Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
-як мама покликала їх вечеряти. За печерою во«и почули, як тато в розмові згадав іімя їхнього сусіда, що жив через поле від 'НИХ. — Ти чула? Іван дуже побився. Бідолаха лагодив стрих на клуні та й у,пав на купу каміння. Його за брали до шпиталя. А Йваниха ле жить хвора. Бідні діти! Незабаром свято св. Миколая, всім радість, а їм горе! Невеселі в них будуть свята! Мама задумалась, а тоді промо вила: — Треба б їм хоч трохи до помогти! Піди, довідайся, хто до глядає їхню худобу, а іможе Йва- нисі лікаря треба привезти? Ігсір пильно прислухався до роз мови, а тоді штовхнув ліктем Ма- ринку, що сиділа поруч, подивився їй із очі та поклав палець на уста. Маринка- зрозуміла про що думав Ігор. Діти швидко скінчили, вече рю та побігли нагору до своєї кім натки. — Бачите, тепер ми знаємо ко му віднести свій подарунок. Тільки тихо, прошу вас, це ж треба роби ти так, щоб ніхто цього не бачив, — почав Ігор. —■ Він дуже любив усякі таємниці. — Ось бачите, і ми зробимо так, як св. Миколай робив. Давай, Маринко, свою тоїрбу! Сю ди покладемо Галинчи.ну книжку та Лесиного медведика. Книжка буде для Тараса, а медведик для Гануськи. Я дам свого- гаманця, що .мені подарував дідо на мої у,роди ни. Туди покладемо ще й твої цен ти, Маринко... — Якби ще трохи яблук та горі хів дістати.! — додала Маринка, то було б зовсім добре! — І це в .нас буде, — потішив Ігор. — Мама ж все даіе нам до школи яблучка й горішки. Не бу демо їх їсти, а сховаємо для Та раса й Гануськи. Тільки нікому не кажіть! Так діти й зробили.. А метушні, біганини, шепотіння було там! Ма ма дивувалась, що діти такі спо кійні: не пустують, не сваряться, я'к нерідко бувало. їй не приходи ло до голови, що це діти 'задумали. Вона готувалась до свят, порядку вала в хаті, складала, пакувала якісь пакунки. Діти були захопле ні своєю новою івигадкою, що .ні чого цього не бачили, а напередо дні свята св. Миколам навіть не по мітили, що мати вийшла з дому. Вся чвірка забрала свою тоїрбу й коли тільки стемніло', вдягнулась та й пішла до сусідів. Надворі було зимно, хоч справжнього снігу ще не було. В повітрі пролітали сні жинки. Вони не досягали землі, а танули по дорозі. Під .ногами було мокро, а з-за хмарок де-не-де не сміливо виглядали зірки. Іти було тяжко та трошки лякала темрява. Але Ігор поводився, як справжній козак і сестри йшли за ним слух няно. Пішли стежкою через поле ■минаючи дорогу, що вела до самих воріт. Ось уже й сусідська хата. -— Ігоре! — пошепки питались дів чатка, — а собаки в них нема? — Та ні, нема! Не бійтесь, ось тут перелазьте, сюди ближче, ніж крізь ворота. Діти перелізли через паркан та пробралися до ґанку. Поклали, торбу та й побігли на зад. Все боялись, щоб їх не поба чили та, коли вийшли на дорогу, зустрілись Із мамою. Вона якраз виходила з воріт Іванової садиби. Здивувалась дуже, коли побачила дітей. —• А ви чого тут? Вже пізно! Швидше йдіть додому! Куди це ви ходили? — запиталась. — Хм, — мугикнув Ігор. — А що ви тут робили, мамо? — Ти що, Ігоре? Хіба так можна відповідати дорослим? — розсер дилася мама. Але Ігор не вгавав. —■ О, мамусю, ви не розумієте! Це наша ,,не гра, а справжнє...” — Яка „не гра, а справжнє"? Що це ти плетеш? — дивувалась мама. — Ой, мамусю, ви мабуть те са ме робили, що й ми! — Мама ще більш здивувалась. ■— Як то? Я була в Іванихи, за несла їй трохи грошей та одежі дітям. Хвалити Бога, Іванові вже краще. Мабуть на тому тижні вже повернеться з лікарні, але вони бі дують дуже. В хаті нічого немає до свята св. Миколая. — Ну, от бачите, мамо, так во но '€. Ви сьогодні були св. Мико- лаєм для Іванихи, а ми теж! — з гордістю сказав Ігор. — І ми теж! — підтвердили сло ва Ігоря сестрички. — Ми зане сли для Гануськи й Тараса пода рунки, як колись св. Миколай ро бив. — Ось воно що! Мої ж ви любі діточки! — зраділа мама. — Та ось яка це „не гра, а справжнєПіде мо тепер швидше до дому та роз кажемо татові про нашу витівку, мої дорогі! Думаю, що вдома й для нас св-. Миіколай щось приго тував цього вечора. І слова мами справдились. Діти знайшли вдома цього вечора гар ні дарунки, але найбільше втішила їх цього дня їхня витівка — „не гра, а справжнє”. Ніна Наркевич Діти перелізли через паркан та пробрались до ганку.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
