Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Останній листок (Продовження зі ст. 4) дішила при ко.рені, випнулася до половини цегляної стіни. Холодний подув осени позби вав листя з лози, так що її ске летні галузки чіплялися майже голі до покришених цеглин. — Що таке, люба? — запи тала Су. — Шість, — сказала Джансі, майже пошепки. — Вони спада ють тепер скоріше. Три дні то му було їх майже сто. Мені го лова боліла від рахуби. Але те пер це легко. Ось знову один летить. Тепер залишилось їх ще тільки пять... —■ Чого пять, серденько? Скажи своїй Су. — Листків на 'винограднику. Коли останній впаде, я відійти мушу теж. Я знаю це вже від трьох днів. Чи- ж не казав тобі доктор? — Ох, я ніколи не чула таких нісенітниць! — пишно висвари лась Су, висловлюючи своє не вдоволення. — Що мають спіль ного старі листки лози із твоїм видужанням? А ти ще й люби ла «цей виноград, -о, ти .нестерп на дівчино! Не будь гускою. Адже ж казав мені доктор сьо годні вранці, що твої шанси на скоре видужання є... чекай, як то він докладно сказав? Він ска зав, шанси є 10 до одної. Що ж, це майже така добра шанса, як її маємо- в Ню Йорку, коли їде мо трамваєм, або проходимо повз новозбудований дім. По пробуй тепер трохи росолу і позволь Су .вернутися до її ри сунку, щоб м-огла вона продати його редакторові і купити порт вейну своїй хворій дитині та свинячих котлетів для свого пожадливого ,,я“... — Ти не потребуєш купувати більше вина, — сказала Джан сі, не відриваючи очей від вік на. — Ось, ще один пішов. Ні, я не хочу ніякого росолу. Тепер лишилося тільки чотири. Я хо чу бачити, як впаде останній, заки стемніється. Тоді й я піду також... — Джансі, кохана, — сказала Су, нахиляючись над нею, — чи п.ри обіцяєш мені, що замкнеш очі і не дивитимешся крізь вік но, поки я не скінчу роботи? Я мушу ці рисунки завтра відда ти. Я .потребую світла, а то спу стила б завіску. — Чи «є мотла б ти рисувати в другій кімнаті? — запитала Джансі холодно. — Я волію бути тут з тобою, — сказала Су. — Крім дього не хочу, щоб ти ;весь час дивилася на ці дурні виноградні листки. — 'Скажи мені, як тільки за кінчиш, — сказала Джансі, що закривши очі, лежала біла й не порушна мов статуя, —■ бо я хочу бачити, як падатиме о- станній... Мене втомило вже че кати. Мене втомило вже дума ти. Хочу звільнитися від усього й поплисти вниз, вниз... отак, як той бідний, утомлений ли сток... —- Попробуй трохи заснути, —- сказала Су. — Муішу покли кати іБермана, щоб був мені мо делей для старого гірника-від- людника. Не буду довше, як хвилинку. Ти не рухайся, аж поки я не повернусь. 'Старий Берман — це був ма ляр, що жив на партері під ни- ни. Він мав більше 60-ти років і бороду Мікельанджельового Мойсея, що кучерявилася ниж че його голови сатира. В ми стецтві. Берман був невдаха. Со рок років володів він пензлем, не зумівши досягнути ним хоч би рубця киреї своєї Музи. Він завжди планував намалювати свій шедевр, але якось ніколи ще не починав його. Від кіль кох років він не малював нічо го, хіба час-до-часу намазав щось для комерційного вжитку чи реклями. Він трохи заробляв, моделюючи тим молодим ар тистам у КОЛОНІЇ, ЩО- не М'ОГЛИ заплатити професійного моде- ля. Він пив понад міру джин і все ще говорив про свій май бутній шедевр. В додатку, ие був несамовитий дідок, що страшенно глузував з усякої мякосердности і вважав себе за своєрідного' опікуна-доґа, зав данням якого берегти дві мо лоді малярки в ательє нагорі. Су знайшла Бермана в його тьмяно освітленому берлозі на- долині. Від нього тхнуло ялов- цевими ягодами. В одному кут ку було на мольберті чисте по лотно, що ждало тут вже 25 ро ків, щоб прийняти перші лінії Берманового майстрштюку. Во на розповіла йому про фантазії Джансі і про те, як вона боїть ся, що Джансі — сама як ли сток легенька і крихка — справ ді відпливе геть, коли її тендіт ний ЗВЯЗ'ОК із світом ще більш послабне. Червоні очі старого ясно запалали. Він вигукнув щось згірдно, глузуючи з того роду ідіотичних марев. — Васс? — закричав він. — Хіба є десь такі глупі люди, щоб умирали тільки тому, що з якоїсь проклятої лози спадає листя? Я ніколи не чув пр'О такі речі! Ні, я не позуватиму, як мо дель, для цього вашого дурно голового пустельника. Як до зволяєте, щоб ці дурниці захо дили їй в голову? Ох, бідна панночка Джансі! — Вона дуже хвора й неміч на, — сказала Су, — у неї з га рячки залишились такі хвороб ливі уявлення. Дуже добре, па не Берман, якщо ви не хочете позувати мені, ви й не мусите! Але я думаю, що ви. жахливий, старий-старий балакун! — Ви зовсім як жінка! — за репетував Берман. — Хто ка зав, що я не позуватиму? Хо дім. Іду з вами. Пів години про бую сказати вам, що я готов позувати. Ґотт! Це місце не варте того, щоб хтось такий добрий, як панна Джансі, лежав хворий. Колись намалюю свій майстерштюк, а тоді усі ми підемо геть звідсіля. Майн Ґотт! Справді так. Джансі спала ,коли вони при йшли нагору. Су стягнула за віску аж до підвіконника і вка- (Докінчення на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
