Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Двоє друзів В Івасика. 'був гарний пес Тінті. Івасик ще був дуже маленький, коли тато .приніс песика додому та сказав мамії: — Дивись на 'нього, він доброї породи. Сподіваюсь, що цей пес буде добрим сторожем та прияте лем нашому хлопчикові. Так воно 'й сталося. Тінті дуже любив Івасика. Куди; б .він не 'пі шов, Тінті скрізь бу.в- із ним. Не було гіршої образи для Тінті., ко ли йому казали: — Сиди вдома, тобі не вільно йти з нами! Тоді1 він спускав хвоста в^низ, сумно схиляв голову та йшов до свого куточка, де 'було його місце. Там він лягав і дивився такими очима на всіх, нібито от-от запла че. От і сьогодні знов йому так сказали. 'Рано, як завжди, тато пі шов ;на роботу, мама працювала в кухні, але Івасик .не побіг надвір гратися, а взяв до рук гарненьку скриньку, з якої пахло чимсь смач ним та ще якусь торбу, одягнувся й .пішов до дверей. Тінті підбіг до нього, але він погладив його і ска зав йому рішуче: — Ні, песику, сьогодні тобі' не вільно йти зо мною. Ти знаєш, що я вжіє виріс великий. Маю ходити до школи. Розумієш? До школи! Що це за нове слово „до шко ли ?“ Своєю собачою толовою Тін ті не міг зрозуміти, але знав одне: Івасик покидає його та ще й ма буть надовго, бо взяв з собою їжу зовсім так, як тоді, коли вони ра зом ходили на прогулянку далеко в ліс. Тінті не міг із цим погодитися. Як тільки двері зачинились за хлопцем, пес підбіг до вікна та ле генько вистрибнув у садок, а звід тіля вибіг на вулицю. Тінті був ро зумний та хитрий. Він не доганяв Івасика, а біг за ним на певній від далі. Знав, що Івась може його прогнати додому, якщо побачить. Скоро вони спинились перед ве ликим будинком, де на подвірї грались діти. Івась зайшов на це подвіря якраз у той час, коли за дзвонив дзвінок. Діти кинулись усі до дверей будинку. Пішов е ними й Івась. Тінті теж просунувся у двері за останніми дітьми. Там ню. хом знайшов сліди свого* госпо даря, а ті привели його до однієї кімнати. За звичкою Тінті пошкря бав лабою у двері та чекав, що Івась йому відчинить. Але дарем не: ніхто не обзивався. За двери ма лунав чийсь чужий голос. Кіль ка іразів Тінті робив спроби на гадати іпро себе, але без висліду. Тоді він зробив так, як часто ро бив вдома. Став ,на ’задні лаби, на тиснув на ручку дверей, двері по дались і пес опинився в великій кімнаті. Там було багато діток та якийсь дорослий пан. Але най- важініше — вкінці кімнати, у лавці сидів його любий Івась. Всі поба чили Тінті. Почулись голоси: — Дивись, пес! Як не .він сюди попав? А дорослий пан сердито запи тав: — Хто це привів сюди пса? Чий він? Ніхто не встиг ще відповісти, коли Тінті дзвінко гавкнув та під біг до’ 'Івася. Всі обернулись до нього. А па-н запитався: — Це твій пес, Іване? Ти, прав да;, новик, але .мусиш знати, що со бак до школи не вільно брати. Івась почервонів і мало не крізь сльози відповів: — Я його не брав! То він сам вискочив із хати і якось прибіг. Я й не бачив його, Тінті, і як тобі не сором? — звернувся вже до пе сика. Тінті спустив голову. Він зро зумів, що зробив якусь прикрість своєму любому господареві та не знав, що йому треба робити. На допомогу прийшов дорослий пан. Це був учитель. — Сподіваюсь, що' це перший і останній раз твій пес зайшов до школи. Він видно розумний, коли знайшов сам дорогу. Ти навчи йо го носити тобі книжки до школи. А покищо, виведи його' на вулицю, хай іде додому. Івась вивів Тінті на вулицю і сказав йому: — .Йди додому, Тінті! Прийду скоро, розумієш? Видно Тінті не зрозумів Івася, бо до кінця науки просидів коло шкільної огорожі, дожидаючи сво го господаря. Вдома Івась розпо вів батькам про школу і про те, як Тінті був із ним у клясі. Тато допоміг Івасеві навчити Тінті но сити книжки до школи. Теїпер уже ніхто не казав Тінті „не віль.но“. Він біг із торбою в зубах, а за. ним поспішав Івась. Але Тінті вже не чекав біля огорожі. Коли кінча лась наука, Тінті біг завжди назу стріч Івасикові, пам’ятаючи про торбу. Весело було тоді обом — школяреві іівасикоіві і його другові Тінті. Ніна Наркевич МАЛЕНЬКА Я ще не знаюся, де в мене права, Де в мене ліва рука, — Я ще така собі, кажуть, роззява, — Я — ще така! Часом гуляю я, та й задивлюся На горобців у саду... Ну, і не зчуюся, як спотикнуся, Як і впаду... Носом — униз, а там травка І не колюча ніяк, — [мякенька, Тільки на носику вава маленька, Тільки — синяк. Але не смійся, хай Бог боронить!— Трохи ось я підросту, — З вітром тулятимусь навперегони, Й то не впаду! О. Кобець Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
