Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
За українську душу Дивне почуття огортає вас, коли йдете на стрічу з люди ною, іцо повернулась недавно з дна людського пекла. Бо та ким можна назвати „лагери“ GOCP, в яких погибає й бореть ся велика частина українського народу. І в розмові з д-ром Княжинським, недавнім пово- ротцем із СІССР, сподієтесь знайти відгук того напружено го зм'агання, іцо його прохо дить там наш нарід. І тому з особливою увагою слухаєте його слів. Чи можна пізнати, збагнути все у корот кій розмові? Та д-р А. іКІняжин- ський розказує радо і вміло. В його звязкій і ядерній розпові ді плястично змальовуються ситуації й постаті. Про себе розказує мало. Ми- моходом довідуєтесь про довгі місяці слідства в тюрмах Мо скви, з!асуд на 10 літ „исправи- тельно-трудових лагерей“, жах ливі переживання „етапу". А потім розгортається життя в „лагерах", оті довгі роки не впинної -боротьби за своє і сво їх товаришів-вязнів існування. — Бо ж українців було в та борах найбільше. У кожному таборі становили вони до 80% вязнів. А коли обчислити кіль кість увязнених на 16—18 міліо- нів (точної цифри ніхто не знає), тоді можете зясувати со бі, яку кількість наших людей вирвано з рідної землі. Зашитую іпіро жінок-вдані в. — На початку увязнення у тюрмі ми були відділені. Та на ше слідство в КПЗ (камера предварітельного заключенія) проходило за тими самими ме тодами. Жінок-вязнів так само вимучували допитами, заляку вали погрозами та били. Деякі засоби залякування в них були ще більш жорстокі, як у нас. Наприклад, розказувала мені пізніш одна з увязнених, що їй ■казали під час переслухання роздягнутись до нага і так її переслухувано. Це все на те, щоіб лкУдину 'морально знівечи ти, принизити*, зломати. — Уперше зустрів я жінок- вязнів під час подорожі „ета пом". їх везли тим самим поїз дом, хоч в окремих вагонах. Це й було оте найстрашніше, що нам довелось баїчити. Бо коли й етап для вязня-мужчини є страшною пробою, то що ж го ворити про жінок. До холоду й голоду, постійних „повєрок" із бійкою й лайкою приходить для жінок ще загроза знасилу- вання. різними „конвоями" чи вязнями-бандитами. (В „лагері" теж це траплялось. Але там життя більш-менш унормоване. А їзда „етапом" виставляла їх на поталу кожного, хто тільки схотів. — Потім уже зустрічав я жі- пок-вязнів у „лагерах". У пер ших роках увязнення не було поділу на чоловічі й жіночі та бори. Жіночі бараки були в та борах поряд із чоловічими, жі ночі бригади працювали поруч чоловічих. Жінки жили в таких самих умовинах, як вязні-муж- чини, Для них не було ніяких полегш чи окремих норм. Для прикладу подам робітну норму вантажниць, що працювали в одному млині у системі таборів Сіблагу. Денно припадало на кожіну жінку перенести 120 МІШ КІВ зерна. Мішки з зерном важи ли 100 мг., смішки з (мукою 70 кг. їх мала кожна жінка перенести на просторі яких 150 метрів. — Пізніше перенесено жінок до окремих лагерів і строго від- сегіаровано. Сталось це не з моральних оглядів, ні! А просто тому, що в лагерах стало роди тись багато дітей і це справля ло начальству клопіт. Бо ж жін ка, що родила, якийсь час була нездібна до роботи. По закону їй прислугувало якесь звільнен ня, хоч і того не дуже придер жувались. Але найважніше — для дітей треба було влаштува ти ясла, а згодом дитбудинок. Це все забагато коштувало... — З того часу — а сталось це у 1947 р. — жінок-вязнів ми вже не стрічали. Але звязок між та борами існував. Особливо вмі ли його вдержувати вязні-укра- їнці. їх було найбільше, і їх за пал та готовість давали раду найітруднішим перешкодам. І д-р Княжинський розказує кілька пригод, в яких його під держала щира рука земляка. Зовсім несподівано приходила поміч там, де перед вязнем роз кривалась безодня людської злоби, готова проковтнути йо го. Так діялось із кожним з них. Українців найбільше пересліду вали в лагерах, як вище началь ство, так і нижчі чини, що зде більшого були москвини. „Ха- хли" — це був предмет ненави- сти і знущань для всіх отих рабських натур, що раптом ді стали владу в руки. Під цим натискОхМ в українців виявилась дивна сила. Дружня підтримка й допомога стали правилом у нашій групі, а що це значить в умовах лагерного животіння, знає тільки той. хто це перейшов. Але це не все. Ііз тієї постави виріс згодом сві домий, зорганізований спротив, що виллявся потім у відомі вже страйки в різних лагерах СССР. Під час цих страйків згинуло сколо 1.700 найкращих наїшиїх людей. У КіінґіріІ загиінуло 500 жінок, що 'виступили пе ред танки, щоб захистити своїх друзів. Цією жертвою окупле но полегш і, що настали в тю ремному режимі. Ще кілька слів і наша розмо ва закінчується. Мій співрозмо вець згадує. — Коли ми всі — після важ кого етапу — підійшли вперше до брами лагеря, я побачив над нею у вечірньому світлі зловіщі три букви ЛУР (лагер усилен- ного режіма). Цей напис уда рив мою свідомість і ввійшов туди пересторогою. Неначе слова Данте, що він їх умістив над входом до пекла. -— По десяти роках я вийшов звідтіля. Це була ласка Господ ня, бо тільки їй завдячую це. Із собою взяв я згадку про укра їнську душу, так як її пізнав у темряві лагерного життя. Там вона світить своєю щирістю й любовю та вливає силу витри мувати це. Мабуть, не треба більшого
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
