Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська її Нью Йорк 10 ) — Тепер ми пани! — погоджується радник Лу цик, у якого відзивається подібне почуття по відно шенні до Івана Івановича. У його переконанні Ключко належить до людей, у яких не розвинена національна гордість, які не можуть відірвати богобійного по гляду від північного сусіда — і думає тоді про Мо скву. Насправді, вони ніколи не намагалися переві рити тих підозрінь і жили під одним дахом і далі, не мов усе ще ділила їх річка Збруч там, на їх Бать ківщині. Др. ІІихун, колишній оборонець у карних спра вах, людина, що її природа наділила даром вибілю вання людських провин, шукає і в цьому випадку за якимсь оправданням одного й другого. „Що різьбили віки окупації, не можуть вирів няти роки волі" — заявляє і йде на розмову на гору і на низ. Іван Іванович входить у малу кухню на долині домику і першим ділом витягає з ледівні зварений ще попереднього дня борщ і печеню та кладе їх на кухню. Перекручує газ і деякий час стоїть там, не помічаючи навіть, що червоносині листочки газу ви ходять поза межі баняка. Тепер для нього найщасли- віша хвилина, саме тепер, коли тількищо повернувся додому. Залишив хворих, яких миє, возить і подає, що їм треба, а ще не встиг розгоститися вдома. Саме ця хвилина чекання на Марію Семенівну, те збирання думок для написання сгаттей, а потім розмова з Хри- стиночкою і часом хлопцями і приносить йому най більше щастя в теперішньому житті. Вже пізніше, коли пише, говорить, читає, коли може розвивати свою думку, чи передавати своє знання, немає вже цієї насолоди, бо все вже йде до закінчення, сну і нового дня, що починається працею, якої він не любить. Хворий у лікарні щось попросить, або лікар накаже і він кидається, щоб те виконати, але в поло вині дороги навідаються до нього його зорі, комети, метеори з метеоритами і він зупиняється, забуваючи куди і пощо йде. У Києві бувало . . Та от взяти хоча б те цікаве явище північного сяйва, яке бачив під час свого заслання . Потім дякує Всевишньому, що це не трапилося з ним тоді, як треба було при вести кисень для вмираючого! — Добрий вечір! — будить його з задуми ве селий голос. Вхідні двері з силою затріскуються, з валізкою в руці входить Ігор. —■ А, доброго здоров’я, Ігоре Даниловичу! — повертається до нього Іван Іванович, що не зачинив кухонних дверей. — Повернулися вже? Як же там у горах було? Заробили трохи копійок? —■ Вистачить, та не надовго! — сміється Ігор.—■ А в горах гарно! —• І намалювали, либонь, багато! —■ 'Кілька мазків! —- кричить Ігор, прихильник Пікасса. — Забагато дівчат було! —- і сміється на цілий голос у своїй кімнаті, а слідом за ним Іван Іва нович підтягає вирозуміло від кухонного стола — Ха-ха-ха! Трохи мозолиться, щоб нагадати собі, які саме розпорядження залишила йому Марія Семенівна. Але пам’ять у нього до тих справ, щось ніби сітка на вікні, що не затримує нічого. Не нагадавши, махає рукою і спішить до свого столика, де повно книжок, запи сок, вирізок із газет, де все таке знане й потрібне. Ще хвилина і пише вже статтю без надії, щоб її хтонебудь видрукував, у той час, як у кухні розхо диться запах спаленого м’яса. — Що десь ті на долині ніколи не можуть до пильнувати того, що варять! . — обурюється пані Луцикова на горішньому поверсі й спішно відчиняє вікна. Всі запахи дерев’яного домику йдуть угору, заповнюють кімнати, всякають у речі і вносять щось чуже в її хату. Майже годину тому, вона покинула машину до шиття, над якою горбиться цілих вісім го дин у день, купила це й те подорозі й тепер бе реться варити обід. Припинає чистеньку запасочку, пригладжує двома долонями сивіюче волосся і ру хами, що виявляють замилування до чистоти й до кладносте, приготовляє м’ясо й ярину. Радник Лу цик —■ в одній руці цигаро, в другій рушник, яким має намір витертися після купелі, бо треба ж змити ввесь бруд цілоденного прибирання у фабриці біскві тів і піти трохи зайнятися суспільними справами ■— стоїть поруч радія приміщеного в кухні і намага ється зловити якусь європейську радіостацію. Праця не така легка і він трохи воркотить під носом, до того ж Ігор саме накрутив платівку найновішої лю бовної пісеньки й ті звуки в’ються з його кімнати вздовж сходів аж до квадратного отвору на вишку. — Яка краса в цій музиці?! — не може зрозу міти радник. — Тут би Сумика треба! — Рушає до дверей, з бажанням спинити галасливість Ігоря, але його дружина затримує його. — Лиши! — каже, бо не любить непорозумінь. Ігор співає на цілий голос, не помічаючи того, що тут і там відбігає від темпа платівки. Накидає на рамена купелевий плащ, скидає черевики і голосить свош звучним тенором: ,,Ти моє сонце, що світить зранку, ти моя радість, моя зоря“ —■ але, здається, не вдумується в зміст тих слів. Затовчує цигарку в попельничці у сінях і зникає в лазничці. ,,Ти моя радість, моя зоря“ — несеться відтіля під гучний шум води. Двері зачиняються якось легко і тихо й Марія Семенівна дріботить своїми малими ногами до від чинених кухонних дверей. —■ Так і знала! — голосить швидше, ніж встигла дійти до порога. —• Папочка! Та невже ж ти не мо жеш допильнувати навіть того, що ще вчора було готове?! —■ говорить без особливої злости. — От кара мені з тобою! Куди ж ти подівся? Гасить одне, перекручує друге, щось забирає і щось кладе, не встигнувши навіть відложити своєї торби й переодягнутись. Кухня відразу переміню ється в упорядковану лябораторію. — А що це було з Христиночкою? — пита-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
