Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Три пасочки Люблю час від часу перегля дати давні числа „Нашого Ж ит тям. Сягнувши за торічним квітневим числом, я натрапила на статтю Н. Костецької про свячене. „ ці дари Божі по Великодній утрені святять під церквою. Уставляють рядоч ком кошики, укладають писан ки. Посвятивши, спішать додо му, щоб »розговітись« Жаль і туга пройняли хмене за цим нашим святочним обря дом. Чому -він заникає? А зда ється ніодна нація не має таких гарних, до найдрібніших тон- костей виведених Великодніх звичаїв, як наша. Мабуть, і то му червоний окупант так ос новно викорінює всі признаки їх. З невеселими думками схова ла я річник „Н. Ж .“ Та як дуже зраділа я, коли кілька лнів пізніше, у Квітну Неділю, почула я на проповіді та прочитала в церковному бю летені, що цього року будуть святити тіаски не лиш у суботу, як бувало до тепер, але також на Великдень, по Воскресній Утрені. Отже не перевівся наш звичай, він живе! Буду святити паску в неділю рано, по давньо му! Не памятаю коли, хіба ще за молодих літ я чекала так нетерпляче Великодня, як цього року. Завчасу спекла па сочку. По середині паски хрест із рожею. Кінці рамен хреста надрізані і скручені, наче ли сточки. Дванадцять пташків означало дванадцять апосто лів, з того чотири між рамена ми хреста — це чотири Єванге- листи. Все з тіста, тільки дещо твердшого. Паску я -обвела ві ночком. Вже в суботу увечорі висте лила я кошик вишиваною до ріжкою, по середині -кошичка поклала пасочку, довкола неї ковбасу, обібрані яєчка, дві пи санки. Не забула теж додати сиру, масла, соли й хрону та ще й свічечку. Все прибрала бар- ьінко'м, а звергс накрила най кращою, яку мала вишиваною скатертиною. Моя господиня, що ще так недавно святила паску за пра- дідним звичаєм, не готується йти зо мною. Вона понесла свя тити у суботу, так як усі люди, щоб не „бадруватисьи коши ком у неділю. Поволи прище плюється чужий звичай. Знайо мі родини сходяться під цер квою на ту саму годину і гутір- кою скорочують час, чекаючи на свячення. Я теж належала до них і кожного року вже воно мене менше боліло. Але все ще сприймала це я'к конечність і кожного разу немов скрада лась із свяченим до церковного підвалу. Бо ж то Великодня Субота, Христос ще в гробі, вірні навколішках цілують пла- іценицю та віддають честь йо го святим ранам. У серці ще не має місця на воскресну пісню! Я була свідома того, що цьо го року в неділю буде нас неба гато : може десять, а може двад цять... Але на другий рік на певне буде більше, а далі все більше й більше, бо усі зрозу міють яка неоцінена велика си ла в наших обрядах та звичаях. Треба тільки поставити перший крок, переломити питому нам несміливість та віковою нево лею навіяне почуття меншевар- тости. Було ще темно, коли я зі сво їм кошиком, повна тихої радо- сти йнабожности поспішала до церкви. Питання, скільки нас із кошичками прийде, підганя ло мене до швидкого ходу. І що ж скажете? Як важко сти снулось мені серце, коли я 'по бачила, що з кошичками при йшло нас тільки три. Ми зло жили їх у церковному підвалі перед престоликом у стіп Ма рії, а самі вийшли з процесій- ним обходом довкруги церкви, увесь час тримаючись разом. Пошана до нашого -обряду об- єднала нас. До обходу долучувались все нові й нові люди. Назбиралось багато народу. По процесії не вмістились усі в церкві, решта подалась до підвалу і ми з ни ми. Заложені голосники давали змогу брати участь у відправі. Перед нами, обтулені вишиван ками, немов найкращі китиці, пишались наші кошички. З ви сот престолика спинявся на них ласкавий погляд Матері Божої. Під кінець Служби Божої по прохав нас церковний урядник до захристії, мабуть тому, що нас було тільки три. Увійшовши туди, я вперше ізаівіважила, що настав уже день. Сонце загля нуло в наші кошички, заграло красками вишивок і писанок, а мені -стало соняшно на душі від молитви, співу, проповіді та від того почування, що пер ший крок уже зроблений. З милим усміхом підійшов до нас отець іпарох із молитовни ком і кропилом у руці, а з цер кви надбігли в білих серпанках на голівках донечки моїх спів- товаришок, Уля й Рома. Поча лось свячення. Веселі й щасливі переживаннями Воскресної У- трені, дівчатка широко отворе- ними очима вдивлялися у свої пасочки і ловили слова моли тви, що врочисто плила з уст молодого отця. Наша -пісня „Христос Воскрес" злучилась дзвінким акордом із відправою в церкві. Щаслива, зворушена, з під несеною головою я верталась до дому. Але не про мене й мої враження йдеться, а про тих Ромок, Улянок та тисячі інших молодих істот, будучих мате- рей; про них треба думати, їм пригадувати та їх привчати до наших обрядів і звичаїв. Вще пити в їх молоду душу те, що ми винесли з рідного краю — рідну традицію. Дати їм чарівне ,,Євшан-зілля", якого вони так дуже потребують. То ж не за буваймо за них і коли не ради нас самих, то ради їх зберігай мо наші обряди і звичаї! Марія Слюсарчук Чи ви вже подарували міській бібліотеці „Дух Полумя“ — твори Л. Українки англ. мовою? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
