Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
П р и г о д и г о р і ш к а Це був маленький горішок, весь зелененький, а на вершечку трошки рудуватий. Він ріс у лісі на зеленій гілці. А маму йо го звали ліщиною. Гарна, роз ложиста була ліщина, що ши роко розкинула свої віти з ве ликим, карбованим листячком, серед якого ховались її діти- горішки. Ліщина одягала їх у ніжно-зелені пелюстки, як у су коночки. Гарно жилося горішкам у ма- ми-ліщини. Рано їх вона напу вала росою зі свого листячка, а через свої корінці та гілочки посилала їм із землі відживні соки. В день світило горішкам сонечко, цілувало їх руденькі голівки, привітно всміхалося та ніби казало: — Ростіть, достигайте, ма ленькі! Осінь уже недалеко. Вночі зірки так таємниче та ласкаво сяяли, ніби манили го рішків до себе. Часто прилітав вітрець-пустун у лісок, гойдав маленьких на гілках, а мама-лі- щина починала свою тиху пі сеньку: Шу-шу-шу, мої горішки, Виростайте, наливайтесь, Сили набирайтесь! Скоро вже настане осінь, Ніде не сховаєтесь! Як не зірвуть діточки, То знайдуть вас білочки! Шу-шу-шу, мої маленькі У земельці ви ховайтесь, Весни-сонця дожидайте! Та горішки зовсім не розумі ли, чому їм треба чекати весни, хоч іноді любили дрімати під мамину пісню. А один із них був дуже пустотливий. Звали його Крекі-Крак. — І що то за нудна пісня, що мама співає! — пищав він. — Сонечко й вітер мені надокучи ли і надокучили навіть ті смішні зірки, що тільки моргати вмі ють! Я хочу побачити, який є світ і все, що в ньому є, а не тільки ліс! А мама-ліщина тільки зі'д- хала: — Шу-шу-шу, дурненький ти, синочку! Стережись краще, бо не зоглянешся, як попадеш у козубеньку до діток, або зірве тебе ведмедик-ласун. Сте-ре- жись-жись! Шу-шу-шу! Та не слухався мами Крекі- Крак. Одного разу лісок напов нився незвичайним гамором. Через кущі бігли діти з козу беньками в руках. — Івасику, сюди, сюди, ди вись, ось ліщина! Шукай горіш ків — гукнула білявенька дівчи на І стала розгортати гілля. Мама-ліщина тихенько про шепотіла: — Шу-шу-шу! Ховайтесь! Але Крекі-'Крак був дуже ці кавий. Він відразу виставив із листа свою рудаву голову. — Знайшов, знайшов! — зра дів Івась і Крекі-Крак в одну мить опинився в руках у хлоп чика та полетів у козубеньку. Згодом туди потрапило ще ба гато малих горішків. Діти раділи, що назбирали їх багато і з веселими піснями по вернулися додому. Вдома виси пали їх до гарної миски. Похва лились мамі тим, що зібрали, частували її горішками та й са мі теж їли їх. Крекі-Крак із жахом дивився, як один по одному щезали його брати. Діти безжалісно трощи ли їм голівки великими щипця ми, а ядро зі смаком зїдали. — Дайте і мені горішків, — попрохала мала Оленка. Вона не була в лісі. Швиденько про стягнула свої рученята до мами, яка набрала цілу пригорщу го рішків і' всипала їх до малих Оленчиних ручок. Серед цих горішків був і наш Крекі-'Крак. — Пропав я! Зараз зїсть мене оце дівчисько! — подумав Кре кі-'Крак. Але раптом — стук- стук-стук! Покотився з Оленчи них рук Крекі-Крак і в одну мить сховався за ніжкою стола. — Мамо, мамо! Горішок упав! — жалілась Оленка. Мама подивилась під стіл, але горішка не знайшла. — Їдж другий, а цей потім відшукаєш. Вже пізно, діти! Кінчайте з горішками. Треба лягати спати! — казала мама. Тихо-тихенько лежак Крекі- Крак і було йому зовсім неве село. Не було тут ні неба, ні зі рок, ніхто не колисав його, як вітрець, і не шепотів, як рідна ліщина... Настала ніч. Діти вже давно спали. Крізь вікно загля нув місяць. Його срібний про мінь нагадав горішкові рідний ліс і йому хотілось заплакати. Раптом щось заворушилось. Із шпарки у підлозі виліз чор ний цвіркун, прочистив лапка ми очка, розправив крильця і почав свою ніжну, тоненьку пі сеньку: Цвір-р-р! Цвір-р-р! Крекі-Крак виглянув із свого кутка. Цвіркун був подібний до коників, що їх добре знав у лісі Крекі-Крак. — Може він буде добріший до мене, як оці злі дітиська, — подумав Крекі-Крак. —• Добрий вечір, пане! Чи не зможете мені показати, як ви братись звідсіля? Я хотів би повернутись до ліса, — сказав горішок. Цвіркун подивився на Крекі- Крака. — А ти як сюди потрапив? О, знаю, та ж діти сьогодні багато вас принесли з ліса. Погана твоя справа! Треба було трима тись рідної гілки, а тут тебе люди не помилують! Нас, цвір кунів, вони не рушають, вони навіть люблять наші пісні, а ва шого брата вони їдять та хіба найкращих із вас сховають на Різдво. — А щож вони тоді зроблять із нами? — запитав несміливо Крекі-Крак. — Що? — поворушив вуси ками цвіркун. — Як на перший погляд, то нібито дуже гарно поводяться з вами. Загортають у блискучі папірці або фарбу ють вас, чіпляють кольорові стрічки та вішають поруч із ін шими прикрасами й цукерками на ялинку. Засвічують на ялинці кольорові ліхтарики, співають, танцюють коло ялинки, втіша ються нею — та це тільки один або два вечори... — А потім? — А потім усе здіймають із ялинки і роздають дітям. Цяць ками діти граються, а цукерки, яблучка, горішки... — Зїдають... — закінчив за Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
