Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
якогонебудь дерева, де з інши ми «подругами (перечекаєш всю зиму. Тепер дуже гарно було б тобі сіпустити-сь на якусь дзві ницю, бо Різдво недалеко. Тоді коло церкви дуже гарно й на дзвіниці дзвонять дзвони-, роз повідають 'Про велике свято. — А 'коли 'промине зима, як •ми повернемось додому? Мені вітер казав, що як сонце при гріє то всі ми розтанемо'. Бабу сю, що це таке — розтанемо? — Ти не журися! Це правда, як сонечко -пригріє, ти вже пе рестанеш бути сніжинкою, роз танеш, обернешся на краплин ку води, а яік ще дужче пригріє, то станеш легенькою, легенькою парою. Тоді знову зможеш піднятися вгору і хма ринкою повернешся до мене. А тепер поспішай! Чуєш, вітер знов гукає. Срібна Зірка побігла до сво їх сестричок іі скоро вони всі вирушили в подорож до землі. А справді було гарно летіти під оп-іїв вітру, танцювати з дру гими, такими ж, як вона. Вітер допомагав сніжинкам у їх по дорожі, пособляючи їм спу ститись таїм, де воїни хотіли. Одні вибирали собі поле, дру гі крівлі різних будинків у мі сті, треті 3-ЄЛЄН.І, пушисті’ гілки ялинок. Одна тільки наша Срібна Зір ка ще не вибрала собі місця для відпочинку. Думала про дзві ницю, що про неї говорила їй бабуся. І справді — урочисто задзвонили дзвони, а з церкви залунали гарніі співи-. Люди йшли по вулицях міста задово лені й веселі. У кожного були ус-міхнені очі. Сніг переставав падати і лиш тихо й повільно кружляли в повітрі окремі сні жинки, а серед них була й Сріб на Зірка. Вона вже мало> не рі шилась спуотиітись на дзвіни цю, коли з .протилежного боку вулиці в одному будинку відчи нилися двері й вийшла молода жінка, що вела діївчинку за ру ку. Це була бліденька, квола дитинка, що жаідібіно вдихала свіже повітря та з цікавістю розглядалася навколо. — Мамуюю, мамусю — * це сніг! Який же він гарний! Пер ший раз бачу сніг у цьому році! Я вже більше не хвора, правда, мамусю? Хоч би одну сніжи ночку мені зловити! Дівчинка почала робити спроби зловити оніжиніку. Срібна Зірка це по чула та й промовила до себе: — Це якраз добре місце для мене — рученята цієї діівчиїнки. Там я відпочину! Мить — і на руці дитини вже сиділа чудова зірчаста сніжин ка. — Мамусю! А я таки зловила сніжинку! Глянь! — радісно за кричала дівчинка, але... ще мить і замість сніжинки вже блища ла крапля води. Розтанула Срібна Зіріка від теплих ручок дівчинки. — Розтанула! Розтанула! — плакала мала дівчинка. А кра плинка води, що колись була Була собі одного разу одна сніігова баба. У високих горах, серед вели кого іоніту, стояла на горбі і дивилася вниз. Хто її там поставив <і пощо— не знати. А можна догадатись, як там скучно було їй самій. Нікого довкруги, ні дитинки, ні навіть пса. От і дивиться вона вниз, а там місто: повно людей, і до рослих, і дітей, авта, трамваї, все рухається, біжить, гово рить, СМІЄТЬСЯ. —- Ні, — сказала — довше не видержу! Мушу -між дітей! Та й, як лиш смерклося, наша баба присіла, кру'цьнула собою вліво, вправо та й пошкандиба ла в долину: диіб, диб. А далі: беркець! та й опиінилася вже на вулиці перед якоюсь крам ницею. А там стояло авто з .причеп- кою. От нагода! — подумала та й викарабкалаїся на причеп- ку. Аж тут із крамниці вийшов шо фер. Зирк, а там, на причеп - ці якась баба сидить, що її ра ніш не було, — А хто ти -така будеш і чо го хочеш? сніжинкою, хотіла сказати дів чинці, щоб вона не плакала, що вона зндв повернеться на. зем лю, а зараз... Срібна Зірка п о чула надзвичайну легкість. Ле генькою, білою хмаркою зви лась вона зноВ' угору і незаба ром відпочивала у захисній хатці бабусі Зими. - - Бабусю, ця хвора дитинка так втішилась, коли я спусти лась їй на руку. Я забула^ що від тепла ми танемо. Ви іне гні ваєтесь, що я так скоро повер нулась до вас? — питалась Срібна Зірка. — Ні, моя люба, не гніваюсь, бо хоч ти й поспішила верну тися до д-ому, але зате, хоч не надовго, втішила хвору дитину. А це — найкраще, що ти могла зробити, відповіла бабуся Зи ма. Ніна Наркевич — Та я снігова баба, милости прошу, скучаю тут у горах за дітьми. Провезіть мене, будь ласка, до міста. Ви ж знаєте, як нам, сніговим бабам, трудно ходити. Ще чого доброго-, авто може переїхати, чи якийсь пси сько напасти. —■ Та про мене — так шофер, — то вже їдь, коли так дуже на перлась! Але тримайся добре, бо причепка кидає. їдуть вони, їдуть де скоріше тихо, а де поїволи, то* баба пи тає: — А снігу то у вас багато ? — Було трохи, але вже щез. - А снігові баби є? — Де там! На лік -немає! — А Дід Мороз навідується? ■— Ой, ще й як! Часом так тисне, що аж свічки в очах ста ють. — Ов! — каже баба. — Здо ровий старець! А діти в тебе є? — Є двоє: хлопчик Миросьо і дівчинка Сяїня. — Ха, ха, ха! — врадувалась баба. — То добре, то дуже до бре! Вези мене відразу до- своїх дітей. Я і так мілкого мешкання ще не маю. — Добре, — каже той. — - Але тепер діти вже сплять. Мила несподіванка Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
