Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
-як мама покликала їх вечеряти. За печерою во«и почули, як тато в розмові згадав іімя їхнього сусіда, що жив через поле від 'НИХ. — Ти чула? Іван дуже побився. Бідолаха лагодив стрих на клуні та й у,пав на купу каміння. Його за брали до шпиталя. А Йваниха ле жить хвора. Бідні діти! Незабаром свято св. Миколая, всім радість, а їм горе! Невеселі в них будуть свята! Мама задумалась, а тоді промо вила: — Треба б їм хоч трохи до помогти! Піди, довідайся, хто до глядає їхню худобу, а іможе Йва- нисі лікаря треба привезти? Ігсір пильно прислухався до роз мови, а тоді штовхнув ліктем Ма- ринку, що сиділа поруч, подивився їй із очі та поклав палець на уста. Маринка- зрозуміла про що думав Ігор. Діти швидко скінчили, вече рю та побігли нагору до своєї кім натки. — Бачите, тепер ми знаємо ко му віднести свій подарунок. Тільки тихо, прошу вас, це ж треба роби ти так, щоб ніхто цього не бачив, — почав Ігор. —■ Він дуже любив усякі таємниці. — Ось бачите, і ми зробимо так, як св. Миколай робив. Давай, Маринко, свою тоїрбу! Сю ди покладемо Галинчи.ну книжку та Лесиного медведика. Книжка буде для Тараса, а медведик для Гануськи. Я дам свого- гаманця, що .мені подарував дідо на мої у,роди ни. Туди покладемо ще й твої цен ти, Маринко... — Якби ще трохи яблук та горі хів дістати.! — додала Маринка, то було б зовсім добре! — І це в .нас буде, — потішив Ігор. — Мама ж все даіе нам до школи яблучка й горішки. Не бу демо їх їсти, а сховаємо для Та раса й Гануськи. Тільки нікому не кажіть! Так діти й зробили.. А метушні, біганини, шепотіння було там! Ма ма дивувалась, що діти такі спо кійні: не пустують, не сваряться, я'к нерідко бувало. їй не приходи ло до голови, що це діти 'задумали. Вона готувалась до свят, порядку вала в хаті, складала, пакувала якісь пакунки. Діти були захопле ні своєю новою івигадкою, що .ні чого цього не бачили, а напередо дні свята св. Миколам навіть не по мітили, що мати вийшла з дому. Вся чвірка забрала свою тоїрбу й коли тільки стемніло', вдягнулась та й пішла до сусідів. Надворі було зимно, хоч справжнього снігу ще не було. В повітрі пролітали сні жинки. Вони не досягали землі, а танули по дорозі. Під .ногами було мокро, а з-за хмарок де-не-де не сміливо виглядали зірки. Іти було тяжко та трошки лякала темрява. Але Ігор поводився, як справжній козак і сестри йшли за ним слух няно. Пішли стежкою через поле ■минаючи дорогу, що вела до самих воріт. Ось уже й сусідська хата. -— Ігоре! — пошепки питались дів чатка, — а собаки в них нема? — Та ні, нема! Не бійтесь, ось тут перелазьте, сюди ближче, ніж крізь ворота. Діти перелізли через паркан та пробралися до ґанку. Поклали, торбу та й побігли на зад. Все боялись, щоб їх не поба чили та, коли вийшли на дорогу, зустрілись Із мамою. Вона якраз виходила з воріт Іванової садиби. Здивувалась дуже, коли побачила дітей. —• А ви чого тут? Вже пізно! Швидше йдіть додому! Куди це ви ходили? — запиталась. — Хм, — мугикнув Ігор. — А що ви тут робили, мамо? — Ти що, Ігоре? Хіба так можна відповідати дорослим? — розсер дилася мама. Але Ігор не вгавав. —■ О, мамусю, ви не розумієте! Це наша ,,не гра, а справжнє...” — Яка „не гра, а справжнє"? Що це ти плетеш? — дивувалась мама. — Ой, мамусю, ви мабуть те са ме робили, що й ми! — Мама ще більш здивувалась. ■— Як то? Я була в Іванихи, за несла їй трохи грошей та одежі дітям. Хвалити Бога, Іванові вже краще. Мабуть на тому тижні вже повернеться з лікарні, але вони бі дують дуже. В хаті нічого немає до свята св. Миколая. — Ну, от бачите, мамо, так во но '€. Ви сьогодні були св. Мико- лаєм для Іванихи, а ми теж! — з гордістю сказав Ігор. — І ми теж! — підтвердили сло ва Ігоря сестрички. — Ми зане сли для Гануськи й Тараса пода рунки, як колись св. Миколай ро бив. — Ось воно що! Мої ж ви любі діточки! — зраділа мама. — Та ось яка це „не гра, а справжнєПіде мо тепер швидше до дому та роз кажемо татові про нашу витівку, мої дорогі! Думаю, що вдома й для нас св-. Миіколай щось приго тував цього вечора. І слова мами справдились. Діти знайшли вдома цього вечора гар ні дарунки, але найбільше втішила їх цього дня їхня витівка — „не гра, а справжнє”. Ніна Наркевич Діти перелізли через паркан та пробрались до ганку.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
