Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
„Це мій чоловік !'1 — несподівано відрекомен дувала Нінка і самопевним рухом руки змела здиву вання обидвох жінок. Були там ще якісь слова, обопільне ввічливе запрошення не забувати і загостити колись, після ното наступила тяжка, наладована чимсь, недомовле ним тиша. І раптом наступило швидке, відпружливе прощання. Мовчанка панувала й тоді, коли Христя повер талася вже з Евою додому. Перервалася тільки два рази якимись незначними словами. Хотіла тішитися новою сукнею і не могла. Нінка була перед очима. Що мене нарешті обходить те, що хто робить! — не витримала сама перед собою. Знала, що обходить щось у душі, що виминає навіть у думках, а воно насувалося і влазило їй перед очі. Чого Нінка має псувати їй настрій! І нарешті чому, на Бога, чому? Почала багато й оживлено говорити про сукні, про фасони, про втому, про все, що впало на думку, щоб тільки не було тихо, щоб не забирав голосу цей чортик, що глумився у душі. Ева ввічливо погоджу валася зо всім, що Христя казала. Коли повернулася додому, заявила майже зараз за порогом: „Я дуже погано себе почуваю". Христя налякалася. „Може щось зробити для вас? Це я винна, ми за довго були Ева заперечила: „О, ні! Зо мною так буває! Зараз візьму свої порошки і все буде „оллрайт"! Впорскування діяли б швидше, але я не можу стерпіти цього. Отже, як старомодна літня дама, кормлюся порошками Цей дотеп мав розхмурити насуплену Христю. Але не виконав свого завдання. Пішла на гору до бібліотеки. Сіла на лежанці цілком невдоволена. Ку пила от першу сукню і не може нею тішитися! Нема втіхи. Забрали її. Забрала ця несамовита Нінка, роз віяла Ева. Нехай їй тільки хтонебудь тепер скаже, що не існують на світі невдячні люди! Сиділа й на слухувала. Тепер сперше відчула, що вона в чужій хаті. Мамо, тату, ах, приїдьте вже сюди! Тихо-тихо у цілому домі. Тільки годинник десь цокав і з вулиці доходив крик дітей. Примірила сукню. У бібліотеці дзеркала не було. Ступаючи тихенько зійшла вниз. Крутилася перед великим дзеркалом в умивальні. Рідна мама не пізнала б те пер! Рідна мама! І радість, що трималася десь у кутку її душі, відізвалася знову. Купить собі ще одну сукню, але спершу пішле щось їм, своїм стареньким. Щоб їм післати? А може вони вже вибираються в до рогу? О, Боже, поможи, щоби вони якнайшвидше були вже з нею! Тепле осіннє сонце нагрівало криту веранду, що була від городу. Пішла подивитися і поговорити трохи з зеленими папужатками. На порозі завмерла. На лежаку лежала Ева. Очі мала заплющені, губи посинілі. Кинулася до неї, налякано торкнулася її руки. Була тепла, билося в ній життя. Пані Ево, — шепнула — пані Ево . . . Стало їй жаль цієї жінки, постарілої перед часом, що не мала радости, хоч, здавалося, все довкола могло робити її щасливою. „Пані Ево! Що з вами Може покликати лі каря?" За хвилину прийшов слабий шепіт: „Дякую, ні. Трохи чорної кави, прошу У крані зашуміла вода, бухнув круглим полу- мям газ. Христя кинулася на гору переодягнутись. Це її провина! — обвинувачувала сама себе. Це вона тягада Еву від крамниці до крамниці і втомила до краю! „В аптечці є тторошки, — слабим голосом ска зала Ева, коли Христя подала їй каву. — Подай мені і води у склянку ..." Зробила все, що Ева хотіла і сіла напроти неї. Погано. Дивилася на неї зо страхом. Може подзво нити до інженера? — спитала. Ева заперечила. Це перейде, — потішила її. Не вперше так з нею. Це не атак серця, це не знати що, просто нерви. А нерви т реба перемагати. Тут ніякий лікар нічого не поможе. Христя наслухувала, поглядала на годинник. Щоб уже повернулися інженер, або хоча б Діна. Було їй моторошно. Якби вона так тепер вмерла... — налякала її несподівана думка. Не зводила з Еви погляду. Ніхто не приїхав, але Ева розплющила очі. На лице повертався кольор, губи почервоніли. Намага лася всміхатись. Ти налякалася? — спитала. Христя живо заперечила. Ні, чого . . Але собі вона відпо віла інакше: О, так, дуже! Варити обід? — спитала вона повна співчуття. Ева заперечила. Не треба ва рити, вистачить витягнути пушки консервів, відчи нити та пригріти. У ледівні є морозиво. Яринова юшка, курка з горошком, компот. Ввесь час у Христиній голові крутилася Нінка, хоч вона не признавалась до цього. їй так непри ємно за Нінку— хотіла вона сказати.— Справді вона не повинна була запрошувати її сюди. Яким правом? Хіба це її дім?! Але це просто розгін давіного зви чаю, коли батьки дозволяли їй запрошувати кого вона бажала. Нінка, очевидно, може робити, що сама хоче, а все ж таки якось дивно. Христин тато думає, що до подружжя добра тільки своя раса. Може це кому смішно, але Христя в те також вірить. Бо і справді: які стремліняя їх лучать? Які їх спільні ідеї, ідеали? А жити тільки фізичним існуванням її просто не навчили! Інженер повернувся додому, як Ева вже ходила. Поцілував її, спитав, як себе почуває, але не одер жав правдивої відповіді. Діна влетіла гураґаном, поцілувала маму й тата і запропонувала Христі по їхати з нею яа побережжя до приятельки. ,,Я їду риболовити на кінець тижня, — сказав інженер. ■—■ Поїдеш зо мною, Ево?“ „Ні, вдома найкраще!" Христя подивилася на них. Подякувала Дінь Вона також залишиться дома. „Ти старомодна!" — вирішила Діна. „Я, просто, маю писати листи . . " „Якщо це до нього, тоді прощаю!" (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
