Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ледве воліче ними, але душу має повну музики, сміху, жартівливих слів і почувається безмірно ща сливим ! — Пане раднику! —■ Що сталося, Зоню? ■—■ питає, не відразу усвідомивши собі, що це його дружину провадять на гору. Пані Луцикова, цупко тримаючись поруччя, поволі піднімається вгору. — Це зараз перейде, — каже авторитетно Славко і виглядає як лікар, який тільки що повісив на стіну в канцелярії свій диплом. А непотрібне ціл ком це все хвилювання ... —■ докидає, й очима вка зує «імнату 'Христі. — їй нічого не сталося . .. — потім чути скрипіт дверей, випливають голосні слова німецької передачі, знову тріск дверей і на горі втихає. Спершись до одвірка, Іван Іванович зо смутком заглядає до дівочої кімнати. Вона бентежить його, наводить якийсь цілком непотрібний настрій. Він палко бажає, щоб це все ,,відсталося“, щоб нічого з цього страху, хвилювання, замішання не було, щоб усе повернулося до щоденного порядку і він знову міг зайнятися своїми справами. Він ще хвилину спо стерігає рухи др. Пихуна, що поводиться, немов суддя на ,,льокальній візії“, чує його мову, але швидко висувається до кухні і сідає за столом. Кому він там потрібний? Що він там може помогти? Живе ж, як каже Марія Семенівна, понад хмарами, або ні, у якомусь великому кітлі, де варяться помил кові події і всі його справи й учинки виглядають по-дітвацьки смішні. От, мешкає в їх хаті ця золота дівчина, цей соловейко і їх потіха, але ніколи не по думав, що вона також великий рушій його теперіш нього життя. Вона була його студенткою, тією під- мінкою усієї студіюючої молоді, що така необхідна в його житті. Кому цікаво слухати щось про зорі від людини, яка переказує тільки свій досвід, яка не може задемонструвати того, про що викладає? Але вона слухала з розмріяними, розцікавленими очима, бігла до бібліотеки і до плянетарія і тими вістками, що приносила з собою, вливала якусь нову силу в його душу. Вона незрозуміла може для Ігоря, чи Богдана, але для нього вона стала тією підпорою його нецікавих буднів. Якби так, не доведи Го споди, з нею справді щось сталося, йому залиша ються тільки праця в лікарні й вістки про досягнення інших людей, людей, що не є поза межами своєї батьківщини, або віком молодші за нього і тому скрізь потрібні. Але голова повна того, про що вчився, що його цікавить, того ніяк не втримаєш, воно продирається наверх, воно ніколи не залишить його. Зложити руки і вмерти, ще не прийшла пора, а до того ж гріх забрати з собою у могилу своє знання і свій досвід. Як нема до кого говорити, треба про те писати, а обов’язково залишити другому! А якже! Що? Заболіло, Іване Івановичу, що не по бачиш грубих томів своєї праці, бо тепер нікому не цікаво буде їх видати? Ну, це вже дарма! А хіба Бах бачив свої ноти друкованими? А хіба Франко знав, що йому покладуть пам’ятник? Для людей, як він, Іван Іванович, з наповненою головою і душею, не може все скінчитися саме смертю. Бог дасть і люди знову будуть цікавитися зорями і небом і коли в за гальній суматосі розтопиться його фізичне існу вання, на поличках київських університетських бі бліотек знайдеться місце для його книжок! А видати їх, видати це вже справа молоді, справа таких, як Марко Павлович, як Христиночка . . Та що з Хри- стиночкою?. . . — А що там з панею Луциковою? — питає він у Славка, що сходить на низ. Ігор швидко відповідає за нього: —■ Поклали до ліжка і доктор Славко подав їй ліки, які хтось давніше записав! ■—• Вже все добре, —- відповідає Славко знову вгощає Ігоря ляпанцем, минаючи його. Ніби сорока, несподівано помітивши кістку, Ігор перехиляє голову в бік і нерухоміє. Але за хвилину він уже стрибає в свою кімнату. Там на столику, по руч його ліжка, стоїть завжди готовий шкіцівник і добре загострений олівець. Весело насвистуючи, не цікавий виміни слів у сусідній кімнаті, він швидко креслить щось на папері. — Що там, пане наслідувачу ІІікасса? — питає його Славко від свого ліжка. — Тихо! — каже Ігор. — Нова картина! „Па ніка в заулку“ Інша справа, що я цілком не розумію, чому у старших усе якесь таке трагічне? — Чи це тільки щось одне, що ти не знаєш?! —■ Гм. Цікаво. —■ доходить з сусідньої кімнати голос др. Пихуна. — Ніхто з нас не знав, що панна Христя вибирається покинути нас! Що таке? — скрикує налякано Марія Семе нівна. — Покажіть! На рух відчишованих вхідних дверей, з кімнат висуваються голови. Але це входить Богдан. Іван Іванович відразу інформує його з порога кухні: —• Христиночка пішла вранці з дому і не повер нулася ще. Її закликав якийсь ньюйоркський ад вокат . . . — Не повернулася? — дивується Богдан і шу кає за листом до себе. — Як не повернулася? Та ж я говорив з нею телефоном . З кімнати студентів чути голосніший свист Ігоря. Іван Іванович вигукує радісно: Маріє Семенівно! Чуєш? Христиночка була вдома! Але Марія Семенівна стоїть нерухомо поміж столиком з астрономічними творами і піяніном із но гами Лисенка, Барвінського, Бізе, Верді. Її лице ніби погашена свічка. „Я повертаюся до батьків!“ — чи тає вона ще і ще раз. Мати Божа! Чому ж це так болить? Що тут дивного, чи надзвичайного, що дів чина хоче повернутися до своїх батьків?! Нічого, справді нічого, а проте це болить якось гостро й гли боко і вона раптом знає чому. Забула, зовсім забула, що десь там в Европі існують справжні батьки Хри- стиночки! Бо власне відколи вона замешкала у них, якось ніби дім став інший, більш веселий, мав якийсь зміст. Ціле життя стало інше, було чимсь заповнене. Тільки тоді вона зрозуміла, чого ще доля не дала їм: дитинки! В їх житті тільки розцвітали надії. Роз цвітали й в’янули . . (Великою революцією почалися і не переривались. Ніколи не здійснювалися. Була Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
