Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У тридцяті роковини Цього року у травні очі укра їнців у вільному світі зверта ються в о'дин закуток Монпар- наського цвитаря, де над моги лою височить спіжева постать Людини, що є символом нашо-. го Відродження. Тридцять літ проминуло від тієї хвилини, ко ли пролунало зловіщих сім стрілі® при бульварі Сен-МІ- шель і поклало край його жит тю.. І память про нього не га сла, а росла й кр'гала у наших серцях. Та мимоволі Зівертаються на ші очі й усторону тієї, що йшла поруч із ним на життьовому шляху. Дружина Головного О- тамана! Про неї дуже мало знає українська громада. Ніколи не висувалась на перше м ісце, не шукала почестей чи привілеїв. Все життя в тіні свого чолові ка, все життя на службі його змагання. Тому думки українського жі ноцтва полинуть у цей памят- ний день і до неї. Небагато зна ємо про її життьовий шлях. Та ці скупі дані допоможуть нам зрозуміти її призначення, іцо вона сповнила і сповнює й те пер. Щоб привітати в ці роко вини й її, що вже від літ несе тягар великої самоти. Ольга Опанасівна Більська народилась на Полтавщині, як і її чоловік. Дуже мало знаємо про її дитинство й юність. За кінчивши дівочу гімназію вона поїхала до Москви на Вищі Жі ночі Курси, де й познайоми лась із Симоном Васильовичем, Там розцвіло їх кохання, що сполучило їх навіки. Одружившись у 1910 р. Ольга Опанасівна продовжувала сту діювати. Та коли прийшла на світ дочка Леся, треба було припинити науку. Подружжя жило тоді в Москві, де Симон Васильович редагував журнал. Революція 1917 р. переміни ла зразу життя цієї родини. Стихія великого Відродження пірвала й її у свій вир. Симон Васильович заходився коло ор ганізації українських збройних сил. Ольга Опанасівна піддер жувала його й заохочувала. Са ма займалась малою Лесею, що була делікатною, вражливою дитиною. Події пішли круті ж ех. Орга нізація Слобідського Коша та бої за Арсенал висунули Симо- на Петлюру на чолове місце. І коли в липні І918 з наказу геть мана С. Петлюру арештовано, тоді Ольга Опанасівна зрозу міла, що Симон Васильович уже не належить до своєї роди ни. Його звільнення, повстання проти гетьмана і вступ україн ських військ до Києва у грудні 1918 р. — це були дальші кро ки на шляху державного мужа. А коли в січні 1919 Директорія покинула Київ, вона залиши лась там, щоб турботою за свою особу не тривожити від ступаючого війська. Майже півтори року пробула вона л'д чужим прізвищем. Все ховаю чись, все під загрозою викрит тя, вона .перейшла муки дожи дання і страх за своє й дитини життя. Але тверда надія на пе ремогу українського війська кріпила її. І коли в травні 1920 року Симон Петлюра втретє у- війшов до Києва, вона знала, що її надія не була даремна. Але й відчула тоді, що вже все іі життя приречене цій ідеї, якої носієм був її чоловік. Прийшли роки мандрівки.. Спершу Тарнів, потім Варшава, Прага, Париж. Хоч уже в віль ному світі, проте під чужим прізвищем, затираючи сліди за собою. Бо в перші роки над ро диною .висіла загроза видачі, а потім переслідування. Симон Васильович горів жадобою спротиву. Спершу це була ак ція повстань на Україні, а по тім праця на міжнародньому грунті. Знов Ольга Опанасівна піддержувала його запал, бе регла його спокій. Мала Леся виростала й зрозуміла щораз краще змагання батьків. І враз — жорстокий удар д о лі! Стріли, що . пролунали на бульварі Сен-Мішель, як гли боко, як важко прошили вони серце цієї жінки! Вона не могла заломитись, не могла віддатись розлуці... Бо її завданням було зберегти память, осквернену підкупною пресою! Вона мала виростити дочку, що зосталась тепер під її єдиним проводом. Ольга Опанасівна входить у нове призначення. Переносить біль і горе по важкій втра ті. Гідно, переходить зневаги показового процесу, що була для неї ще раз великою про граною. І віддається вихован ню Лесі, що виростає в розум ну, здібну дівчину. Та жорстока доля готувала новий удар. Захворіння Лесі не усвідомило їй зразу всієї за грози. Щойно згодом, коли лі кування протягалось і мати з дочкою виїхали на південь Франції, стало їй ясно, що Гос- подь вимагає від неї ще однієї жертви. Та в материному серці жеврі ла надія. Самітно, далеко від українського гурта пробігали роки. Роки наповнені смутками й радощами Лесі, що прагнула вчитись і служити Батьківщині. Аж одного дня в 1941 р. обір- вала-сь квола нитка її життя. І Ольга Опанасівна зосталась зо всім самою. Важкий удар струснув її істо тою до глибини. Здавалось, що важке горе придавить д о зем лі іі дрібну постать. Але мо гила на Монїіарнаському цвин тарі була тією ниткою, що вя- зала її з життям. Вона вимагала її руки, її догляду. А передусім уваги до памяти того, хто там спочиває. І знов Ольга Опанасівна від далась цьому завданню усім запалом своєї стриманої вдачі. І до тихого домику в Бесанку- Р'і, де проживає „перша дама України" спішить кожен, що вступає до Парижа. Бо вона теж уже стала символом для українських мандрівників, що чекають великого дня поворо ту. А в травні, коли віддаємо
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
