Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Різдвяна обітниця (Уривок із повісти) У домі Вольтів панував звич ний рух. Туди й сюди;, гості', ді твора, сміх та голосні привіти» Обіймались, ділувались і зараз же сперечались по цьому радіс ному привітанні про якісь не значні справи чи теорії з таким запалом, ямби -від цього Бог зна що залежало. Вероніка вискочила з кухні, вхопила в свої обійми дочку, внучку й зятя так, ямби їх де сятки років не бачила. Волосся їй трохи розтріпалось і кучеря ве пасмо повисло над чолом. Щоки в -неї зарум'янились від хвилювання. — Ви певне страшенне голод ні з дороги, бідолашні- мої. Вар вара, рушся! — гукнула вона на дівчину. — Мій Боже, швид ше, хочеш, щоб я тебе штовх нула? Внеси чаю, хліба, масла, варення! Скоро, скоро! Ох, ті дівчата! — До своєї наймолод шої: — А ти, Лялю, накрий стіл, дитинко! Швидше, швидше! Бснже, бідолашні мої, ви певне замерзли! Та як (ні? Ольго, в ди тини зимнісінькії руки! її треба тепліше зодягати. А ти не про студилась? Карольку, підложи кілька полін, щоб вогонь не по гас, — звернулася до. сина. —■ То-pt ме;ні пригорить. Катю, ра ди Б 'суґк‘ побіжи й подивись! ... Потім сама помічалась у ,кух> ню, кожному дала роботу,-, сама вхопилаС|Ь: • за щось, підганяла других*; відсунула в останній хвилиншодоко з вогню, там да ла пораду, а тут штурханця. Все йшло їй за поволі. Памята- ла про всі справи нараз. Що Хвилини відчинялись две рі і хтось хотів поради, вказів ки чи чогось іншого. Котресь із дітей, чи наймитів, чи хтось із сусідів, де саме отелювалась кооовіа, або дитина дістала су- дорогів. Вероніка скоро мча- лась туди, обвинула тепло ди тину, віміла допомогти корові і вже знов була тут, щоб д о г л я н у т и ЧИ ївсе йде своїм шляхом. Все без віддиху, все з криком чи сміхом, але все готова для ТИХ, ЩО 'ЧОіГОСЬ хотіли, чогось потребували^. Іван, найстарший син, привіз товаришів* із духовної семінарії, болгарів, що не мали де поді тись на свята, а в Чернівцях студіювали боіго<словські науки. До дочок приїхали товаришки. Всіх їх радо вітали. У шкільних кімнатах ро-зложили для них ле- говища. Не було канапи чи ліж ка в домі, що не було б зай няте. Вероніка видобула з своєї ко-мори всі припаси, а курник потерпів великі втрати. Дочки прибирали кімнати. Із ліса принесли оберемок шпиль частих гілок і вбоге устаткуван ня кімнат перемінилось у паху чий ліс. І тут була Різдвяна кімната, строго відокремлена. Лиш тут і там золота нитка, що повисла на волоссі або на одежі тіток, «розраджувала дещо. Коли во ни .виходили з кімнати, Іра до гадувалась незвичайного. А /вкінці наспів цей надзви чайний день. Із кухні пахло гри бами, борщем і рибою. Вари лась кутя), бо без неї Різдво не було б Рїздвом. Сім страв тре ба подати на стіл. Сім (пісних страв, бо ж Овят-Вечір був о* етапнім днем їїосту. Все спіши* лось і бігало. Час від часу від зивався з кухні голос Вероніки Швидше, Варваро, подай м’ені оте! — Що таке? — Он, те, до лиха! Не питай ся сто разів! — Або таке по дібне. Вероніка вимагала. Робота в неї кипіла. Вона рухалась ско по, думала скоро й жадала від інших такого самого. Часом так багато, що треба було1 вга дувати її думки та закрути їх. Що більше наближався вечір, то більш підносилось хвилю вання в домі. По о Іру ніхто не дбав, а вона ж більше всіх хви лювалась. Та тут знайшовся тато, що здавався собі зайвим і зайнявся нею. Він зодягнув її, взяв її за руку й вони вийшли в сумерку з хати. Сніг скрипів під ногами. Не бо простягнулось, зоряне й без конечне, над селом. Поля бігли> як тільки можна було догляну ти оком, до сірої й білявої сму ги на обрію, де починався ліс, де зникало небо й таяв черво- я о -ф і о л етаий від бли ск невид ного сонця. Тут і там заблисті- ло мале віконце в принишклих хатах. Із коминів курився дим. І в селі слідно було оце святоч не дожидання чого'сь незвичай ного. Молоді хлопці збирались групками. Жінок і дівчат не бу ло видно, лиш тут і там котрась промайнула подвірям. Тато вітався зі всіїми й вони йому з пошаною відповідали, йшли далі й уже незабаром вийшли на край села. Стало ціл ком тихо, чути було лише скрип снігу під ногами. Потемніла синь неба, неспокійно блимали зорі. Близько повис величез ний місяць, вилізши з-за бі'лих нив у темне небо. Ох,, як усе блистіло еніг у ЇХНІХ (НІГ — НІ;, це НЄ був СНІГ, це їж було щось мякенького, легенького, немов- чудова- тка нина, засіяна тисяччю самоцві тів, оте, що простелилось ПО землі, що звисало з дерев. Іра догадувалась: це ж було вбран ня янголів, що* вони погубили на землі. А тут... ні, вона напев не не помилялась, он там щось промайнуло поміж мохом об рослими деревами, щось без межно легкого й ніжного. Воно линуло’, не торкаючись землі босими ногами і сховалось за цією старою смерекою. Золото заблистіло волосся. Іра заперла віддих. Це ж ніхто інший, як янголятко! — Тату, тату! Ти бачив янго лятко? Що воно робить у лісі? Може годує серни? Он, бачиш? — шептала схвильовано. — Он, (Докїнчення на стор. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
