Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Різдвяна обітниця (Закінчення зі ст. 4) воно рухається. Он там паде сніг із галузки, чуєш? Іра стиснула міцно батькову руку.' Серіце в неї так голосно билось, одо здавалось їй, спо лошить янголятко. З набожні стю-дитини, вона подумала, що їй. треба ж бути вдячною за цю зустріч, треба бути доброю. Вона мусить обняти -татка. Де ж подіти цей надмір почувань, цей перелив вдячности, що на громаджувався? І що -вона мо гла роздарувати? Ніщо — а все ж їй радість розсаджувала груди. Вона так міцно стиснула його за руку. Батько зрозумів, що вона відчуває. Підняв її як мячик і поніс її .кусень .дороги. Вона за- хлиснулась від радости, бо їй здовалось, що вона летить. Йо* го теж пірвало 'окрилення ди тини, бо він сказав, стратив шись серед радісного настрою, наттів жартом, напів обіцянкою: — Носитиму тебе завжди. В мене на те такі сильні руки:, щоб ти могла- літати як пташка по над усіми хащами... Так носити му тебе аж ти виростеш, і коли тобі буде пятнадцять, все одне піднесу тебе, як довго захочеш. Не треба* тобі сходити в'низ, коли не схочеш. Та вона полетіла, як стріла з на-пятого лука, погнала в ліс і не тямилась від радісного до жидання. Ні, Іра не була такого роду, щоб далась носити. Вона гарячково прагнула життя, з усім добром і лихом, що воно могло їй принести. її уява казала їй шукати за кожним стовбуром щось чудес ного. Здавалось їй, що ціле не бо зійшло на землю та кругом діються чуда. По дорозі до дому ротик їй не замикався. Вона розказувала й розпитувала... Що то батько не. повинен був знати! Бо ж не бо й пекло й усі духи сьогодні в руху... Це ж вечір під Різдво. Іра переймалась усім до глиби ни. Чудеса чудес... .. Пішо повернулись додому. Вже всі сиділи.за (великим сто лом, включно з наймитами. Ба жали собі щастя й благословен ня згадували всіх рідних і ся гали ложкою в велику миску з кутею, що була першою й най- важнішою Різдвяною- стравою. А тут залунали з надвору ди тячі голоси: „Бог предвічний народився". Співали одну стрічку за дру гою і по одній коляді прийшла друга й третя. А потім велика радість для Іри — вийти разом із дорослими назустріч малим .колядникам та обдарувати їх. Отих, що притиснули червоні носики до -шибок, закутані в ве ликі кожухи, де майже губи лись їх дрібні постаті: Ледве зїли борщ і сягнули за рибою, коли в кухні роздався шелест і покашлювання. І вже пролунало з грудей сільської молоді „У Вифлеємі стала но вина, Пречиста Діва породила Сина“. І молодь треба було у- гостити та зложити даток за коляду. Другого дня вранці сподіва лись старших господарів; села. Для них накрито стіл. І вони •співали коляд про чудо, що ста лось у Вифлеємі, про Дитятко, що народилось, щоб принести мир людям., а на себе взяти все людське горе. Старшим, гідним господарям годилось дати більше грошей, бо вони вбирали на церкву. Свят-Вечір був часом молоді. Ще був узвар і1 торт із яблук, але Іра вже не могла ликати з нетерплячки;. Вона ж очікувала найкращого з усього, отого срібного дзвіночка, що рівно часно відчиняв заборонені две рі. І він залунав так райдуж но й ніжно, як ніщо на світі. Вона в захопленні впала на ко ліна. Зложившиї набожно ручки, вона й не чулась від того всьо го світла, заіпаху ялинки, а й від звуку коляди, що її стали спі вати всі довкруги, тітки й вуй ки, їх приятелі, студенти, різ ними голосами. А потім втихло. Одна з тіток сіла при старому, розхитаному фортеніяїні і на честь дідуся за співали всі гарну, стару, німець ку пісню: „Тиха ніч, свята ні!ч!“ Згодом усі. долучились та окру- жили дідуся, а в нього очі зі зворушення зайшли сльозами. Та він не був би старим Воль том, коли б не соромився цих сліз та не старався їх збути я- коюсь шорсткою заввагою. Подарунки дістала тільки Іра й тьотя Ляля, що були майже в тому ж віці. Воно не було в звичаю на Бу ковині себе взаємно обдарову вати та 'й Вольїші не були за можні люди. Хата їх стояла отвором для кожного, що не мав дому. Всіх приймала Веро ніка тепло й сердечно нагоду вала та напоїла. В атмосфері материнської теплоти зникала всяка туга чи скорбота. Біль шого вона не могла подарувати. ■Всі співали ще .пізно в ніч. Коли Іра- заплющила очі, зда валось їй, що її ліжко рухаєть ся, а її іподушки — це хмарки, що її легко їй мяко несуть на гору. Вона вже не знала де кін чилась дійсність, а починався сон. Та який сон міг дорівняти цій чудовій дійсності? Дійсно сти, що дала їй глибоке почу вання батька, що сховалось в її дитячій душі як скарб на ціле її життя. Дійсности радісного дитинства, благословенного ті єю вірою, що такою чистою живе тільки в дитячих серцях,. Повіки заплющились, як завіса. А за нею спочив світ, мрійний світ радісного дитинства. Подаємо уривок із повісти нашої буковинської землячки Лідії Семаки „Між млинськими каменями". Книж ка, що появилась німецькою мовою, змальовує життя-буття української родини, з якої авторка походить. Лідія Семака Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
