Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Джені купає немовля ГТо сходах поволі-потяжно Ма- ріїні кроки. Вже стоїть біля моїх дверей — нерішека. Підводжусь і відчиняю двері. Марія ніби вити рає з пилу 'вікно понад сходами. Біля неї відро й мітла. — Ви в хаті? А я збиралася за мітати стрих... — якось нерішено Марія. — О, можете спокійно пройти крізь мою кімнату й прибирати на стриху, мені воно зовсім «є шко дить! Сідаю назад до моїх книжок. Марія йде поволі в напрямі стри ху. .Кладе руку на кульку від зам ку і якось не відчиняє дверей. Підношу голову й з запитом див люсь на неї. —■ Та... як хочете видіти коме дію то йдіть до кухні — вкінці ви душує з себе Марія. Ага, отже це була головна причина її -нерішу чо сти! —■ Комедію, кажете? Яка коме дія там трапилась? Марія підсміхається криво й ки слувато, зводить зневажливо пле чима і йде на стрих. Але я йду подивитись на ,,комедію" * — Замкніть двері! Майк про студиться! —- викликує Джені як тільки я входжу до кухні. Викли кує по-англійськи і на її обличчі страх. Хоч у кухні дуже гаряче. — Тут же дуже гаряче і за ту хвилинку... — Єс, бат ай ем ґівен е бейт!1) Ага, купіль. Я й не помітила, бо ніде не видно ванночки. Зате на столі невеличка мисочка з білим милинням. Дженні держить у ру ці шматину і дивиться на мене на ляканими, синіми очима. Отже швидко зачиняю двері й стаю при них та приглядаюсь. На столі, на матрацику зовсім понакривана — дитина. На голів ці шапочка. Тільки личко видно. Джені відхилює зручно ріжок про стиральця та видобуває з-під ньо го ручку і мале плечко. Своєю шматиною з милинням імиє ручку й приговорює: — Май світ руця, май літл фінґерс. —■ Зараз же ви тирає ручку сухо рушником. За 1) Так, але я його купаю! криває її дбайливо простираль цем і видобуває другу та миє її так же, як і попередню. До того щебече цілий час мені мало зро зумілі пестливі слова. Личко з-під шапочки кривиться до плачу ■— очевидно його власник не долюб- лює таких маневрів. — Донт край, май свідіпай. Ю найс літл бон оф юр мам...2) Мабуть личко заспокоюється. З-під простиральця Джені ви добуває ніжку і миє її та з раді стю усміхається до гладенького, білого стегенця. Помивши другу ■ніжку, цілує рожеву малу стіпку і швидко та дбайливо прикриває всі ці скарби. .Пора тепер на спин ку й грудини. їх відкриває по кус кові та миє справно й швидко: як- не-як, на-йважніші частини і легко можна їх простудити, хоч у кухні 90 ступнів. Рожевий, круглий задочок вину- рюється з-під простиральця. Дже ні миє в складках і на випуклій по верхні й приказує: —■ Май ганібанч, на в світ літл сяка ай вош...3) — Що ви сказали? — питаю ся Джені дещо нерішена. Вона повторює слово, додаючи при тому букву, якої не вжила, миючи задочок малого Майка. Ди виться на мене невинними, синіми очима й каже по українськи: Так кажут єго, тай мої, ті зі старого краю. — Знаєте, .воно негарно так казати. Цього слова не вживають вже... — я трохи затинаюсь. -— Та й загалом до дитини можна вжи вати таких гарних, милих слівець. От ви кажете: руця, але на ногу кажете нога, а можна казати нозя або ніжка. Те саме на цю милу ча стинку тіла: задочок або з-адничка звучить дуже приємно. Так, отже, вже й це містечко без одної букви помите й прикрите полотенцем і Джені задоволена зі своєї праці. Але Майк поплакує: це бо личко і вушка (знову Джені каже „літл, світ ухо“), забуваючи мою науку здрібнювання слів. 2) Не плач, мій голубчику. Ти ж мамин маленький хлопчик... 3) Любий мій, а тепер помию малий задочок... Вкінці „свідіпай і „ганібанч" помитий. Швидко й зручно Джені одягає його в сорочинку й капта- ничок та свіжу шапочку на голо ву. Кладе до візочка й повертаю-: чись до мене заявляє: — Йдемо нині до доктора. Хворий? Ні, тільки, „ре-ґюлер чек аіп“. * — Ну, виділи сьте? — питаєть ся Марія. Та мабуть їй не так іде про те, чи я бачила і що я бачила., як про те, щоб було перед ким ви говоритись. — Ну, тосьте виділи, як вона миє того малого. Таж то без води тілько в милинні! Так якби води не було, або Бог знає, де за нев тра ходити. А ту: відкрути закрут- ку і вода в стіні. Таже як Іван був малий, том го купала. Але до кир- ниці мус було йти з ведраіми' по воду і коромесло добре наглодало плечі. А лем сі не лінувала і такой принеслам води повні нецки і ма лого м скупала. Хоть булам з дру гим, тай тяжко робила в поли. —■ Но, знаєте, вона того н е:ро бить з лінивства. її так навчили в шпиталі, бо там і дорослих миють з мисочки з милом і теж по. частині вїдслонюють та закривають. Мо же «е так зі страху перед просту дою, як із стидливости... Марія дивиться на мене косо й посміхається одним кутком губ. Вони морщаться і від того на її бліде лице лягає вираз зневаги чи незадоволення. Зводить плечима: —■ Таже як ми треба варити борщ моїм хлопам, то в більшій мисці. А вона цілу дитину купає в тарели. Стоїть, підперлася мітлою й щось думає. Думає поволі й тто- тяжно. — Або: до доктора йте з дити- нов. Питалисьте чого? Ніби дити на не хора, то ї не треба доктора. То чого ї возити до него? — Но. видите, вони возять здо рових дітей до лікарів, шоб про- кірювали чи дитина добре віджив лена й добре розвивається. — Певно що мусять. Тяже ска- жет сами: воно ні разу ииттьки не дістало. Ані єдного разу! Як при йшла зі шпиталю, то відразу на фляшку і на тоти порошки тай лІ-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
