Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З давно минулого (Спогад про Софію Русову) Софію Федорівну пізнала я у Відні тоді, коли вона, переконав шись, що не буде можливости сво- бідного життя і праці під больше- вицьким режимом, рішилася поки нути Україну та подалась на захід. Був це для старшої, більш як 65-літньої жінки відважний і ри- зиковний крок — нелегально пе реходити по напів розімерзлому Збручі кордон, але під покровом ночі й при помочі українського селянина-провідника удалось їй обійти пограничну сторожу та ді статися щасливо на другий бік. По кількаденному побуті у Льво ві, де стрічалася з тодішніми діяч ками українських жіночих органі зацій, виїхала до Відня. Жило тоді там чимало політичної еміграції з Наддніпрянщини й Галичини та мав там свій осідок екзильний уряд УНР та уряд західньої України ЗУНР. Пізнього холодного вечора до жидали ми на північному двірці у Відні приїзду Софії Федорівни зі Львова. Ніколи не можна було зна ти тоді, наскільки опізниться по їзд через складні пашпортові та митні контролі на границях недав но повсталих держав ■—- Польщі й Чехословаччини — тож чекати прийшлося довгенько. Від Українського Жіночого Со юзу у Відні вийшла зустрічати Р у сову Ольга Басараб та я, як то дішня голова Союзу, й дві киян ки — Ольга Галаган і Надія Су- ровцова, що знали Софію Федо рівну особисто. Ми, галичанки, чули про Софію Русову ще до війни, як про палку революціонерку, переслідувану царською адміністрацією за сво бодолюбні ідеї й працю над осві- домленням українського села, ор ганізаторку першого дошкілля на Україні та авторку популярно- освітніх книжечок для народу; я навіть переклала була одну з її брошур „Як болгари добували во лю", яку видала друком львівська ,,Просвіта" у 1910 р. Русова напи сала ту популярну історію бороть би болгарського народу з турець ким наїздником російською мо вою, 'бо іпід московською займан- щиною друк українських книжок був дуже утруднений, а то й забо ронений. Та всі ті відомості, що характе ризували її активність на Наддні прянщині, поширювались між га лицькою інтелігенцією усно, при нагідно, бо писати про те в пресі не було можливо. А особисто не знали ми тієї визначної громадян ки, якій у роки державної само стійно сти доручив уряд організа цію деяких ділянок державного шкільництва, яка була професо ром університету за час перебу вання уряду в Камянці Поділь ському, яка очолювала українську Національну Раду Жінок, що в 1920 р. стала членом великої між народної організації. Тому так бажали ми пізнати Со фію Русову — та коли прошумів поспішний львівський поїзд і в мить розбіглися з перону пасажи ри, а на ньому залишилась дрібна, худорлява, незвичайно скромно одягнена постать старшої жінки і така ж скромна дівчинка-підліток, з маленьким, завязаним клуночком у руках — усім їх майном ■— іми зразу не догадались, що це очіку вана нами Софія Русова, бо й не знали ми, що приїздить вона із внучкою О лею. Та досить було одного погляду її розумних очей, одного щирого стиску її руки, щоб і не розговорившись із нею, набрати переконання, що це лю дина непересічної інтелігенції й енергії. її жваві рухи й молодеча хода робили її на багато літ мо лодшою і не давали помічати, що роки й важкі переживання посріб лили її непокірне волосся, поора ли її обличчя зморщками. Софія Русова замешкала годі в Бадені коло Відня. Баден, що за часів Австро-Угорщини вважався однією з найкращих купелевих мі сцевостей світової слави — тоді опустів, бо нові границі, що попе рерізували. простір Европи і нові девізові та пашпортозі труднощі не дозволяли хворим на лікувальні поїздки. Пишні віллі та куіпелеві заклади, порозкидані по мальов ничих узгірях, стояли пусткою, але, як давніш, любували око пре гарні парки й городи, цвіли поля шляхетних, плеканих троянд, яки ми так гордились мешканці Ба- дену. Софія Федорівна спочивала ду шею серед тієї краси. Після важ ких переживань під большеївиць- ким режимом вона зажила спокій но, хоч і не в люксусовій віллі, але ,в скромній хатині на окраїнах мі ста. Тоді зчаста стрічалась я з нею. Вона заходила до мене кож ного разу, коли їхала до Відня, бо в місцевості Мавер треба було їй пересідати з баденського, далеко-1 біжного на- віденський трамвай. А я жила тоді в Мавері та ще неда леко зупинки того трамваю. Відвідувала я ЇЇ також у Бадені, де проводили годину-дві на роз мові чи проході. Одного разу під час купелі в відкритому басейні, огріваному природнім, гарячим джерелом, здивувала мене її вправність і звинність у пливанні, вийняткова для жінки, що пере ступила 60-тку. Про свої переживання під боль- шевикаїми не говорила часто. Там ще залишилась була її дочка з дітьми. Але розказувала раз, що по приїзді Михайла Грушевського зза границі зустрілася з ним у Чернігові, та в розмові над тодіш нім положенням України обоє не могли здержатись від сліз. Тоді на пораду Грушевського вона ріши лася перейти кордон, бо ославле на „чистка" 'була б напевне її за хопила. Недовго перебувала Софія Фе дорівна у Бадені. Спокійне, без- дільне життя не відповідало її вда чі, не вдоволяло її, людину кипу чої енергії і активносте, а всебіч не зацікавлення громадськими справами тягнуло її до центру політичного й культурного життя, до участи в ньому, до праці. Та ким українським центром поза „межами України ставала тоді Пра га. Туди переїхала Русова., щоб працюючи на прожиток, за вимо гами особистих обставин, рівноча сно працювати для добра україн ської спільноти, а зокрема для молоді. Загально відомо, що в Празі, де
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
