Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська її Нью Йорк 10 ) — Тепер ми пани! — погоджується радник Лу цик, у якого відзивається подібне почуття по відно шенні до Івана Івановича. У його переконанні Ключко належить до людей, у яких не розвинена національна гордість, які не можуть відірвати богобійного по гляду від північного сусіда — і думає тоді про Мо скву. Насправді, вони ніколи не намагалися переві рити тих підозрінь і жили під одним дахом і далі, не мов усе ще ділила їх річка Збруч там, на їх Бать ківщині. Др. ІІихун, колишній оборонець у карних спра вах, людина, що її природа наділила даром вибілю вання людських провин, шукає і в цьому випадку за якимсь оправданням одного й другого. „Що різьбили віки окупації, не можуть вирів няти роки волі" — заявляє і йде на розмову на гору і на низ. Іван Іванович входить у малу кухню на долині домику і першим ділом витягає з ледівні зварений ще попереднього дня борщ і печеню та кладе їх на кухню. Перекручує газ і деякий час стоїть там, не помічаючи навіть, що червоносині листочки газу ви ходять поза межі баняка. Тепер для нього найщасли- віша хвилина, саме тепер, коли тількищо повернувся додому. Залишив хворих, яких миє, возить і подає, що їм треба, а ще не встиг розгоститися вдома. Саме ця хвилина чекання на Марію Семенівну, те збирання думок для написання сгаттей, а потім розмова з Хри- стиночкою і часом хлопцями і приносить йому най більше щастя в теперішньому житті. Вже пізніше, коли пише, говорить, читає, коли може розвивати свою думку, чи передавати своє знання, немає вже цієї насолоди, бо все вже йде до закінчення, сну і нового дня, що починається працею, якої він не любить. Хворий у лікарні щось попросить, або лікар накаже і він кидається, щоб те виконати, але в поло вині дороги навідаються до нього його зорі, комети, метеори з метеоритами і він зупиняється, забуваючи куди і пощо йде. У Києві бувало . . Та от взяти хоча б те цікаве явище північного сяйва, яке бачив під час свого заслання . Потім дякує Всевишньому, що це не трапилося з ним тоді, як треба було при вести кисень для вмираючого! — Добрий вечір! — будить його з задуми ве селий голос. Вхідні двері з силою затріскуються, з валізкою в руці входить Ігор. —■ А, доброго здоров’я, Ігоре Даниловичу! — повертається до нього Іван Іванович, що не зачинив кухонних дверей. — Повернулися вже? Як же там у горах було? Заробили трохи копійок? —■ Вистачить, та не надовго! — сміється Ігор.—■ А в горах гарно! —• І намалювали, либонь, багато! —■ 'Кілька мазків! —- кричить Ігор, прихильник Пікасса. — Забагато дівчат було! —- і сміється на цілий голос у своїй кімнаті, а слідом за ним Іван Іва нович підтягає вирозуміло від кухонного стола — Ха-ха-ха! Трохи мозолиться, щоб нагадати собі, які саме розпорядження залишила йому Марія Семенівна. Але пам’ять у нього до тих справ, щось ніби сітка на вікні, що не затримує нічого. Не нагадавши, махає рукою і спішить до свого столика, де повно книжок, запи сок, вирізок із газет, де все таке знане й потрібне. Ще хвилина і пише вже статтю без надії, щоб її хтонебудь видрукував, у той час, як у кухні розхо диться запах спаленого м’яса. — Що десь ті на долині ніколи не можуть до пильнувати того, що варять! . — обурюється пані Луцикова на горішньому поверсі й спішно відчиняє вікна. Всі запахи дерев’яного домику йдуть угору, заповнюють кімнати, всякають у речі і вносять щось чуже в її хату. Майже годину тому, вона покинула машину до шиття, над якою горбиться цілих вісім го дин у день, купила це й те подорозі й тепер бе реться варити обід. Припинає чистеньку запасочку, пригладжує двома долонями сивіюче волосся і ру хами, що виявляють замилування до чистоти й до кладносте, приготовляє м’ясо й ярину. Радник Лу цик —■ в одній руці цигаро, в другій рушник, яким має намір витертися після купелі, бо треба ж змити ввесь бруд цілоденного прибирання у фабриці біскві тів і піти трохи зайнятися суспільними справами ■— стоїть поруч радія приміщеного в кухні і намага ється зловити якусь європейську радіостацію. Праця не така легка і він трохи воркотить під носом, до того ж Ігор саме накрутив платівку найновішої лю бовної пісеньки й ті звуки в’ються з його кімнати вздовж сходів аж до квадратного отвору на вишку. — Яка краса в цій музиці?! — не може зрозу міти радник. — Тут би Сумика треба! — Рушає до дверей, з бажанням спинити галасливість Ігоря, але його дружина затримує його. — Лиши! — каже, бо не любить непорозумінь. Ігор співає на цілий голос, не помічаючи того, що тут і там відбігає від темпа платівки. Накидає на рамена купелевий плащ, скидає черевики і голосить свош звучним тенором: ,,Ти моє сонце, що світить зранку, ти моя радість, моя зоря“ —■ але, здається, не вдумується в зміст тих слів. Затовчує цигарку в попельничці у сінях і зникає в лазничці. ,,Ти моя радість, моя зоря“ — несеться відтіля під гучний шум води. Двері зачиняються якось легко і тихо й Марія Семенівна дріботить своїми малими ногами до від чинених кухонних дверей. —■ Так і знала! — голосить швидше, ніж встигла дійти до порога. —• Папочка! Та невже ж ти не мо жеш допильнувати навіть того, що ще вчора було готове?! —■ говорить без особливої злости. — От кара мені з тобою! Куди ж ти подівся? Гасить одне, перекручує друге, щось забирає і щось кладе, не встигнувши навіть відложити своєї торби й переодягнутись. Кухня відразу переміню ється в упорядковану лябораторію. — А що це було з Христиночкою? — пита-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
