Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ГАЛЯ МАЗУРЕНКО Памяті Олени Кисілевської Рідко хто гідний буває Стати старим. . . Соняшний світ запалає, Непогасимий згори. Досвід мій зо мною. Тиша непорушна, А над головою Темрява бездушна. Спокій та усміх ласкавий, Стиск материнський руки. Хтось пригадавсь мені давній, Милий та рідний такий . . . Не підведе, не забуде . . . Мріє, коли повернусь! Скоро? Не скоро? Як чудно! Чи й я не інша роблюсь? II. І зірки в повітрі Гомонять в душ і. . . Досвід мій нехитрий Тане у нутрі. На зелені могили Від самого ранку в Дівочому Ін ституті метушня. Ніхто нічого не говорить, але всі мовчки збира ються. Увесь український Пере мишль іде сьогодні організовано на стрілецькі могили. Уставляємось чвірками під ка- тедрою, де формується похід до Пикулич. Напливають нові й нові гурти. По дорозі долучується па- рохія з Засяння з хоругвами. Іде мо вулицями ворожого міста, спі ваючи українських пісень. Похід зростає. З бічних вулиць долучу* ються процесії з довколишніх сіл. Дівчата в народніх строях несуть вінці з дубових листків, золотої пшениці. А на чолі величезний тер новий вінець — символ терпіння. Це він провадить нас на дорогі могили. На страдальному шляху українського народу лягла най вища жертва — молоде життя. їй поклоняємось сьогодні всі, стар" й молоді, жінки й чоловіки. Щоб віддати шану та памятати й даль ше про визвольну боротьбу нашо го народу. Похід наближається до Пикулич. Там уже маси народу з дальших сіл. Високий хрест на збірній, стрі лецькій могилі височіє понад го ловами людей. Кругом гарно упо рядковані могили тих, що їх встиг ли окремо поховати. Починається панахида. Блистять золоті ризи, линуть звуки церков ного хору. В молитві 'ПІДНОСЯТЬСЯ очі до неба. Дай їм, Господи, віч ний спокій! Отим, що пішли перші й поклали молоде життя... Бо їх жертва вказала шлях другим... А в ту саму годину моляться за їх душі на всіх стрілецьких моги лах. У містах і містечках, по селах і присілках. А на Маківку йде ве ликий, може найбільший похід із усієї землі української. Ідуть вони... І безліч їх Упало в бою, на дорозі. Ні плач, ні ворога погрози !Не здержать радісний потік. Сірий листок паперу з далекої Караганди. „А твій брат згинув у 1947 р. і похований десь у Сколім за ста- цією. Ніхто не знає, де його мо гила. Він був такий гарний, моло дий, усі люди в селі його любили. А для нас він не вмер, він буде вічно жити в наших серцях 14 Так пише сестра. Ота сестра, що через цього брата мусіла покинути рідне село й навіки розлучитись із родиною. Бо мати заслана на да лекому Амурі й ціла родина роз бита. Та пошана для брата, отого молоденького вояка УПА, що його й могили не знають — дала їм силу перетривати страхіття лаґеру й суворої чужини. І лучить їх і сьогодні в дні Зелених Свят. У вогні й крові росте та гарту ється українська людина. Це вже не нарід спокійних хліборобів, а нарід воїнів, що не лякаються .ні якої жертви. Це нарід тих 500 жі нок, що не вагались піти на певну смерть ,,за друзі своя14. З далекої, заокеанської країни линемо й ми думками на дорогі могили. Хто відвідає їх у ті дні? До давніх стрілецьких могил при були нові, розкинуті по узбіччях Карпат, ярах Поділля, хуторах Во лині і ланах Надбужжя. Хто зло жить вінець на збірній могилі чи заквітчає дорогі хрести? Хто по молиться за молоді, буйні голови, що їх „могили навіть не знають14? Та память про них живе. У Вор куті й Караганді, у Мордовії й Но- рильську — згадають їх у той день. Згадаємо й ми їх, розсіяні по поселеннях у вільному світі. Весь український нарід обєдна- ється у спільній молитві й покло ні своїм героям. Засвітімо в Зелені Свята радісну зелену свічку надії у кожній хаті, як каже др. Фабіян. Тоді світла їх зіллються в могутню силу світла й тепла, яке пройде крізь усі гра ниці й залізні заслони і .проникне в тюрми та концентраційні табори та в убогі хатини там на далекій, поневоленій Батьківщині і пере дасть радісну вістку: Ми про Вас не забули! В. Ц. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
