ... Бо ж любов до чужої дитини, вона навіть ніби і шляхетніша ... І легше, як подумаєш: маєш таки кому хату залишити . .. — Марко! —- чує радісний вигук хлопців у сі нях. ■—■ Ходи ближчее, ексцеленціє! ■—■ радісно ви крикує Ігор. — Як? А Христя не з тобою? —• Христя? — чути здивований Марків голос. - - Де? У Баффало? 4 Марко стоїть на сходах домику повен надуми, а дим з цигарки кружляє довкола його голови. До корон дерев прилипають сумерки, тут і там розяс- нені світлом ліхтарень. Повертає голову на боки, у нього, очевидно, немає певности, відкіля саме може надійти Христя. Від буксових живоплотів, від ґанків поглядають на нього сусіди, що відпочивають після праці на порогах своїх домів. Діти, що до недавня пустували на вулиці, розбилися на гуртки, сидять тепер по двоє, по троє поруч своїх батьків, затихлі і втомлені цілоденним рухом. Для них настала пора звірювань, пора слухання видуманих історій, хвальби. Сидять ці майбутні суспільні діячі й, може, які зло чинці, а їх ліниво, але й з насолодою, спостерігають батьки. Крізь вікна, до половини заслонені сторами, видно, як на екранах телевізорів мигають сіробілі тіни. Тишу теплого, осіннього вечора проріже інколи воркіт літака, відізветься нічна пташка і знову стає тихо. З недалекого костела знову відзивається гра дзвонів, це вдруге вже, відколи Христя писала листа. Марко зупиняється поруч свого авта, що його залишив на кінці заулка і ще раз повертається в бік домику. Затемнене сторами, паде з вікон світло. Але до його дверей ніхто не підходить. Стоїть з рукою на дверцях авта, високий, темноволосий, із зажуре ним обличчям і власне нагадує молодого батька, якому кудись втекла дитина і він виглядає її нетер пеливо, щоби вхопити палко в свої обійми, але й по карати. Йде трохи далі, тепер на кінці однієї з корот ких вуличок показуються дерева Форест Парку, що виступають усе темнішою, розмазаною плямою на безбарвному небі. З бульвару доходить шум авт. Мами з дітьми, закохані пари, цілі гурти молоді по кажуться на котрійсь із стежок парку і зникають на вулиці. Підлітки в обтислих штанях, з припинками на закручених кучерях, що настали після старосвітських гіапільотів, у яких ніхто не відважувався показувати на вулицю, заповняють повітря неопанованим вівкан. ням, що має бути виявом їх захоплення і зникають десь за світлом ліхтарень. Марко знову завертає в бік заулку, нетерпеливо закурює цигарку, йде кілька кроків, немов хоче зайти до хлопців, але рап том рішучо завертає до свого авта. Хідником вулиці переїздить наколесник, а за ним, не поспішаючи, крокує Христя. Він випросто- вується, відвертається і, ніби байдуже, теж поволі, йде їй назустріч. —• Ах, це так! — каже замість привітання. — Там усі можуть хату перевернути, можуть нервува- тися, захворіти, але панні Христі це цілком байдуже! Де ти була? Хвилину вона стоїть безмовно, а сумерки хова ють цілу ґаму почуттів, що перебігають її обличчям. Але швидко чоло посувається взад, а погляд майже ховається за повіками. — Де я була? — питає. -—■ Де ти був, і з’явився тепер тільки на те, щоб робити якісь смішні докори?! —■ Прошу сповідатися з усіх провин і всіх на мірів! —• Я? З якої речі? —- Бо я так хочу! Розумієш? Бо я маю право знати, що ти робиш! — Ніякого права ти не маєш! Ніхто тобі його не давав! — Право ніхто не дає, його береться! І я вирі шив його взяти, бо хтось нарешті мусить тут заопі куватися тобою! — Дякую! Я прекрасно вмію порадити сама собі! Я саме зробила одну постанову і написала про те своїм батькам! Як тобі цікаво знати, де я була, то власне кидала листа до них! —■ Скринька на листи там на розі, а тебе не було вдома цілу годину, як не більше! —■ Яка докладна контроля! Потім я пішла до парку, бо там з якоїсь нагоди грала музика. Чи це дозволено? А втім, я не питаю, де хтось був цілі дні, тижні, і не ласкав був написати одне слово! Ні, я не
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
