Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В и ш и в а н а с о р о ч к а II. Перед пяти роками, заповідаючи серію портретів, Я. Гніздовський хотів у першу чергу намалювати портрет „бабці“. Але з його благих намірів збулось лиш те, що торік заїхавши в гостину, він зробив тільки шкіц олівцем. Прав да, шкіц подібний і ,,живий“, з дюрерівською докладністю в об- рібці деталів і з дивним, аж мі стичним, поглядом. А мені жаль, що не схоплено в шкіці того баб- чиного дитячого виразу. До малярського портрету треба було б подати і духовий портрет. І, шкода, що лриходиться обмежи тись, як і Гніздовському, лиш на побіжний нарис. •Раз, показуючи мені свої „релі- квії“, вивезені з краю, „бабця“ розгорнула свою сорочку, яку бу ло вишила ще 15-літньою дівчи ною. Сорочка з домотканого, льня ного полотна була дрібно вишита волічкото. Це був коломийський стрій, шитий низом, з широким розшиттям впродовж цілого рука ва. Орнамент рясний, геометрич ний, червоно-чорний на м'якому тлі натіівбіленого полотна. Чудово! Де взявся в 15-літньої селян ської дівчини такий добірний смак? Чи ж може йому дорівняти наша тутешня ,,балаганщина”, що зчаста видають за українське на родне мистецтво, чи ця „циганщи на", яку не так давно реклямував один наш канадійський журнал, показуючи народню ношу арти сток теперішнього київського те атру? Не йнакше: бабчина сорочка — це ще не зш'сутий, природньо-ін туїтивний смак нашого селянина. Це та дорогоцінна спадщина з у- країнського народнього мистец тва, яку ми не все вміємо, як слід, оцінити їй шанувати. Дивишся на Цю сорочку і бачиш прекрасну душу нашого народу, незіпсуту наслїддя'М чужих займанщин, не ожебрачену, не скалічену в погоні За 'блискітками, не збочену ком плексом меншевартости, погорди до свого, селянського. І крізь ту сорочку бачиш лице „бабці“ — 15-літньої дівчини, яку чудом не змінили ні тутешній стиль, ні тяжкі умови життя, де звичайно примінюєтья гасло — людина людині вовк, ні довга ві дірваність від краю. Лице лагідне, привітне, якесь дитяче, з блиску чими мудрими: карими очима, з відпечатком внутрішньої чистоти, людяности, своєї власної гідности. Правда, я кілька разів бачила це лице гнівним. Назверх нібито спо кійне, тільки поблідлість та інтен сивний за'блиск очей виявляли це, а ще й з мукою зірвані з уста сло ва: — Я мовчу, мовчу, але сам Бог знає, що в мене на душі! Тут мушу прозрадити щось, і хай мені буде пробачено неди- скретність, бо ж це не поодинокий випадок і не тільки чиясь приватна справа. У „баб'ці“ 'буле велике го ре: не так склалось життя її вну- ка-Ів'анка і намічувалось життя правнуків, як вона собі того ба жала. Проти законів асиміляції ні чого не змогли її ціложиттєві на магання. 'Внук узяв со'бі за дру жину чужинку, яка, хоч і любить убратися в українську1 ніародню ношу, подивляти український на родній орнамент тощо — на укра їнську мову дивиться, як на щось, незгідне з американізмом. Ясно, „бабцю" дуже боліло уявно-згірдли.ве чи дійсно згірдли- ве ставлення до всього того, що для неї було святе: до предків ських звичаїв, мови, культури, а, може, 'й до її струджених мозоль них рук. Сподіваймося ок, що тут виною просто’ молодість, незрілість, не- освідомленість, і що при глибшому ознайомленні з українською куль турою і з самим, зле зрозумілим, американізмом, дасться тут щось направити. Адже треба бути слі пому, щоб не 'бачити хоч би впли ву українського народнього орна менту на сучасне, американське, прикладне мистецтво (аякже, до помогли покази!), і тенденцію са мих американців не ограничува- тись у навчанні молоді лише од нією англійською мовою, чого до казом є відкриття при університе тах численних славістичних відді лів, а то й окремих спеціяльних шкіл — от як у Монтереї — з на- вчанняім української мови для а- мериканців. Між іншим, намагання бути аме риканцем повним зреченням євро пейської спадщини прикметне тут і для багатьох наших, як із дав ньої заробітчанської еміграції, так ще більше з нашої теперішньої, т. зв. „політичної4*, еміграції. Побажано було б, щоб освідом- лення прийшло якнайскорше: діти найлегше схоплюють у ранньому віці, а ще й коли самі зацікавлені, допитливі, бистрі, як правнуки На сті Проскурняк. Інакше може ста тися, що діти підуть наперекір батькам. Хіба ми не бачили, що якесь третє-четверте покоління само зголосилось по предківську спадщину, яка не збіднює, а зба гачує американїзм? Може, наша „ бабця “, хай у мо гилі, дочекається радости. Я б це їй від душі бажала. І не можу не прозрадити над її свіжою моги лою: недавно її маленький пра внучок — Михіайло, вимовивши за чуте україннське слово, на сувору догану матері — ти не смієш та кого робити! — відповів поготово: — Я вже це зробив! Оксана Лятуринська ПОДЯКА Наша заступниця у Франції п-ні Ніна Коваленко відмовилась через слабке здоровя дальше провадити справи нашого журналу, що їх кілька літ безкорисно заступала. З жалем прийняли ми її рішення до відома і на цьому місці скла даємо їй щиру подяку за жертвен- ну працю в цій галу'зі. Заступництво нашого журналу перебрала п-ні Анна Пастернак, голова 'Союзу Українок Франції. Адміністрація „Нашого Життя" Веселий Струмок Збірочка віршиків і оповідань Упорядкувала: Марія Юркевич Ціна 50^ Замовлення в Централі СУА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
