Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У важку хвилину Присвячую памяті моєї дружини у річницю її смерти Коли нам врешті вдалося вирватись із табору в Оремлазі, почалась вла стиво тривожна мандрівка. Далеко за нами були морозні дні березня 1944, коли ми попрощались із Львовом. Потім запашні узбіччя Кар пат і табор „Оремов Лаз44 на Словач чині. Понурі дні зустрічі з партизана ми і врешті з трудом добута пере пустка. Тривожна їзда і зупинка у Крупіні. І що далі? Тут радять нам замешкати у селі С., віддаленому більш як двадцять кільо- метрів відсіля. Словацькі службовці, мимо нагляду партизан, ідуть нам на руку. Навіть радять, як оминати не безпеки. Врешті влаштовуємось у зга даному селі. Якісь чесні господарі на краю села, при стежці до млина, да ють нам кватиру та безпечний захист. Дружина помагає в хаті господині, а я йду копати картоплю та збирати ви ноград. Зате одержую цілоденний харч, бохонець хліба, літру молока та дещо словацьких корон. А що наших грошей (це були німецькі марки або золоті) ніхто в Словаччині не при ймає, то це дозволяє нам дещо піджи витись і прийти до сил* Зате чекає нас інша приємність. Щовечора приходять із лісу больше- вицькі партизани до наших господа рів по харчі. На щастя вони не зясо- вують собі, хто ми такі, а наші го сподарі стараються нас крити. У міжчасі щораз більше повто рюються вперто глухі, немов із під землі вістки, що на партизан почи нає натискати якесь військо і вони по чинають втікати з деяких околиць Словаччини. А знову сільський війт, ставленик партизан, взиває урядово всіх мужчин, щоб ішли до партизан ської бранки. Продумуємо, як того у- никнути. Ще в памяті мені криївка в Оремовому Лазі, де я переховувався від подібної напасти. А тут довідує мось, що війт обіцяв по хатах не шу кати. Тих, що поховались, він не ви дасть, але нехай ніхто з мужчин із ха ти не виходить, бо є наказ таких ло вити; На другий день увечорі одержую провірену вістку, що австрійці та У- країнська Дивізія здобувають Крупі- ну. Постерунок большевицької полі ції у сусідньому селі готовий до ви- маршу, жде приказу. У цілій околиці погасло нараз електричне світло. Над вечором, показуєі ься ген над млином, мов сирота, одинокий німецький лі так. Кружляє над селом і вертається назад. Стало глухо і темно. Самота, непевність і брак усякого контакту з рештою втікачів параліжують наші думки. У ночі сон не береться. Чую, що й дружина ворушиться неспокійно. Го воримо пошепки. — Чи не піти б кіль ком жінкам до Крупіни? Мужчинам небезпечно показуватись. Але може воно вдалось би жінкам? Другого дня дружина зговорилась із двома жінками. Але до вечора вони роздумали. Занадто небезпечно! — Піду сама, каже дружина. — Ні, не підеш і Почекаємо ще день-два і ситуація виясниться. Один цем жінці небезпечно мандрувати. * Неділя. Золотиться до сонця жовт невий, теплий день. Бачу, що дружина збирається і на мій запит каже, що йде до костела. Це мене заспокоїло, бо впродовж цілого життя вона мене ніколи не обманула. Але в костелі її не було, знайомі її не бачили, а куди вона ділася, ніхто нічого не знав. Врешті по довгих роз шуках довідуюсь від знайомих, що бачили вранці жіночу постать, як і- шла дорогою до Крупіни. Але не мо жуть напевне твердити, що це була вона. їх застановило те, що ця доро га була замкнена та пильно хоронена партизанами, а партизанські скоро- стріли, що вмістились були на ко стельній вежі, могли досягнути кож ного, що зявився б на ній. * Настала для мене тривожна ніч. З усіх кутків сільської хати виповзува- ли тіні, що дошкулювали мені до жи вого тисяч разів повторюваним пи танням, чому я пустив її на очевидну загибіль. Проминув і другий тривожний день. Про неї ніякої вістки. Вся українська колонія затривожилась і собі. Тим ча сом надходить справжня вістка: з Крупіни прогнано большевиків. З на шого села й околиці вони тієї ночі по щезали також. Постерунок поліції пусткою світить. І знову надходить друга, але більш тривожна ніч. Вона була прикріша то му, що щось немов розпаленим оло вом втискало в мозок слова: „ Ї Ї нема, вона вже не вернеться.44 І знов цілий день без вістки про неї. Увечорі вже не видержую сидіти в хаті і втікаю. Хочу оминути того, щоб уже ніхто що хвилини не заходив та не питався про неї. Деякі добрі люди вже навіть потішали мене, що вона напевне вже не живе і хіба прийдеть- ся мені розшукувати за її тілом. В долині був лісок. Там можна було спокійно сидіти та спостерігати, що діється на дорозі та коло хати наших господарів. Почало вже сутеніти. Втім завважую якийсь незвичайний рух коло хати. Домівники бігають, щось чи когось шукають. За хвилину догадуюсь, що мабуть шукають за мною. Що сталося? Чи може дружи на вернулась, а може яка лиха вістка зависла над хатою? А може парти зани прорвалися й за нами шукають? * Йду осторожно до дому. Перебігаю від одного куща лозини до другого. Заходжу на подвіря господарів від сторони потока. В хаті тихо, але за хвилину вибігає на поріг господиня і киває радісно мені рукою. Підходжу, споглядаючи допитливо. — Ваша пані повернулась. Дуже змучена, дуже неспокійна, де ви ді ваєтесь? Кидаюсь до нашої кімнати. Дру жина лежить одягнена на ліжку. Тіль ки незвичайна блідість вказує на її втому. — Я була в канцелярії Української Дивізії, — сказала. Я засипав її питаннями. А головне, як удалось їй достатись до Крупіни, коли дорога туди була замкнена? — Я не йшла дорогою, а лісом. Ча сом зустрічала людей, що вказали ме ні напрям. Два рази зблудила була, але остаточно дійшла до гостинця, я- ким можна було за годину зайти до Крупіни. Коли я зближалась лісовою стежкою до гостинця, нагло почула я- кийсь несамовитий крик, втечу ван тажних авт, а скоростріл цокав без настанно та косив листя з дерев, що (Докінчення на ст. 10) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
