Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
у дій хвилині був ніби міст при переході через ріку, але в той сам час вона відчувала, ,що це була капі туляція, признання до програної. Сіла на лавку. Треба було зібрати думки. Що не придумала, вихо дило чомусь не до ладу. Люди на лавках дрімали, куняли, або читали, чекаючи потягу. Заплющила очі. Велике місто мусить чомусь мати кілька залізни- чих стадій. Може це навіть і не відсіля від'їздить цей потяг до Честеру. Але байдуже. Вона і так не поїде. Ще ні. Пересидить тут до ранку. При денному світлі такі справи напевне виглядатимуть інакше. Здригнулася на голос, що звертався до неї: „'Будь ласка, -повважайте на мої речі!“ — ввіч ливо попросила якась дама і поплила кудись у ттро- стори великого двірця. Літня дама всміхнулася до неї. Від .цього усміху стало немов відрадніше, ні'би її са'мота минулася. Довкруги така маса людей, а вона сама зі своєю проблемою. Вдерла погляд у її валізи. Як заплющить очі, може заснути. Нараз на гадався їй бачений — коли й де? — 'фільм. Друга рапсодія Ліїста. Мадярська селяночка пливе до свого дядька до Америки. Вже зарисовуються лінії цього найбільшого в світі міста. Тепер Христя знає те вра ження, тоді воно було їй чуже. Люди зібрались на покладі, ладні за хвилину покинути корабель. Ма дярська дівчина стоїть при поруччі. З радістю й на дією в серці дивиться на будинки міста, що їх ми нає пароплав. Витягає листа від дядька і читає його ще раз. Але вітер, що віє Гадсоном, вихоплює їй листа і несе в океан. Вона в розпачі. Вона от-от зійде на чужу землю, якої мови не знає, де ніхто не вийде їй на зустріч, бо ї'ї дядько в тій годині працює. Але його адреса пливе саме на хвилях оке ану, а дівчина її не запамятала. Пароплав причалює, байдужий до долі чужої дівчини, подорожні вихо дять і дівчина йде за другими. Іде в. якесь невідоме, без надії дійти до ділі. Але йти мусить. Дядько ку- харить десь у якомусь невіідомому ресторані. Йде з клуночком у руках (чи не так, як вона, Христя?!) налякана, загублена серед чужини. Але раптом зу пиняється, її обличчя розяснюється. З одного під валу несуться звуки знаної .музики. Це в якомусь мадярському ресторані грають її улюбленого чар- даша . . „Дякую” — сказала повернувшись дама і сіла поруч неї. Христя віддала їй усміх. Схожість між нею і цією мадярською дівчиною була'цілком очевидна, але вона не мала навіть її щастя. Ні з поверха, ні з підвалу не почулася українська пісня. „У мене клопіт — звернулася до дами, що зра джувала охоту розпочати розмову. — Я -спізнила по тяг. Прийдеться тут чекати цілу ніч”. „О, це сумно! ■—- пожалувала її незнайома. — Де ви хочете чекати? Тут? Я не думаю, щоб вони до зволили вам сидіти тут цілу ніч. Якщо б це було можливе, всі бом-и з вулиці Бавері спали б тут, або на Пенсильвенськоіму двірці!” „Так, але що робити?..” „Хіба в Нью 'Йорку нема де переночувати??? Ви .” Але не докінчила, заслухавшись. З гучномовця саме повідомляли про від’їзд якогось потягу. Схили лася до своїх валіз і всміхнулася до Христі. „Бай нав!” „Бай!” Христя могла навіть всміхнутися. Дама несподівано надхнула її новою думкою. Поїде туди 'на долину міста пошукати таки за рідною піснею! У неділю ввечорі доми знайомих зачинені, бо всі пішли кудись трохи розважитись перед початком нового тижня праці. Але ресторан напевне буде відчинений! Бар був освітлений червоним -світлом. У глибині, в ресторані грала музика, мабуть там танцювали. Може було чиєсь весілля, може недільна вечірка. В таємничому півсвітлі виринали невиразні лиця. Рука з коротким рукавом сорочки посувала пляшки вздовж прилавка. На високих стільцях сиділи якісь мужчини. ,Може це не місце для молодої дівчини* — зявилася спізнена думка. Рука вибила якісь числа в ка-сі, повернулася до поличок за новими пляшками, подзвонила склянками. Обличчя власника руки було або в тіні, або ціле червоне від світла жарівок. Му зика у глибині не нагадувала ні Карпат, ні Дніпра, ні співучої мови людей, що там мешкають. Це було Щось скочне, нервове, в такт чого людина може ви конувати рвучкі руки, посуваючись то взад то впе ред і назве де танцем. Але рідна мова звучала і за столиками ліворуч, що були відгороджені від себе низькими стінками, і за високим прилавком, і у гли бині. І тема цих розмов, що виринали і гинули, була теж якась особлива, непідхожа до тих червоних жа рівок. Йшла мова про якісь відбуті вистави, про пля- новані концерти, про намічені відчити. А потім з гли бини приміщення трохи .сміху молоді і якихсь жар тівливих слів. І знову музика. „Танцювати, панночко?” — звернувся до Хри сті чоловік з короткими рукавами сорочки без усміху, але ввічливо. „Я . . . — вона подивилася на чоловіків, що си діли на високих стільчиках і раптом змінила думку — Маєте оранжаду?” її очі привикли трохи до притемненого світла. Рука підсунула пляшку з соломкою до неї. В її втом леній голові віджила претенсія дівчини, що бажає виявити себе перед хлопцями з найкращого боку. Якийсь юнак підвівся, відступаючи їй свій стілець. Подякувала йому поглядом в той час, як її з'уби за тискались від болю на ляті. Юнак стояв із пляшкою „Кока-Кола” за її спиною, але по хвилині попросту вав до відчинених дверей у ясно освітлені дальші кімнати. „'Прошу вас — раптом вирішила діяти. Всміх нулася до людини з короткими рукавами. — Ви не знаєте якої кімнати . . ?” Чоловік повернувся до малих карточок, що ви сіли на цвяшку. Перебрав- їх одну за одною. „Помешкання на три кімнати. Ґараж, Ресторан. Помешкання на пять кімнат — не хочуть дітей! — Кімнати, на жаль, нема.” „Я тількищо приїхала, а знайомі випровади лися” —■ видумала нашвидкоруч. „То1 вам треба тільки десь переночувати? — по цікавився ісусід на стільці. Докинув, коли підтвердила Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
