Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XIV. ___________________________________ ТРАВЕНЬ, 1957 _______________________________________ ЧЛ> Найбільша любов "Greater Love No Man Hath Than This...” — „не було біль шої любови у чоловіка, ніж у того“ — написано на могилі не відомого вояка Британії, що віддав своє життя, як каже напис, „за Бога, Короля і Народ“. Цей напис видніє на надгробному камені у центрі Вестмінстерської катедри і під час годин відвідування її, ба гато людей затримується власне тут, у тихому скупченні. Чи хто з них призадумувався колись, чо му так а не йнакше сформуловані слова, викуті на надгробній плиті вояка, що похований між короля ми і геніями? Чому не „в нікогої немає “, а лиш „не було... у чоло віка більшої любови? Чи в тому написі якийсь закритий сенс? Чи напис, що вінчає славою найбільшого героя, не говорить теж і про абсолютно найбільшу любов, іншу ніж любов вояка до Батьківщини? Коли б я хотів говорити про ту другу, ту іншу любов, що про неї не говорить напис на плиті у Вест- мінстері, я мусів би вживати най кращих, найгарніших відомих мені слів — найпростіших слів. Але так важко сказати те все, коли прихо- диться говорити про — Матір, про Маму, про Ту, що її імя вимовля ємо першим, і якої ймення наші уста виговорюють останнім. Коли приходиться говорити на цю тему — тоді усі найкращі і найдобірні- ші слова стають якимись незугар ними; все, що в іншому випадку є гарне і вистачальне, — тоді, коли приходиться нам намагатись сказа ти щось про Матір — наші слова вянуть ще заки зацвітуть. Бракує, слів, щоб розказати про справді найбільшу на світі любов, про лю бов матері до дитини. Годі послуговуватись спомина ми, коли йде про вшанування Ма тері. Це справа надто індивідуаль на, надто інтимна і хоч вона у всіх нас така подібна, все ж таки вона надто привязана до особистих, власних переживань кожної чи кожного з нас. Щасливі ті, що мають при собі свою матір: їм життєве горе про ходить лиш на половину так важ ко, як другим. Коли вам у душі накипить гіркість, коли хтось за тьмарює ваші обрії, коли ваші за думи розвіваються, коли стрічає тесь віч-на-віч із твердою, жорсто кою дійсністю буденної боротьби за існування, як дуже добре є ма ти тоді її, Ту, що їй можете ска зати все... Вона ж знає найкраще, вона бачить все, вона замовчить тоді коли треба, вона скаже слово тоді, коли воно необхідне. Вона перетерпить за вас усе: бездомне поневіряння, допити, на руги, переслідування. Вона ви тримає і біль розлуки і вона збері гатиме роками ваші маленькі че ревички, щоб потім, по роках, ко ли ви вернетеся з вирів і боїв жит тя, показати вам їх і сказати з у- сміхом: „Бачиш, ти мав їх тоді на твоїх нозях, коли ти був ще такий зовсім, зовсім маленький...“ Вона збереже такий біленький кучерик волоссячка, завинений у складений у формі конверти папір, і ви ди вуватиметесь яким чудом ця стар ша пані, що загубила все у вирі важких років, зберегла це — „пер ше твоє волоссячко, дитино...“ О, вона не здивується, коли ви по роках, повернувшись до хати, не присвятите їй належної уваги! Ви ж маєте такі „важні“, преваж- ні справи: Вам треба зробити це і те, піти на якусь зустріч, обгово рити актуальні питання, відбути таку то і таку конференцію... А вона чекатиме до пізньої ночі у хаті і коли ви прийдете та прига давши собі нарешті про неї, кляк нете та складете свою голову на її коліна — вона скаже вам, не мов би нічого не сталося: „Я знаю, ти дуже втомлений, я знаю. Але1 це все перейде, дитино." Все це перейде. Важні справи, зустрічі, конференції, преважні завдання. Воно перейшло вже над багатьма з нас. Воно перейде і над іншими, тими, які ще сьогодні мо же й не розуміють вартости і гли бини цієї найбільшої у світі любо ви. Колись і вони її оцінять і зро зуміють. Оцінять цей труд, ЩО 1 його не можна зміряти ніякими признаннями, ніякими критеріями, а який так просто висловлюється цими наївними словами дитячого віршика: „Мамо, на — Мамо, дай! Бо ж Ти Мама на це, знай...“ Прав да, яке це примітивне і наївне, але чи ж воно не змістовніше за великі томи? А скільки нових проблем збіг лося над головою матері у цих но вих умовиїнах, в яких ми тепер пе реживаємо, в умовинах щоденної еміграційної дійсності*! Нова про блема праці, твердої фабричної праці, проблема відчуження влас них дітей, проблема невтрачення характеру родинної традиції у країні, в якій збіглися усі традиції, усі системи, усі нації. Вона ■— ма ти — мусить доглянути всього, мусить допильнувати усіх. І вона справляється з завданням, вона бе реже своїх дітей, вона є горда за них, які б несприятливі умовини її не стрічали. Вона не віддасть своєї дитини нікому. Здається не поставлено ще на лежного памятника материнській любові, любові яка є найбільша у світі. Вона, яка любить свою ди тину найбільше, учить своїх си нів і дочок найбільшої любови до своєї Батьківщини. Вона є цією, з іменем якої її сини й дочки йдуть до бою темної ночі і вона є цією, що дає Невідомим велику любов, від якої ніодин ЧОЛОВІК не мав більшої. Олег Лисяк
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
