Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Оберльойтнант Юнкер — Пробачте, докторе, ми муси мо завязати вам очі. Томі Григору це байдуже. Він звик уже до цих несподіваних ніч них ескапад з усіми їхніми таєм ничими захоідами. Коні бігли по рівному і пововка котилася швидко вперед. Молодий доктор (похилився дозаду, спи.ра- ючи голову на подушку, так, не мов 'би збирався спати. Ніч була тиха, а свіжий подув із піль при носив запах вишневого цвіту. Про те йому не сіпалось. Забагато ду мок набилося в голову. Не тому, що не знав', куди везуть його цієї ночі. Знати забагато було небез печно. Тома думав про свою мо лоду жінку, яка не могла привик нути ДО ДИКОСТИ' їхнього теперіш нього життя і яка жде кожної но чі — напружена і схвильована — аж поки він не повернеться. А що, якби він справді не повернувся? Він думав про закватированого в їхньому домі німецького стар шину, що був — Тома гірко по сміхнувся до себе — асистентом самого ляндкомісаря. Цей молодий чоловік намагався бути приязним і товариським: він із тактом уни кав усякої болючої тематики і ро бив усе, щоб побут свій зробити коли не приємним, то хоч стерп- ним. Чи можна йому довіряти? Томина мати зробила б усе для цього німця, але в неї — жіноче серце, а крім того Герр Юнкер нагадував їй другого сина-вояка, що -згинув на початку війни. Аси стент ляндкомісаря! Чи не насла ли його умисне, щоб стежив за Томою, щоб зрадив?.. Вчора під час святкового обіду Герр Юнкер підніс свій тост — це була річниця Томиного вінчання і старшина зробив несподіванку молодому подружжю дарунком жертвуючи всім для подруга й сі м'ї —■ майном, здоровям, життям. Її постать ще досі не знайшла на лежної оцінки. Одна заввага: в імя історичної обєктивности варто було б про пустити негативні насвітлення певних осіб, як напр., Михайла Грушевського. Книжка зискала б тим на вартости й історичній прав ді. К. Ґ. ■справжнього французького конья ку — ,,3а чоловіків, що мусять бути на сторожі і за. жінок, що за вжди терпеливі!“ Напевне маїв при цьому щось на увазі, бо коли ка зав: — Докторе Григоре, бажаю вам ще багато таких щасливих річниць у майбутньому, — він у- сміхнувся так, неначе хотів оправ дуватись, а в його ясних, голубих очах малювалися спочування і жмуток. Чи була це пересторога? Чи може тільки після кількох чарок коньяку на пана Юнкера найшла сентиментальність від згадки про власну родину в далекій батьків щині? Може прийшла утома від війни і воєнних трудів? Може обридла вже й роля надлюдини в чужій, окупованій країні? Повозка раптово зупинилася. Тому запровадили в 'якийсь підвал і після того, як з очей скинули йо му перевязку, він побачив себе у тьмяному, вогкому, свічкою освіт леному приміщенні. Він підійшов до ліжка, де лежав хворий і нака зав принести води й більше світла. Мовчки почав працювати. Нерухомо у темному закутку сиділа стара людина. Коли засві тили більше свічок, Тома на по морщеному старечому обличчі за вважив довгий червоний шрам. Було щось знайоме в цьому діду севі й у цьому шрамові. Коли То ма покінчив уже з пацієнтом, він обернувся, щоб поглянути на ста рого. — Ваш син? — спитався ко ротко. —■ Останній син. Дід поволі цідив слова. Не обер тався, коли говорив, а очі його, зовсім безвиразні, зависли на стіні перед ним. Тепер докторові Григору при гадалось: він зустрічав уже цього чоловіка, він знав історію його шраму. Це було перед двома роками, коли ще ляндкомісар був зовсім незнаний у повіті й міг безпечно сам їздити по селах, допильнову ючи сплати контингентів. У ци вільній професії — різник, він глибоко перейнявся несподіваним підвищенням, що його принесли йому війна й партія та оцо зробило його паном життя і смерти пятде- сяттисячного населення повіту. Одного разу він потрапив на сільський мітинг, де — як підозрі вав він — планували бойкот но вого, накиненого німцями, контин генту. Селяни піднялись у безмов ному привітанні, відкриваючи го лови. Але ляндкомісар запримітив одного, що ні не встав, ні не ски нув із голови старого, як і він сам, капелюха. У приступі люті кинув ся ляндкомісар на старого з на гайкою. Вдарив по обличчі — раз, другий... Тоді із гурту вискочив наперед молодий хлопець і, схо пивши ляндко'місаря за плечі, кри чав, потрясаючи цілою його по статтю : — Не бий, не бий! Ти свине проклята!... Мій батько не бачив вас! Він... сліпий! Так, доктор Григор памятав до бре. Він же сам зішивав глибокий ро-зтин на обличчі старому. Хлоп ця, що намагався боронити бать ка, заслали ,в концентраційний та бір ,,за брак пошани, й опір окупа ційним властям". Той, що лежав тут у вогкому підваллі, був най старший син, останній. — Скажіть, докторе, чи буде він жити? Григор дивився в обличчя ді дусеві і зрооумі'в, що він не може його обманювати. Все таки, він не міг примусити себе заговорити про дві кулі, що їх він витягнув раненому із грудей, про шкоду, яку вони всередині зробили і про те, що він боїться за слабке па- цієнтове серце. — Його життя в Божих руках, — сказав він просто. Раптово розкрилися знадвору двері і на порозі станув ляндкомі- сарів асистент, Герр Оберльойт нант Юнкер. —■ Ви підете зо мною, докторе Григоре! — сказав він різко. Надворі ждало військове, поле- ве авто. В ньому нікого не було, навіть шофера, і Тома зі здиву ванням побачив, що Юнкер сам сів при кермі. Вони їхали з вели кою скорістю і Тома почав уже обдумувати можливості боротьби й утечі, коли Юнкер заговорив:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
