Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ледве воліче ними, але душу має повну музики, сміху, жартівливих слів і почувається безмірно ща сливим ! — Пане раднику! —■ Що сталося, Зоню? ■—■ питає, не відразу усвідомивши собі, що це його дружину провадять на гору. Пані Луцикова, цупко тримаючись поруччя, поволі піднімається вгору. — Це зараз перейде, — каже авторитетно Славко і виглядає як лікар, який тільки що повісив на стіну в канцелярії свій диплом. А непотрібне ціл ком це все хвилювання ... —■ докидає, й очима вка зує «імнату 'Христі. — їй нічого не сталося . .. — потім чути скрипіт дверей, випливають голосні слова німецької передачі, знову тріск дверей і на горі втихає. Спершись до одвірка, Іван Іванович зо смутком заглядає до дівочої кімнати. Вона бентежить його, наводить якийсь цілком непотрібний настрій. Він палко бажає, щоб це все ,,відсталося“, щоб нічого з цього страху, хвилювання, замішання не було, щоб усе повернулося до щоденного порядку і він знову міг зайнятися своїми справами. Він ще хвилину спо стерігає рухи др. Пихуна, що поводиться, немов суддя на ,,льокальній візії“, чує його мову, але швидко висувається до кухні і сідає за столом. Кому він там потрібний? Що він там може помогти? Живе ж, як каже Марія Семенівна, понад хмарами, або ні, у якомусь великому кітлі, де варяться помил кові події і всі його справи й учинки виглядають по-дітвацьки смішні. От, мешкає в їх хаті ця золота дівчина, цей соловейко і їх потіха, але ніколи не по думав, що вона також великий рушій його теперіш нього життя. Вона була його студенткою, тією під- мінкою усієї студіюючої молоді, що така необхідна в його житті. Кому цікаво слухати щось про зорі від людини, яка переказує тільки свій досвід, яка не може задемонструвати того, про що викладає? Але вона слухала з розмріяними, розцікавленими очима, бігла до бібліотеки і до плянетарія і тими вістками, що приносила з собою, вливала якусь нову силу в його душу. Вона незрозуміла може для Ігоря, чи Богдана, але для нього вона стала тією підпорою його нецікавих буднів. Якби так, не доведи Го споди, з нею справді щось сталося, йому залиша ються тільки праця в лікарні й вістки про досягнення інших людей, людей, що не є поза межами своєї батьківщини, або віком молодші за нього і тому скрізь потрібні. Але голова повна того, про що вчився, що його цікавить, того ніяк не втримаєш, воно продирається наверх, воно ніколи не залишить його. Зложити руки і вмерти, ще не прийшла пора, а до того ж гріх забрати з собою у могилу своє знання і свій досвід. Як нема до кого говорити, треба про те писати, а обов’язково залишити другому! А якже! Що? Заболіло, Іване Івановичу, що не по бачиш грубих томів своєї праці, бо тепер нікому не цікаво буде їх видати? Ну, це вже дарма! А хіба Бах бачив свої ноти друкованими? А хіба Франко знав, що йому покладуть пам’ятник? Для людей, як він, Іван Іванович, з наповненою головою і душею, не може все скінчитися саме смертю. Бог дасть і люди знову будуть цікавитися зорями і небом і коли в за гальній суматосі розтопиться його фізичне існу вання, на поличках київських університетських бі бліотек знайдеться місце для його книжок! А видати їх, видати це вже справа молоді, справа таких, як Марко Павлович, як Христиночка . . Та що з Хри- стиночкою?. . . — А що там з панею Луциковою? — питає він у Славка, що сходить на низ. Ігор швидко відповідає за нього: —■ Поклали до ліжка і доктор Славко подав їй ліки, які хтось давніше записав! ■—• Вже все добре, —- відповідає Славко знову вгощає Ігоря ляпанцем, минаючи його. Ніби сорока, несподівано помітивши кістку, Ігор перехиляє голову в бік і нерухоміє. Але за хвилину він уже стрибає в свою кімнату. Там на столику, по руч його ліжка, стоїть завжди готовий шкіцівник і добре загострений олівець. Весело насвистуючи, не цікавий виміни слів у сусідній кімнаті, він швидко креслить щось на папері. — Що там, пане наслідувачу ІІікасса? — питає його Славко від свого ліжка. — Тихо! — каже Ігор. — Нова картина! „Па ніка в заулку“ Інша справа, що я цілком не розумію, чому у старших усе якесь таке трагічне? — Чи це тільки щось одне, що ти не знаєш?! —■ Гм. Цікаво. —■ доходить з сусідньої кімнати голос др. Пихуна. — Ніхто з нас не знав, що панна Христя вибирається покинути нас! Що таке? — скрикує налякано Марія Семе нівна. — Покажіть! На рух відчишованих вхідних дверей, з кімнат висуваються голови. Але це входить Богдан. Іван Іванович відразу інформує його з порога кухні: —• Христиночка пішла вранці з дому і не повер нулася ще. Її закликав якийсь ньюйоркський ад вокат . . . — Не повернулася? — дивується Богдан і шу кає за листом до себе. — Як не повернулася? Та ж я говорив з нею телефоном . З кімнати студентів чути голосніший свист Ігоря. Іван Іванович вигукує радісно: Маріє Семенівно! Чуєш? Христиночка була вдома! Але Марія Семенівна стоїть нерухомо поміж столиком з астрономічними творами і піяніном із но гами Лисенка, Барвінського, Бізе, Верді. Її лице ніби погашена свічка. „Я повертаюся до батьків!“ — чи тає вона ще і ще раз. Мати Божа! Чому ж це так болить? Що тут дивного, чи надзвичайного, що дів чина хоче повернутися до своїх батьків?! Нічого, справді нічого, а проте це болить якось гостро й гли боко і вона раптом знає чому. Забула, зовсім забула, що десь там в Европі існують справжні батьки Хри- стиночки! Бо власне відколи вона замешкала у них, якось ніби дім став інший, більш веселий, мав якийсь зміст. Ціле життя стало інше, було чимсь заповнене. Тільки тоді вона зрозуміла, чого ще доля не дала їм: дитинки! В їх житті тільки розцвітали надії. Роз цвітали й в’янули . . (Великою революцією почалися і не переривались. Ніколи не здійснювалися. Була Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
