Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ним рухом своїх мешканців, чула їх кожне слово, хоч тіів дня пересиджувала в крамниці з хутрами, що була на долині. Мешканці на горі мінялися майже кожної ночі, мешканці на долині жили там постійно. Це були в більшості літні громадяни з невеликим: 'зложеним капіталом, що' діставали старечу пенсію. У сусідній до Христі кїмінаті, монотонно, півголосом молився майже цілими днями старий чоловік. Він рідко виходив на поріг дому посидіти на сходах, як це' залюбки робили другі мешканці. Його називали „ребі". З дальної кімнати показувалася ліітня дама, що з насолодою засідала на кріїслі-гойдалці на горі сходів і з неприхованою 'цікавістю' спостерігала події в сусідстві. Залюбки іпереповідал'а їх з усіми подро бицями. ,,У порторіканців знову була сьогодні по ліція. Присягну, що вночі, я чула там страшний крик . . „Муринка серед дороги дала поличника своїм у чоловікові! Я бачила, як він вийшов з бари .. „Італійка знову водить якогось іншого. Вчора під Івечір я бачила, як ві!н . . .“ її очі розгорялись, во лосся розвівалося й тоді показувалось, що воно пе реходило вже різні фази малювання. Тому Христя назвала її в своїх думках „Мальована". У день до Мальованої приєднувався сивоволо сий чоловік, якого Христя назвала „Дон Жуан" і вони вдвох стежили за рухом на вулиці. Дон Жуан супроводив ласим поглядом кожну молоду постать і загадково ховав усмішку на колючі уваги Ма льованої. Кожного ранку виходив з іншої кімнати кругло видий, барилкуватий чоловік з циґаром у зубах і ши. роким, діловитим кроком спішив до праці. Після шо стої години, у вечорі, ВІН ЗЯВЛЯВСЯ знову з повним наруччям паперових торбів, заповнених овочами. „Добрий вечір — вітав кожного мешканця ■— Доброго вам вечора! Як почуваєтесь? Погода пре красна, правда?“ Посидіти на сходах він не виходив, але залюбки накручував телевізор, або сідав з усіми грати в бріджа. „Кругляк** — назвала його Христя і, щоб нікому не було кривди, охристила господиню назвою „Хутерниця". іВ цілому, був це для неї „Дім Старців Були ще інші мешканці на долішньому поверсі, але їх Христя ніколи не бачила. „'Може знаєте яку працю?“ — спитала в Ху- терниці, провівши там свою першу неспокійну ніч. „Ви говорите по-російськи? — 'поцікавилась та в свою' чергу — Ра'зіґав'аріваєте?" Христя зідхнула, скрізь треба було йти у бій. Як блукала вулицями середмістя, не почула рідної піснії, а тепер знову гостять її чужою мовою. „Ні —■ заперечила. — Чи тільки той хто гово рить російською мовою може одержати працю? Я українка". Жінка заперечила. Ні, хто каже! Але вона сама з Бильна, хоч це вже за семи горами, але ще памятає чаіси Миколи ІІ-гого. Ще навіть може трохи говорити російською мовою. Працю? — і пронизувала Христю своїми чорними очима. — Трохи важко в тій порі, але почекайте . . . Ребі Нусбавм!“ Жидівська молитва в сусідній кімнаті урвалася. Христя обурено запротестувала. „Ви перервали лю дині молитву!“ Але жінка заспокійливо всміхнулася. „Що це значить? — сказала — А втім, він не рабін, це ми його так назвали. Шолопається людина в спо рохнявілих книгах і даремне шукає за виясненням: коли краще вмерти? Немовлятком, чи дорослою лю диною? Ніяк не може цього ствердити! Я йому кажу, іцо даремний його труд, бо він і так не вмре вже не мовлятком! Треба йому нагадати, що чогось Бог пі- слав його на ту землю. Нехай зробить якесь добре діло! Його син має бюро посередництва -праці". •—• [додала тихше. Ребі вийшов. З окулярами на кінчику носа, в ка- мі'зельці на білій сорочці, в маймурці на голові, з ви- 'сушеною шкірою на худому лиці й руках. Вислухав Христиних слів, поглянув на Хутерницю і подзво нив до сина. Відтіля відповіли: Наразі нема ніякої праці, хіба що тарілки мити в готелевому ресторані. Мила їх. Благословила і проклинала, але витри вало мила. Зідхала за працею в канцелярії, де чотири години порядкувала картотеки і слухала веселої розмови Діни та дівчат. Але цих грошей було за мало на її самостійне життя. Не мала розуму ■— трудно. Приходила до стрункого хмародеру, що ту- іпим шпилем врізувався десь у 'стратосферу і знала тільки його підвал. Приходила в різній порі дня, за лежно від того, коли її призначили до праці. Вихо дила з дому, коли було ще темно, або приходила, коли була вже ніч. Непотрібно насувались їй на !пумку сторінки газет з описами якихсь злочинів, не щасливих випадків, нападів. Якийсь неспійманий зло чинець мордував молоді жінки на вулиці, в авті, ■ft підземці, під порогом їх домів. Страх заморожував її. Обовязково думала, що чигає саме на неї. Ставала в підземці недалеко жінок, стрілою пробігала від Іпідземки до дому і кожного разу мала труднощі з відчинюванням дверей. Віддала свою першу платню чорноокій жінці, що піднаймала кімнати, віднесла свою другу платню до канцелярії молодого Нусбавма за вишукання “праці. Потребувала відносно короткого часу, щоб хоч трохи звикнути до своєї самоти і бомів на до розі до дому. Носила високо голівку, горда на свою стійкість і вміння боронити своїх справ. Написала батькам': „Я змінила адресу. Про все розповім, як приїдете. Але коли вже нарешті приїдете??? Ваша самостійна Христя." Про цілу пригоду не згадувала ані словом. Напевно будуть продумувати, що сталося і обгово рювати те цілими дня'ми, може навіть напишуть до Еви. Терпеливосте, а дізнаються про все, як їх по бачить. Про Еву взагалі не могла спокійно думати. Бо подумати, ця Ева навіть не намагалась тоді за тримати її, дозволила відійти, як якійсь приблуді! Напевно, якби так пропав Блакі, або зелені пташе нята, подала б оголошення до газети, обіцюючи ви соку нагороду! Але що там якась скиталка! Здавалась собі переодягненою королівною у тій великій кухні, де безупину у вікнах гуділи вітряки і нікому від того не було легше віддихати. А втім, це здається турбувало тільки Христю. інші часто на рікали, що від вікон віє. (Далі буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
