Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перший СНІГ У мами-хмарки були дітки, хлопчики та дівчатка. Жили вони високо в небі. Хатка в них була з легкої пари й пливала в повітрі, як човник по воді. В день там світило сонечко, посилало до них гратися своїх хлопчиків-промінчиків, що на своїх золотих дудочках грали веселих пісень. Вночі місяць у- сміхався ласкаво, виплітав про зорі серпанки із своїх промінів, а навколо нього з тихою пі снею повільно рухались зірки в гарнім танку. Часто пролітав коло діток хмарки веселий, пу стотливий вітер. Він гукав: — Гей, хто хоче зі мною тан цювати? Я закручу вас швид ко і понесу, куди ви тільки схо чете! А хмарчині дітки були ці каві. їм надокучили танки зі рок, ласкава посмішка місяця та пісні соняшних промінчиків, їм хотілося побачити землю. Вони звисока задивлялись на гарні зелені луки, золоті ниви, густі ліси та високі гори, на срібні річки, що вабили їх сво їм блиском. Коли мама заснула, вони вибігли зі своєї хатки, ста ли на самому краю хмари та й почали стрибати в повітря скоро, скоро, одна за другою. А в повітрі було холодно і то му їх прозора легка одежа від разу робилась лискуча, пухна ста та біла. А вітер зрадів: під літав то до одної то до другої дитинки, хапав і крутив її, ки дав то вгору то вниз. Спочат ку це було дуже весело, а потім дітки потомились, а до того ще їм хотілося полетіти на землю. Просили вони вітра: — Пусти нас! Дай нам сісти, відпочити. Та вітер не вгавав. Прокину лася мама-хмарка, а діток не ма! Глянула, а вони далеко, да леко, танцюють із вітром. По бачила хмара, що дітки стоми лися і стала вітра просити: — Пусти, вітре, моїх дітей, дай їм відпочити, хай сідають на землю, а я попрохаю сонце, воно допоможе їм вернутись до дому. Вітер послухав мами-хмарки, покинув діто'К, а сам полинув далі на північ. Стали потихень ку спускатися на землю хмар- I сонечко послухало, скликало своїх хлопчиків-промінчиків та наказало їм летіти на землю. чині діти, стали розправляти свою одежу, дівчатка чесали кучері, а хлопці чистили свої шапочки. Земля від їх одежі побіліла, бо то був сніг. З хат виходили люди, привітно всмі халися й казали: — Сніг, перший сніг випав! А діти їх раділи та кричали ве село: — Дивись! Який гарний сніг випав, готуй санки, скоро бу демо спускатись. Вони не знали, що то хмар чині діти посідали на землю, що то їх одежа така гарна, пухнаста та блискуча. А тим часом мама-хмарка стала со нечко просити: — Пошли, сонечко, своїх хлопчиків-промінчиків на зем лю, щоб вони допомогли моїм дітям до дому вернутись. Хай трохи ще побудуть тут зі мною. А як справжня зима при йде, то я сама пошлю їх до лю дей. І сонечко послухало, склика ло своїх хлопчиків-промінчиків та наказало їм летіти на землю. Кожен хлопчик мав гарну золо ту дудочку та як починав гра ти, то з неї лилась весела пісня і ставало тепло. Ось і полетіли хлопчики-про- мінчики на землю та заграли свої .пісні. А з піснями летіло тепло. І стала одежа діток хмарки прозора та легка, щез ла їх втома. Глянули вони вго ру, а там мама-хмарка манить їх до себе. Знялися хмарчині ді ти вгору та й полинули назад до своєї рідної мами. А люди на землі казали: — Недовго пролежав пер ший сніг, ну, та нічого! Як зима прийде, ще надокучить нам. Ніна Наркевич БІЛОЧКА З гілки на гілку Плигає білка! Хвостик пухнатий Мигтить угорі, Білочка в хату Ховає горіх. Скоро вже люта Прийде зима, їжу здобути Мусить сама. Знає вона те, Горішка шука, Хвостик пухнатий Між гілок зника. Д і м а
Page load link
Go to Top