Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
якогонебудь дерева, де з інши ми «подругами (перечекаєш всю зиму. Тепер дуже гарно було б тобі сіпустити-сь на якусь дзві ницю, бо Різдво недалеко. Тоді коло церкви дуже гарно й на дзвіниці дзвонять дзвони-, роз повідають 'Про велике свято. — А 'коли 'промине зима, як •ми повернемось додому? Мені вітер казав, що як сонце при гріє то всі ми розтанемо'. Бабу сю, що це таке — розтанемо? — Ти не журися! Це правда, як сонечко -пригріє, ти вже пе рестанеш бути сніжинкою, роз танеш, обернешся на краплин ку води, а яік ще дужче пригріє, то станеш легенькою, легенькою парою. Тоді знову зможеш піднятися вгору і хма ринкою повернешся до мене. А тепер поспішай! Чуєш, вітер знов гукає. Срібна Зірка побігла до сво їх сестричок іі скоро вони всі вирушили в подорож до землі. А справді було гарно летіти під оп-іїв вітру, танцювати з дру гими, такими ж, як вона. Вітер допомагав сніжинкам у їх по дорожі, пособляючи їм спу ститись таїм, де воїни хотіли. Одні вибирали собі поле, дру гі крівлі різних будинків у мі сті, треті 3-ЄЛЄН.І, пушисті’ гілки ялинок. Одна тільки наша Срібна Зір ка ще не вибрала собі місця для відпочинку. Думала про дзві ницю, що про неї говорила їй бабуся. І справді — урочисто задзвонили дзвони, а з церкви залунали гарніі співи-. Люди йшли по вулицях міста задово лені й веселі. У кожного були ус-міхнені очі. Сніг переставав падати і лиш тихо й повільно кружляли в повітрі окремі сні жинки, а серед них була й Сріб на Зірка. Вона вже мало> не рі шилась спуотиітись на дзвіни цю, коли з .протилежного боку вулиці в одному будинку відчи нилися двері й вийшла молода жінка, що вела діївчинку за ру ку. Це була бліденька, квола дитинка, що жаідібіно вдихала свіже повітря та з цікавістю розглядалася навколо. — Мамуюю, мамусю — * це сніг! Який же він гарний! Пер ший раз бачу сніг у цьому році! Я вже більше не хвора, правда, мамусю? Хоч би одну сніжи ночку мені зловити! Дівчинка почала робити спроби зловити оніжиніку. Срібна Зірка це по чула та й промовила до себе: — Це якраз добре місце для мене — рученята цієї діівчиїнки. Там я відпочину! Мить — і на руці дитини вже сиділа чудова зірчаста сніжин ка. — Мамусю! А я таки зловила сніжинку! Глянь! — радісно за кричала дівчинка, але... ще мить і замість сніжинки вже блища ла крапля води. Розтанула Срібна Зіріка від теплих ручок дівчинки. — Розтанула! Розтанула! — плакала мала дівчинка. А кра плинка води, що колись була Була собі одного разу одна сніігова баба. У високих горах, серед вели кого іоніту, стояла на горбі і дивилася вниз. Хто її там поставив <і пощо— не знати. А можна догадатись, як там скучно було їй самій. Нікого довкруги, ні дитинки, ні навіть пса. От і дивиться вона вниз, а там місто: повно людей, і до рослих, і дітей, авта, трамваї, все рухається, біжить, гово рить, СМІЄТЬСЯ. —- Ні, — сказала — довше не видержу! Мушу -між дітей! Та й, як лиш смерклося, наша баба присіла, кру'цьнула собою вліво, вправо та й пошкандиба ла в долину: диіб, диб. А далі: беркець! та й опиінилася вже на вулиці перед якоюсь крам ницею. А там стояло авто з .причеп- кою. От нагода! — подумала та й викарабкалаїся на причеп- ку. Аж тут із крамниці вийшов шо фер. Зирк, а там, на причеп - ці якась баба сидить, що її ра ніш не було, — А хто ти -така будеш і чо го хочеш? сніжинкою, хотіла сказати дів чинці, щоб вона не плакала, що вона зндв повернеться на. зем лю, а зараз... Срібна Зірка п о чула надзвичайну легкість. Ле генькою, білою хмаркою зви лась вона зноВ' угору і незаба ром відпочивала у захисній хатці бабусі Зими. - - Бабусю, ця хвора дитинка так втішилась, коли я спусти лась їй на руку. Я забула^ що від тепла ми танемо. Ви іне гні ваєтесь, що я так скоро повер нулась до вас? — питалась Срібна Зірка. — Ні, моя люба, не гніваюсь, бо хоч ти й поспішила верну тися до д-ому, але зате, хоч не надовго, втішила хвору дитину. А це — найкраще, що ти могла зробити, відповіла бабуся Зи ма. Ніна Наркевич — Та я снігова баба, милости прошу, скучаю тут у горах за дітьми. Провезіть мене, будь ласка, до міста. Ви ж знаєте, як нам, сніговим бабам, трудно ходити. Ще чого доброго-, авто може переїхати, чи якийсь пси сько напасти. —■ Та про мене — так шофер, — то вже їдь, коли так дуже на перлась! Але тримайся добре, бо причепка кидає. їдуть вони, їдуть де скоріше тихо, а де поїволи, то* баба пи тає: — А снігу то у вас багато ? — Було трохи, але вже щез. - А снігові баби є? — Де там! На лік -немає! — А Дід Мороз навідується? ■— Ой, ще й як! Часом так тисне, що аж свічки в очах ста ють. — Ов! — каже баба. — Здо ровий старець! А діти в тебе є? — Є двоє: хлопчик Миросьо і дівчинка Сяїня. — Ха, ха, ха! — врадувалась баба. — То добре, то дуже до бре! Вези мене відразу до- своїх дітей. Я і так мілкого мешкання ще не маю. — Добре, — каже той. — - Але тепер діти вже сплять. Мила несподіванка Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
