Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Три пасочки Люблю час від часу перегля дати давні числа „Нашого Ж ит тям. Сягнувши за торічним квітневим числом, я натрапила на статтю Н. Костецької про свячене. „ ці дари Божі по Великодній утрені святять під церквою. Уставляють рядоч ком кошики, укладають писан ки. Посвятивши, спішать додо му, щоб »розговітись« Жаль і туга пройняли хмене за цим нашим святочним обря дом. Чому -він заникає? А зда ється ніодна нація не має таких гарних, до найдрібніших тон- костей виведених Великодніх звичаїв, як наша. Мабуть, і то му червоний окупант так ос новно викорінює всі признаки їх. З невеселими думками схова ла я річник „Н. Ж .“ Та як дуже зраділа я, коли кілька лнів пізніше, у Квітну Неділю, почула я на проповіді та прочитала в церковному бю летені, що цього року будуть святити тіаски не лиш у суботу, як бувало до тепер, але також на Великдень, по Воскресній Утрені. Отже не перевівся наш звичай, він живе! Буду святити паску в неділю рано, по давньо му! Не памятаю коли, хіба ще за молодих літ я чекала так нетерпляче Великодня, як цього року. Завчасу спекла па сочку. По середині паски хрест із рожею. Кінці рамен хреста надрізані і скручені, наче ли сточки. Дванадцять пташків означало дванадцять апосто лів, з того чотири між рамена ми хреста — це чотири Єванге- листи. Все з тіста, тільки дещо твердшого. Паску я -обвела ві ночком. Вже в суботу увечорі висте лила я кошик вишиваною до ріжкою, по середині -кошичка поклала пасочку, довкола неї ковбасу, обібрані яєчка, дві пи санки. Не забула теж додати сиру, масла, соли й хрону та ще й свічечку. Все прибрала бар- ьінко'м, а звергс накрила най кращою, яку мала вишиваною скатертиною. Моя господиня, що ще так недавно святила паску за пра- дідним звичаєм, не готується йти зо мною. Вона понесла свя тити у суботу, так як усі люди, щоб не „бадруватисьи коши ком у неділю. Поволи прище плюється чужий звичай. Знайо мі родини сходяться під цер квою на ту саму годину і гутір- кою скорочують час, чекаючи на свячення. Я теж належала до них і кожного року вже воно мене менше боліло. Але все ще сприймала це я'к конечність і кожного разу немов скрада лась із свяченим до церковного підвалу. Бо ж то Великодня Субота, Христос ще в гробі, вірні навколішках цілують пла- іценицю та віддають честь йо го святим ранам. У серці ще не має місця на воскресну пісню! Я була свідома того, що цьо го року в неділю буде нас неба гато : може десять, а може двад цять... Але на другий рік на певне буде більше, а далі все більше й більше, бо усі зрозу міють яка неоцінена велика си ла в наших обрядах та звичаях. Треба тільки поставити перший крок, переломити питому нам несміливість та віковою нево лею навіяне почуття меншевар- тости. Було ще темно, коли я зі сво їм кошиком, повна тихої радо- сти йнабожности поспішала до церкви. Питання, скільки нас із кошичками прийде, підганя ло мене до швидкого ходу. І що ж скажете? Як важко сти снулось мені серце, коли я 'по бачила, що з кошичками при йшло нас тільки три. Ми зло жили їх у церковному підвалі перед престоликом у стіп Ма рії, а самі вийшли з процесій- ним обходом довкруги церкви, увесь час тримаючись разом. Пошана до нашого -обряду об- єднала нас. До обходу долучувались все нові й нові люди. Назбиралось багато народу. По процесії не вмістились усі в церкві, решта подалась до підвалу і ми з ни ми. Заложені голосники давали змогу брати участь у відправі. Перед нами, обтулені вишиван ками, немов найкращі китиці, пишались наші кошички. З ви сот престолика спинявся на них ласкавий погляд Матері Божої. Під кінець Служби Божої по прохав нас церковний урядник до захристії, мабуть тому, що нас було тільки три. Увійшовши туди, я вперше ізаівіважила, що настав уже день. Сонце загля нуло в наші кошички, заграло красками вишивок і писанок, а мені -стало соняшно на душі від молитви, співу, проповіді та від того почування, що пер ший крок уже зроблений. З милим усміхом підійшов до нас отець іпарох із молитовни ком і кропилом у руці, а з цер кви надбігли в білих серпанках на голівках донечки моїх спів- товаришок, Уля й Рома. Поча лось свячення. Веселі й щасливі переживаннями Воскресної У- трені, дівчатка широко отворе- ними очима вдивлялися у свої пасочки і ловили слова моли тви, що врочисто плила з уст молодого отця. Наша -пісня „Христос Воскрес" злучилась дзвінким акордом із відправою в церкві. Щаслива, зворушена, з під несеною головою я верталась до дому. Але не про мене й мої враження йдеться, а про тих Ромок, Улянок та тисячі інших молодих істот, будучих мате- рей; про них треба думати, їм пригадувати та їх привчати до наших обрядів і звичаїв. Вще пити в їх молоду душу те, що ми винесли з рідного краю — рідну традицію. Дати їм чарівне ,,Євшан-зілля", якого вони так дуже потребують. То ж не за буваймо за них і коли не ради нас самих, то ради їх зберігай мо наші обряди і звичаї! Марія Слюсарчук Чи ви вже подарували міській бібліотеці „Дух Полумя“ — твори Л. Українки англ. мовою? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
