Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
П р и г о д и г о р і ш к а Це був маленький горішок, весь зелененький, а на вершечку трошки рудуватий. Він ріс у лісі на зеленій гілці. А маму йо го звали ліщиною. Гарна, роз ложиста була ліщина, що ши роко розкинула свої віти з ве ликим, карбованим листячком, серед якого ховались її діти- горішки. Ліщина одягала їх у ніжно-зелені пелюстки, як у су коночки. Гарно жилося горішкам у ма- ми-ліщини. Рано їх вона напу вала росою зі свого листячка, а через свої корінці та гілочки посилала їм із землі відживні соки. В день світило горішкам сонечко, цілувало їх руденькі голівки, привітно всміхалося та ніби казало: — Ростіть, достигайте, ма ленькі! Осінь уже недалеко. Вночі зірки так таємниче та ласкаво сяяли, ніби манили го рішків до себе. Часто прилітав вітрець-пустун у лісок, гойдав маленьких на гілках, а мама-лі- щина починала свою тиху пі сеньку: Шу-шу-шу, мої горішки, Виростайте, наливайтесь, Сили набирайтесь! Скоро вже настане осінь, Ніде не сховаєтесь! Як не зірвуть діточки, То знайдуть вас білочки! Шу-шу-шу, мої маленькі У земельці ви ховайтесь, Весни-сонця дожидайте! Та горішки зовсім не розумі ли, чому їм треба чекати весни, хоч іноді любили дрімати під мамину пісню. А один із них був дуже пустотливий. Звали його Крекі-Крак. — І що то за нудна пісня, що мама співає! — пищав він. — Сонечко й вітер мені надокучи ли і надокучили навіть ті смішні зірки, що тільки моргати вмі ють! Я хочу побачити, який є світ і все, що в ньому є, а не тільки ліс! А мама-ліщина тільки зі'д- хала: — Шу-шу-шу, дурненький ти, синочку! Стережись краще, бо не зоглянешся, як попадеш у козубеньку до діток, або зірве тебе ведмедик-ласун. Сте-ре- жись-жись! Шу-шу-шу! Та не слухався мами Крекі- Крак. Одного разу лісок напов нився незвичайним гамором. Через кущі бігли діти з козу беньками в руках. — Івасику, сюди, сюди, ди вись, ось ліщина! Шукай горіш ків — гукнула білявенька дівчи на І стала розгортати гілля. Мама-ліщина тихенько про шепотіла: — Шу-шу-шу! Ховайтесь! Але Крекі-'Крак був дуже ці кавий. Він відразу виставив із листа свою рудаву голову. — Знайшов, знайшов! — зра дів Івась і Крекі-Крак в одну мить опинився в руках у хлоп чика та полетів у козубеньку. Згодом туди потрапило ще ба гато малих горішків. Діти раділи, що назбирали їх багато і з веселими піснями по вернулися додому. Вдома виси пали їх до гарної миски. Похва лились мамі тим, що зібрали, частували її горішками та й са мі теж їли їх. Крекі-Крак із жахом дивився, як один по одному щезали його брати. Діти безжалісно трощи ли їм голівки великими щипця ми, а ядро зі смаком зїдали. — Дайте і мені горішків, — попрохала мала Оленка. Вона не була в лісі. Швиденько про стягнула свої рученята до мами, яка набрала цілу пригорщу го рішків і' всипала їх до малих Оленчиних ручок. Серед цих горішків був і наш Крекі-'Крак. — Пропав я! Зараз зїсть мене оце дівчисько! — подумав Кре кі-'Крак. Але раптом — стук- стук-стук! Покотився з Оленчи них рук Крекі-Крак і в одну мить сховався за ніжкою стола. — Мамо, мамо! Горішок упав! — жалілась Оленка. Мама подивилась під стіл, але горішка не знайшла. — Їдж другий, а цей потім відшукаєш. Вже пізно, діти! Кінчайте з горішками. Треба лягати спати! — казала мама. Тихо-тихенько лежак Крекі- Крак і було йому зовсім неве село. Не було тут ні неба, ні зі рок, ніхто не колисав його, як вітрець, і не шепотів, як рідна ліщина... Настала ніч. Діти вже давно спали. Крізь вікно загля нув місяць. Його срібний про мінь нагадав горішкові рідний ліс і йому хотілось заплакати. Раптом щось заворушилось. Із шпарки у підлозі виліз чор ний цвіркун, прочистив лапка ми очка, розправив крильця і почав свою ніжну, тоненьку пі сеньку: Цвір-р-р! Цвір-р-р! Крекі-Крак виглянув із свого кутка. Цвіркун був подібний до коників, що їх добре знав у лісі Крекі-Крак. — Може він буде добріший до мене, як оці злі дітиська, — подумав Крекі-Крак. —• Добрий вечір, пане! Чи не зможете мені показати, як ви братись звідсіля? Я хотів би повернутись до ліса, — сказав горішок. Цвіркун подивився на Крекі- Крака. — А ти як сюди потрапив? О, знаю, та ж діти сьогодні багато вас принесли з ліса. Погана твоя справа! Треба було трима тись рідної гілки, а тут тебе люди не помилують! Нас, цвір кунів, вони не рушають, вони навіть люблять наші пісні, а ва шого брата вони їдять та хіба найкращих із вас сховають на Різдво. — А щож вони тоді зроблять із нами? — запитав несміливо Крекі-Крак. — Що? — поворушив вуси ками цвіркун. — Як на перший погляд, то нібито дуже гарно поводяться з вами. Загортають у блискучі папірці або фарбу ють вас, чіпляють кольорові стрічки та вішають поруч із ін шими прикрасами й цукерками на ялинку. Засвічують на ялинці кольорові ліхтарики, співають, танцюють коло ялинки, втіша ються нею — та це тільки один або два вечори... — А потім? — А потім усе здіймають із ялинки і роздають дітям. Цяць ками діти граються, а цукерки, яблучка, горішки... — Зїдають... — закінчив за Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
