Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XIII. __________________________________ КВІТЕНЬ, 1956 _____________________________________ 4 ^ 4 Дороговказ Щара*з більше (вісток прося кає з-поза залізної заслони, бувають полонені й перебіжці, приходять листи й -газетні (ВІ ДОМОСТІ. Р'ІДНІ землі, що все бу ли їв осередку наших думок, стали наїм ще ближні, ще рідні ші. Бо перед нами відкрилось їх велике горе і, потрясло на шою душею. Вістка про 500 погибших лю дей порушила всю українську еміграцію до глибини. День 18. б ер ЄЗНІЯ іпр ОІГОМ ОН ІВ в е л ИЧНІІМ акордоїм смутку й іпошаїни до їх чину. Маніфестації ще трива ють. Але вони родять нові дум ки й нові почування. Бо пом.я- нувши мертвих героїнь, наша думка звертається в сторону тих, щ о жиіві. Тих, що корота ють дальше овій віїк у концта борах, і знаходять у собі силу діяти. Скільки їх? Невідомо. У літе ратурі про совієтські 'Концтабо ри знаходимо раз-у-раз івістки про жіночі робітні групи. Ка жуть, щ о 10% усього числа со- ВЄТСЬКИХ вязнів — це жінки. Коли рахувати число вязнів на 15 міліоніві, то жінок у концта борах теїпер буде півтори мілію- на. А з (того переважна біль шість — де українки, як пока зав виступ жінок у Кінґірі. Як пробігає їх робітний день, розказує вчителька Галина Ми- китенко, що їй удалося повер нутися після 10 рокіів увязнен- ня, із праці, на трасі Тайшеґ- Братськ, де підготовляється бу дівництво' великої гідро-елек тричної стаціїї. Праця жінок та ка сама, .як чоловікіїв-вданів. Вони.працюють при будоіві за лізної дороги, будинків, виго товляють цегли по цегольніях, а велика частина працює і в шахтах. Десяти - годинний робітний день починається довгою доро гою до місця праці, Байдуже чи на дворі тяжкії морози, чи дме пісковий суховій,, — все одне робітна норма мусить бу ти виконана. І так бреде важки ми снігами жіноча валка у ва тянках. Не можна нриіслабнути чи відстати. Бо кругом штики і коїнівої з псами. А потім; нр-аця. -Згрубілими рукам,и жінки зр'івінують грунт, виносять землю, підготовляють шпали. Або пересівають і мі сять гли(ну на цеглу, що випа люється в оінтих іпечах. Або двигають тжгар'і на нових бу- диінкаіх, що виростають на очах. Праця киїпить, Бо- за короткий час треба виробити норму, щоб здобути потрібний для життя пайок. Бо жити треба! О, жити й до жити КІІНІЦЯ ОІЦИХ мук, цього ли хо ліітт я! Про це міріє кожна по стать, що бреде снігами' до пра ці. >Одна. рветься думками до батьків, друга журиггься дітьми, третя згадує милого1, що згинув в УПА. А над усім цим вітає Во на — далека й рідна, ,близька й нівечена — батьківщина Укра їна! Так, іце вона додає всім сили. В ї ї імія 'вони творять такий су цільний, дружній гурт. В її імя воїни піддержують одна одну, відмовляються від полегш, ді ляться останнім кусником хлі ба. За інеї пішли вони на катор гу і1 серед сибірських снігіїв вони носять у серці ї ї ЗОЛОТИЙ, 'CO- няішний образ. Таке говорить нам чин отих що світомо й холоднокров но. пішли на смерть за своїх друзів. Вони вже не побачать тієї Батьківщини, що про неї мріяли всі доівгі роки. Але вони поставили своїй Батьківщині памятник серед пісків Караган ди, щ о перетриіває оте страшне лихоліття. Памятник, що- слу жить дороговказом для півто ри міліона увязнених сестер. А бачимо й ми цей дорого вказ? Ми, що живемо у вільно му світі й користуємось усіми засобами, що він нам може дати? Стараємось зясувати вільно му СВІТОВІ 'ВСЮ велич їхньої жертви. Влаштовуємо маніфе стації, іп осилавмо те л е-гр ами, випрацьоівуємо меморіши. Сту каємо до різних дверей, вима гаючи, щоб наїс вислухали. Тільки, щоб це не був соло- мяіний вогонь! Що спалахнув» нолумям нашого завзяття івко- ротці остиг у сірині наших бу днів. Бо наша праїця — коли* має принести успі-х має бути постійна і- вісестороння. Жертва українських жінок у Кінґірі не зворушить світу, коли за нею не постоїть добре упорядковаї- на сила. А -її створить тільки щоденна, дрібна пр.аця загалу та постійна -готовість для п о треб Батьківщини. То жпам.ятаймо про те! Коли наші сестри їв каторжній робо ті, у (голоді й холоді чужини зуміли зберегти їв душі вогонь ЛЮ бОВИ Й ПОСВЯТИ — не СМ’ІЄМ’О ми втратити його тут, у віль ному світі. У (погонії за уапі'хом, серед добробуту не сміє помер кнути наш ідеал. Бо він окупле ний тисячами, міліонами жертв нашого народу й осв>ячениій вчинком отих, що душу по клали „за друзі своя0.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
