Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Джені купає немовля ГТо сходах поволі-потяжно Ма- ріїні кроки. Вже стоїть біля моїх дверей — нерішека. Підводжусь і відчиняю двері. Марія ніби вити рає з пилу 'вікно понад сходами. Біля неї відро й мітла. — Ви в хаті? А я збиралася за мітати стрих... — якось нерішено Марія. — О, можете спокійно пройти крізь мою кімнату й прибирати на стриху, мені воно зовсім «є шко дить! Сідаю назад до моїх книжок. Марія йде поволі в напрямі стри ху. .Кладе руку на кульку від зам ку і якось не відчиняє дверей. Підношу голову й з запитом див люсь на неї. —■ Та... як хочете видіти коме дію то йдіть до кухні — вкінці ви душує з себе Марія. Ага, отже це була головна причина її -нерішу чо сти! —■ Комедію, кажете? Яка коме дія там трапилась? Марія підсміхається криво й ки слувато, зводить зневажливо пле чима і йде на стрих. Але я йду подивитись на ,,комедію" * — Замкніть двері! Майк про студиться! —- викликує Джені як тільки я входжу до кухні. Викли кує по-англійськи і на її обличчі страх. Хоч у кухні дуже гаряче. — Тут же дуже гаряче і за ту хвилинку... — Єс, бат ай ем ґівен е бейт!1) Ага, купіль. Я й не помітила, бо ніде не видно ванночки. Зате на столі невеличка мисочка з білим милинням. Дженні держить у ру ці шматину і дивиться на мене на ляканими, синіми очима. Отже швидко зачиняю двері й стаю при них та приглядаюсь. На столі, на матрацику зовсім понакривана — дитина. На голів ці шапочка. Тільки личко видно. Джені відхилює зручно ріжок про стиральця та видобуває з-під ньо го ручку і мале плечко. Своєю шматиною з милинням імиє ручку й приговорює: — Май світ руця, май літл фінґерс. —■ Зараз же ви тирає ручку сухо рушником. За 1) Так, але я його купаю! криває її дбайливо простираль цем і видобуває другу та миє її так же, як і попередню. До того щебече цілий час мені мало зро зумілі пестливі слова. Личко з-під шапочки кривиться до плачу ■— очевидно його власник не долюб- лює таких маневрів. — Донт край, май свідіпай. Ю найс літл бон оф юр мам...2) Мабуть личко заспокоюється. З-під простиральця Джені ви добуває ніжку і миє її та з раді стю усміхається до гладенького, білого стегенця. Помивши другу ■ніжку, цілує рожеву малу стіпку і швидко та дбайливо прикриває всі ці скарби. .Пора тепер на спин ку й грудини. їх відкриває по кус кові та миє справно й швидко: як- не-як, на-йважніші частини і легко можна їх простудити, хоч у кухні 90 ступнів. Рожевий, круглий задочок вину- рюється з-під простиральця. Дже ні миє в складках і на випуклій по верхні й приказує: —■ Май ганібанч, на в світ літл сяка ай вош...3) — Що ви сказали? — питаю ся Джені дещо нерішена. Вона повторює слово, додаючи при тому букву, якої не вжила, миючи задочок малого Майка. Ди виться на мене невинними, синіми очима й каже по українськи: Так кажут єго, тай мої, ті зі старого краю. — Знаєте, .воно негарно так казати. Цього слова не вживають вже... — я трохи затинаюсь. -— Та й загалом до дитини можна вжи вати таких гарних, милих слівець. От ви кажете: руця, але на ногу кажете нога, а можна казати нозя або ніжка. Те саме на цю милу ча стинку тіла: задочок або з-адничка звучить дуже приємно. Так, отже, вже й це містечко без одної букви помите й прикрите полотенцем і Джені задоволена зі своєї праці. Але Майк поплакує: це бо личко і вушка (знову Джені каже „літл, світ ухо“), забуваючи мою науку здрібнювання слів. 2) Не плач, мій голубчику. Ти ж мамин маленький хлопчик... 3) Любий мій, а тепер помию малий задочок... Вкінці „свідіпай і „ганібанч" помитий. Швидко й зручно Джені одягає його в сорочинку й капта- ничок та свіжу шапочку на голо ву. Кладе до візочка й повертаю-: чись до мене заявляє: — Йдемо нині до доктора. Хворий? Ні, тільки, „ре-ґюлер чек аіп“. * — Ну, виділи сьте? — питаєть ся Марія. Та мабуть їй не так іде про те, чи я бачила і що я бачила., як про те, щоб було перед ким ви говоритись. — Ну, тосьте виділи, як вона миє того малого. Таж то без води тілько в милинні! Так якби води не було, або Бог знає, де за нев тра ходити. А ту: відкрути закрут- ку і вода в стіні. Таже як Іван був малий, том го купала. Але до кир- ниці мус було йти з ведраіми' по воду і коромесло добре наглодало плечі. А лем сі не лінувала і такой принеслам води повні нецки і ма лого м скупала. Хоть булам з дру гим, тай тяжко робила в поли. —■ Но, знаєте, вона того н е:ро бить з лінивства. її так навчили в шпиталі, бо там і дорослих миють з мисочки з милом і теж по. частині вїдслонюють та закривають. Мо же «е так зі страху перед просту дою, як із стидливости... Марія дивиться на мене косо й посміхається одним кутком губ. Вони морщаться і від того на її бліде лице лягає вираз зневаги чи незадоволення. Зводить плечима: —■ Таже як ми треба варити борщ моїм хлопам, то в більшій мисці. А вона цілу дитину купає в тарели. Стоїть, підперлася мітлою й щось думає. Думає поволі й тто- тяжно. — Або: до доктора йте з дити- нов. Питалисьте чого? Ніби дити на не хора, то ї не треба доктора. То чого ї возити до него? — Но. видите, вони возять здо рових дітей до лікарів, шоб про- кірювали чи дитина добре віджив лена й добре розвивається. — Певно що мусять. Тяже ска- жет сами: воно ні разу ииттьки не дістало. Ані єдного разу! Як при йшла зі шпиталю, то відразу на фляшку і на тоти порошки тай лІ-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
