Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марта Тарнавська Людина в темряві (Оповідання) На маленькій металевій таб- личіці одне повне значення сло- ,в,0 — „Блінденгайм". Дві зна йомі' тополі при вході і поївен запашної зелені город. З біло го одноповерхового буднику чути музику органів та дзвін кий жіночий сопран. — Це Ґер- труда опііває у каїпличіці. А сон це заходить за Тенненґебірґе і ©останнє кидає ярку червінь на далекі засніжені окали. В тій червіні гори дістають синій ме талевий полиск. Грають в о- станніх сонячних променях пишні багатоколіроіві квітники, а від тополь падуть на доріжку доїв.гі, вузькі тіні. Двері 'В будинок одкриті і ту ди: віє вечірня літня прохолода. З бічної кімнатки несподівано зустрічає Наталку протяжне „Добривечір, як ведеться Вам, панночко ?“ — І Наталка ввіч ливо усміхається, а1 про себе ду має — це той самий строгий керівник будинку, що донедав на ще так урядово зустрічав її щоразу?! Так, вонивіже знають її. Кожної середи і субот», цілих два роки. І воїна привикла до них. Знайомі иже і люди і речі — ці речі, що стоять тут непо рушно і незмінно, завжди ті са мі, завжди' В' тім самім місці. Коридором назустріч їй іде невеличкого росту людина. В о на йде боком, попід стіну і щ о разу простягає вперед свої тон кі кістляві руки, інемоїв шукаю чи чогось наиотемки. Одяг її старий і убогий скидається на жебраче лахміття, а з-під діря вого зі' зломаним дашком каш кета івизирають безладно сиві клапті волосся. Старик помічає Наталку а;ж тоді, коли івона, зу пинившись при ньому, віта ється. „Паїнна Наталка! Це ви, пан но Наталко? — Як гарно, що ви знову прийшли! Вас не було в суботу?" „Була, Франце. Тільки ми не зустрілися. 'Ви, мабуть, ходили частуватись із друзями до го- стииниіці. Признайтеся!" „Прийшов я, знаєте, а там один бауер з долішньої Ав стрії...” і Франц уже захоплено розказує про те, як оцей незна йомий бауер частував його у ґастгавзі. „Вас фір айн шнапс!” — Франц зовсім не соромиться своєї слабосте. Так, він любить випити. -Він має навіть свою ви роблену методу, про яку знають і говорять усі співмешканці бу динку. „Я" — каже їм Франц — „заходжу до ґастгавзу ,Під трьома коронами’ і сідаю собі десь збоку ,на лаві. І завжди знайдеться хтось такий, що хоч раз почастує. Вип’ю, а тоді під воджуся і Єґер веде мене до ,Максґлянер Гоф’, а звідти до ,Цур бляуен ґанс’. — О, мій зна менитий Єґер, він добре знає цілу цю виправу! Зате я йому щоразу дістаю з кухні прекрас ну росолову кість з його улюб леним шпиком'1. Це трапляєть ся регулярно двічі в тиждень і тоді Франц вертається до бу динку 'П ІЗН О ввечорі підхмеле- ний і веселий. Проте Франц не має великої відваги чванитись своїми под вигами перед Наталкою. Він на півслові вриває своє оповідан ня і винувато посміхається. ■Наталка витягає з кишені па ру цигарок і вкладає їх у Фрак ів ову долоню. Цигарки? — ах, який же він вдячний! В нього вже тиждень немає нічого кури ти. Старик потрясає Наталчину руку і нагло зовсім несподівано підносить її до своїх уст. Натал ка раптово вириває руку. „Що ви, залиште!” Але Франц увесь розпромінений від щастя: „До звольте, дозвольте, прошу, пан ночко!” „В нього може створитись враження, що він і мені гидкий, що і я, як всі ним погорджую" — думає Наталка. І убогий ста рий сліпець цілує руку їй — шіснадцятилітній гімназистці. Іван сидить при відкритому вікні і на його нерухоме бліде обличчя падуть яркі промені заходячого сонця. В його ку чері заплітається свіжий ві трець і неохайно кидає на чоло жмуток чорного волосся. Та Іван, здається, не помічає цьо го. Він увесь уважно слухає. Гарні прості лінії його лиця не зраджують ніякого' зворушен ня, але уста злегка відкриті зда ються ловити кожен найменший звук. Наталка голосно читає. І в Івановій уяві встають герої Леп- кової „Крутежі” і виростає з минулого „Виговський, мов ар- хистратиг, на білому коні”. Але Наталка думає не про те. Ось на високовисипаному шосе їде мале військове авто. Це патруля Української Дивізії на протипартизанському фрон ті в Югославії. Іван Семків си дить між товаришами тихий і насторожений. Він щойно вчо ра прибув до відділу і ще зо всім таки „не нюхав пороху". Товариші жартують і сміються. А Семків хоч і бадьориться, то зразу помітно, що це тільки не щире вдавання. І хоч Семків сам собі в цьому не признаєть ся — йому стає боязко. Так — завтра може й смерть. Завтра — а може й сьогодні. І це тут — так далеко 'від рідної хати — навіть ніхто не знатиме. Семко- ва зовсім не цікавлять югослав ські партизани; він навіть не відчуває для них ніякої воро жосте. От — десь туди дальше на схід — його село. І як же вони господарять самі, сестра і мати? А може „ті” прийшли і забрали? Серце Іванове сповня ється люттю: ось кого йому бо ронити! І що він робить тут, в цій чужій країні? Адже ж його місце — там, удома. Машина нагло спиняється. „Ану, погляньте бо, хлопці!" Поручник вискакує з авта, а за (Докінчення на ст. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
