Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
За українську душу Дивне почуття огортає вас, коли йдете на стрічу з люди ною, іцо повернулась недавно з дна людського пекла. Бо та ким можна назвати „лагери“ GOCP, в яких погибає й бореть ся велика частина українського народу. І в розмові з д-ром Княжинським, недавнім пово- ротцем із СІССР, сподієтесь знайти відгук того напружено го зм'агання, іцо його прохо дить там наш нарід. І тому з особливою увагою слухаєте його слів. Чи можна пізнати, збагнути все у корот кій розмові? Та д-р А. іКІняжин- ський розказує радо і вміло. В його звязкій і ядерній розпові ді плястично змальовуються ситуації й постаті. Про себе розказує мало. Ми- моходом довідуєтесь про довгі місяці слідства в тюрмах Мо скви, з!асуд на 10 літ „исправи- тельно-трудових лагерей“, жах ливі переживання „етапу". А потім розгортається життя в „лагерах", оті довгі роки не впинної -боротьби за своє і сво їх товаришів-вязнів існування. — Бо ж українців було в та борах найбільше. У кожному таборі становили вони до 80% вязнів. А коли обчислити кіль кість увязнених на 16—18 міліо- нів (точної цифри ніхто не знає), тоді можете зясувати со бі, яку кількість наших людей вирвано з рідної землі. Зашитую іпіро жінок-вдані в. — На початку увязнення у тюрмі ми були відділені. Та на ше слідство в КПЗ (камера предварітельного заключенія) проходило за тими самими ме тодами. Жінок-вязнів так само вимучували допитами, заляку вали погрозами та били. Деякі засоби залякування в них були ще більш жорстокі, як у нас. Наприклад, розказувала мені пізніш одна з увязнених, що їй ■казали під час переслухання роздягнутись до нага і так її переслухувано. Це все на те, щоіб лкУдину 'морально знівечи ти, принизити*, зломати. — Уперше зустрів я жінок- вязнів під час подорожі „ета пом". їх везли тим самим поїз дом, хоч в окремих вагонах. Це й було оте найстрашніше, що нам довелось баїчити. Бо коли й етап для вязня-мужчини є страшною пробою, то що ж го ворити про жінок. До холоду й голоду, постійних „повєрок" із бійкою й лайкою приходить для жінок ще загроза знасилу- вання. різними „конвоями" чи вязнями-бандитами. (В „лагері" теж це траплялось. Але там життя більш-менш унормоване. А їзда „етапом" виставляла їх на поталу кожного, хто тільки схотів. — Потім уже зустрічав я жі- пок-вязнів у „лагерах". У пер ших роках увязнення не було поділу на чоловічі й жіночі та бори. Жіночі бараки були в та борах поряд із чоловічими, жі ночі бригади працювали поруч чоловічих. Жінки жили в таких самих умовинах, як вязні-муж- чини, Для них не було ніяких полегш чи окремих норм. Для прикладу подам робітну норму вантажниць, що працювали в одному млині у системі таборів Сіблагу. Денно припадало на кожіну жінку перенести 120 МІШ КІВ зерна. Мішки з зерном важи ли 100 мг., смішки з (мукою 70 кг. їх мала кожна жінка перенести на просторі яких 150 метрів. — Пізніше перенесено жінок до окремих лагерів і строго від- сегіаровано. Сталось це не з моральних оглядів, ні! А просто тому, що в лагерах стало роди тись багато дітей і це справля ло начальству клопіт. Бо ж жін ка, що родила, якийсь час була нездібна до роботи. По закону їй прислугувало якесь звільнен ня, хоч і того не дуже придер жувались. Але найважніше — для дітей треба було влаштува ти ясла, а згодом дитбудинок. Це все забагато коштувало... — З того часу — а сталось це у 1947 р. — жінок-вязнів ми вже не стрічали. Але звязок між та борами існував. Особливо вмі ли його вдержувати вязні-укра- їнці. їх було найбільше, і їх за пал та готовість давали раду найітруднішим перешкодам. І д-р Княжинський розказує кілька пригод, в яких його під держала щира рука земляка. Зовсім несподівано приходила поміч там, де перед вязнем роз кривалась безодня людської злоби, готова проковтнути йо го. Так діялось із кожним з них. Українців найбільше пересліду вали в лагерах, як вище началь ство, так і нижчі чини, що зде більшого були москвини. „Ха- хли" — це був предмет ненави- сти і знущань для всіх отих рабських натур, що раптом ді стали владу в руки. Під цим натискОхМ в українців виявилась дивна сила. Дружня підтримка й допомога стали правилом у нашій групі, а що це значить в умовах лагерного животіння, знає тільки той. хто це перейшов. Але це не все. Ііз тієї постави виріс згодом сві домий, зорганізований спротив, що виллявся потім у відомі вже страйки в різних лагерах СССР. Під час цих страйків згинуло сколо 1.700 найкращих наїшиїх людей. У КіінґіріІ загиінуло 500 жінок, що 'виступили пе ред танки, щоб захистити своїх друзів. Цією жертвою окупле но полегш і, що настали в тю ремному режимі. Ще кілька слів і наша розмо ва закінчується. Мій співрозмо вець згадує. — Коли ми всі — після важ кого етапу — підійшли вперше до брами лагеря, я побачив над нею у вечірньому світлі зловіщі три букви ЛУР (лагер усилен- ного режіма). Цей напис уда рив мою свідомість і ввійшов туди пересторогою. Неначе слова Данте, що він їх умістив над входом до пекла. -— По десяти роках я вийшов звідтіля. Це була ласка Господ ня, бо тільки їй завдячую це. Із собою взяв я згадку про укра їнську душу, так як її пізнав у темряві лагерного життя. Там вона світить своєю щирістю й любовю та вливає силу витри мувати це. Мабуть, не треба більшого
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
