Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
О с т а н н ій л и с т о к (Докінчення зі ст. 6) зала Берманові в другу кімнату. Звідтіль вони виглянули боязко крізь вікно на лозу вино градинка. Тоді хвилину поди вились мовчки одне на одного. Падав безперестанний холод ний дощ, змішаний зі снігом. Берман у своїй старій синій со рочці зайняв місце, як гірник- самітник на оберненому казан ку, замість скелі. Коли наступного ранку Су пробудилася з одногодинного сну, вона побачила як Джансі широко,відкритими, мутними о- лима вперто 'вдивляється в за пущену зелену завіску. — Підніми її ■— я хочу бачи ти, — наказала шепотом. — Су втомлено скорилася. Але, ось! Після дошкульного дощу та не самовитих поривів вітру, що тривали цілісіньку ніч, ще всто явся при цегляній стіні один виноградний листок. Це був останній на лозі. Темнозелений <ще близько стебла із зубчастим кінчиками, зафарбленими жов- Упорядкуванням виставки за йнялась Марія Морачевська. За » вказівками -кожна картина знайшла своє відповідне місце. ** * Ще одну несподіванку при готувала нам XI. Конвенція. За мість .виставки народнього ми стецтва, що її вже трудно по новому влаштувати, ми поба чили — показ сучасного укра їнського мешкання. Дві кімнати — івітальня й їдальня — устаткувані сучасни ми меблями. До них дбайливо дібрані прикраси — завіски, ви шивані серветки, килими і ке раміка. ** * Мабуть доволі мистецьких вражень із XI. Конвенції? Роз сіяні поміж ділові наради, вони івід-пружували. Відкривали шир ший обрій та допомагали пе рескакувати труднощі. Спасибі вам, українські ми сткині.! тістю розкладу, він хоробро ■звисав із галузки 20 стіп над землею. —■ Це останній вже, — ска зала Джансі. — Я думала, що він напевно впаде цієї ночі. Я ж чула вітер. Він впаде сьогодні і я помру в тому самому часі. —• Ох, люба! — сказала Су, нахиляючи до подушки своє виснажене обличчя, — подумай хоч про мене, якщо ти вже про себе думати не можеш. Що ж я робила б? Але Джансі не відповіла. Найсамотніша в світі душа то ді, коли вона приготовляється у свою таємничу, далеку подо рож. Уявна вигадка, здавалося, опановувала її все сильніш, як один по одному звільнялися вузли, що вязали її з дружбою та з землею. День тягнувся довго. Проте навіть у сумерку вони могли ще бачити самотній виноградний листок, що тримався .свого сте бла при стіні. Потім із прихо дом ночі знову пустився -північ ний вітер, а дощ все ще вдаряв до вікон і торохкотів додолу із низьких голяндських карнизів. Як вже досить розвиднілось, Джансі, безжалісна, наказала піднести завіску. Виноградний листок все ще держався. Джансі довго лежала, дивля чись на нього. А тоді вона за кликала Су, що саме мішала курячий рооїл на Газовій ку- хонці. — Я не добра була, Суді — сказала Джансі. — Щось при мусило цей останній листок залишитись там, щоб показати мені, яка я була погана. Це гріх хотіти вмерти. Ти можеш при нести мені тепер трішки росо лу і молока з одробиною пор ту — ні, ти спершу принеси ме ні ручне дзеркальце, тоді піді при мене подушками, щоб я могла сидіти і дивитися, як ти варитимеш. А годину пізніше вона сказа ла: — Су, я колись таки сподіва юсь намалювати неаполітан ську затоку. Доктор прийшов пополудні і Су знайшла вимівку, щоб ви йти з ним у коридор. — Рівні шанси — сказав лі кар, беручи тонку, тремтячу Судину руку у свою. — При доброму піклуванні — ви пере можете. А тепер я мушу відві дати ще одного свого пацієнта на партері. іБерман — його- прі звище. Якийсь артист — я ду маю. Теж пневмонія. Він — ста рий, слабий чоловік, а приступ хвороби гострий. -Нема надії для нього — але він іде сього дні у шпиталь, щоб мати біль ше вигоди. Цього пополудня Су піді йшла до ліжка, де лежала Джансі, що вдоволено плела якийсь дуже синій і дуже не придатний вовняни-й шаль і об няла її одним рамям разом з подушками. — Маю дещо сказати тобі, біла мишко, — почала вона. ■— Пан Берман помер сьогодні в шпиталі на запалення легенів. Він був хворий тільки два дні. Двірник знайшов його- першо го дня ранком у кімнаті надо- лині, як лежав безпомічно. Че ревики -й одяг у нього були зовсім промоклі і холодні, як лід. Годі було соб'і уявити, ку ди він міг ходити в таку жахли ву ніч. А потім знайшли ліхтар- ню ще засвічену і драбину, що її хтось виволік із місця і пару розкинених пензлів і палету з розмішаними зеленими та жов тими фарбами і — поглянь у в'ікно, люба, на 'останній вино градний листок на стіні. Чи не дивувалась ти, чому він ніколи не тріпоче, не рухається, як ві тер віє? Ох, серденько, — це Берманів майстерштюк — він намалював його там тієї ночі, коли впав останній ли-сток". О. Генрі З англійської мови переклала Марта Тарнавська Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
