Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пошта у Воркуті Знов поставлено мені питання, як нам пощастило наладнати звязок? Пи сати було строго заборонено, а на віть придбати папір, олівець, чорни ло — це все не було легко. Проте ми постійно шукали змоги звязку зі сві том. В одноманітності наших буднів кожна вістка — це був ясний промін чик, що нас кріпив. Звязок із другими таборами було легше наладнати. Він був постійний і хоч часто переривався, проте ско ро ми відновлювали його знов. За цей звязок дуже карали, навіть строгіш, ніж за шукання контакту зі світом. Мабуть боялись впливу вязнів на нас. А він існував помимо всіх заборон. Шляхи контакту були дуже різні. Не можу описувати їх подрібно, щоб не замкнути їх надальше моїм това- ришкам-вязням. Скажу лиш, що ча стим знаряддям були тут люди, але й деколи предмети. Були місця, в ко трих ми могли залишати вістки, а ку- дою проходили вязні-мужчини. Але цей спосіб був менш певний і часто заводив. Але найбільш побажаний був звя зок із рідною хатою, з родиною. Я вже згадувала про те, що деякі з у- країнок мали від воєнного трибуналу заборону писати. По 1951 р. вільно було всім писати до дому двічі на рік Уявляєте собі, як уважно писалось та кого листа? Щоб якнайбільше сказа ти, а все ж не виявити непотрібного. Та найбільше хотілось дівчатам до відатись щось про рідню, про близь ких про своє село чи місто. Тому постійно шукали ми звязку. Всіми дорогами старались висилати пошту. Найбільше нагоди до того ма ли ми, робітниці з „бази44. Але тому й провірювали нас дуже строго на бра. мі. Написане передавали старим жін кам, що виходили на роботу або й чу жинкам, що їх менше підозрівали. Оця провірка була нераз дуже при кра. Дижурні всували руки в кишені, обводили руками по бушлаті і коли лиш щось було їм підозріле — вилу- чували жінку з бриґади і забирали на „вахту". Там дижурні роздягали нас зовсім і докладно провірювали одяг. Мені часто приходилось переносити пошту товаришкам, бо мене зпочатку, як чужинку не провірювали. Одного разу Катруся (прізвище я забула, але памятаю, що вона була гуцулка) на писала листа до своєї тітки в горах. А що вона працювала при будові, то прохала мене перенести того листа на „базу". Я погодилась і сховала листа на споді валянок, притоптавши його добре лівою ногою. До брами підбіг ла я навмисне трохи спізнившись, ра хуючи, що в поспіху мене перепу стять. А вони мене відразу на „вахту4*. Господи, я вже побачила себе у кар цері! Казали мені роздягатись зовсім і коли я вже стояла у штанцях, вказа ли мені на валянки. З трудом скинула я праву, наче б то вона за тісна на мене. Коли забиралась до лівої, вле тіла надзирателька і з криком зажада ла, щоб мене випущено, бо ціла бри гада чекає. Це мене врятувало. На „базі44 я пошукала когось, що пустив би цього листа дальше. Там працюва ла вільно поселенка німка з України, Анна Карловна й вона обіцяла пере дати його якомусь залізничникові. 1 справді — машиніст вкинув його у скриньку у Москві- й лист помандру вав у Карпати. Може й був би досяг нув тітку. Та судилось йому інакше. Коли я розказала Катрусі свою при году на „вахті44, вона засумувала. А що, коли Анна Карловна не справить ся? А що, коли залізничник видасть? Все могло трапитись. Найменше ще було б, коли б котресь із них знищило листа. Але знов жаль було невикори станої можливости. Так ми журились три дні, а коли нічого не трапилось, заспокоїлись. Аж тут одного дня кли чуть Катрусю до політоддєлу. О, по гано! За якийсь час покликали й мене. Як справа виявилась? Коли лист прийшов на пошту в Катрусиному се лі, поштова влада здивувалась, як Ка- трусина тітка могла дістати листа з Москви. Листа розпечатано і предло- жено місцевому НКВД. Тут навели сгтравки і ствердили, що він походить із табору. І так вийшов на яв весь лан- цюх людей, що посунув листа на волю. Для Катрусі закінчилось це карце ром, мені уділено строгу догану й яко го півроку перешукувано мене при брамі дуже докладно. Анна Карловна стратила роботу. Так пропадало багато листів жі- нок-вязнів. Розкажу тут один випадок, що особливо якскраво ілюструє це. Однієї неділі ми мали працювати в мі сті на залізничому двірці. Ми довіда лись про те уже в суботу й усі з нас почали писати листи до дому. Це було влітку й наш одяг був легкий. Всі ці листи передано мені і я заховала їх за підвязковий поясок, що був тоді ще в мене новий і міцний. Мені пощасти ло. Через „вахту44 я все добре перене сла. На роботі я товаришкам листи повернула, бо вони самі мали шукати нагоди посунути їх дальше. І тут по чалось лихо. На двірці був виходок, що з нього могли ми користати. Дів чата пішли з листами до жіночого пе реділу й зачекали, аж почули, що до чоловічого переділу увійшов мужчи на. Тоді стали просити його через сті ну, чи не взяв би він пошти з собою. Зразу він не хотів, а потім погодився. Коли дівчата вийшли з виходку, обі мліли: мужчина — це був начальник конвою! Грім ударив усією силою, бо ж листів було кільканадцять і всі писали доволі свобідно. Але україн ки — це чудові товаришки! При допи тах усі вони стояли одною стіною, кожна за себе. Ніхто з них не видав мене. Так закінчилась ще одна „ли стовна44 пригода. Я навела навмисне два приклади, що закінчились невдачею. Шлях цей викритий з усіми лихими наслідками для учасниць. Та оба ці приклади показують, як уперто й невпинно жінки-вязні шукали його й користа- ли з кожної можливости подати віст ку. По 1953 р. вже можна було пожа літись генеральному прокуророві в Москві. Це в багатьох випадках по магало. Інша справа була з пачками. Коли надійшла така пачка — це було для обдаоованих велике свято. Цілий ба рак брав у тому участь. Тоді обдаро вана розпаковувала його перед усіми і треба сказати, що всіх опромінювала та турбота й опіка її рідних. Не тільки тому, що всі з тієї пачки щось діста ли. Але всі ми мали почування, що про нас памятають, що не забули і що ще можуть щось післати. Мені це було дорого, бо кілька літ я зовсім не ли стувалась із рідними. А потім, коли Червоний Хрест став чужинців пра вильно обділю вати пачками, я знов могла поділитись. Валлі Шліс Переклад з німецького Чи ви вже подарували міській бібліотеці „Дух Полумя" — твори JI. Українки англ. мовою?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
