Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Єлизавета Василівна цікавиться чисто теоретичними проблемами, зокрема біологічною хемією, наукою всіх наук, бо щоб пізнати життя в здоровому, а тим більше в хворому організмі, треба досконало засвоїти хемію всіх життє вих процесів. Для вивчення фізіологіч ної хемії, вона почала працювати в Біохемічному Інституті Української Академії Наук у Києві, спеціяльно над проблемою авітамінозів. Скоро вона зробила в цій ділянці неабиякі поступи. Виконала дуже цікаву працю на тему „Зміни катепсини та ліпази тканин при експериментальному С - авітамінозі". Цю працю вона 13. квітня 1940 року в Академії Наук захищає як дисерта цію, а після того УАН видала її окре мою книжкою. Одночасно, Єлизавета Василівна ви конує іншу працю на біохемічну тему, а саме „До питання про залежність між вітамінозом С та ферментами*4. Має в проекті низку важливих тем, але війна і повоєнні події стали на пере шкоді. В ділянці біохемії Єлизавета Василівна мала успіхи не лиш на ниві чисто науковій, але й педагогічній. її обрано доцентом, а після того керів ником катедри біохемії вищої сіль- сько-господарської школи в Білій Цер кві. Доктор Єлизавета Гімельрайх мала ще одну прикмету, що її так бракує нам, жінкам. Вона не лише була вір ною дружиною свого чоловіка, а й по мічницею в його наукових дослідах. ,Будучи інтелектуально високо розви неною, всесторонньо освіченою, вона увійшла в усі деталі наукової праці свого дружини, допомагала йому по радами й навіть технічно виконувала ті чи інші складні лябораторійні до сліди. Підкреслюємо цей момент, бо не скрізь і не всі спроможні на таку плодотворну співпрацю. Не тратила вона звязку з наукою і в умовинах еміграційних злиднів. Працюючи лікарем у шпиталях 1РО, Єлизавета Василівна включається до праці у відновленому в Європі Україн ському Технічно-Господарському Ін ституті. До речі сказати, що її дружи на, проф. П. Гімельрайх, був ініціято- ром і першим деканом ветеринарного факультету УТГІ в Мюнхені. На закінчення наших спогадів про Покійну, як українського вченого, ще хочемо згадати, що долі хотілось, щоб 13. березня 1953 року увесь її дорібок — друковані й недруковані праці, ма- теріяли, зібрані на протязі життя і з такими труднощами збережені й виве зені (точніше: винесені на плечах) з Батьківщини, всі згоріли під час по жежі їхньої хати у Мафрі, в Австралії. Отже, все, що було метою життя, все, що вистраждане й вимріяне — пішло з димом. Справдилося українське при- слівя „Бог дав — Бог узяв44. * Ще згадуємо про Єлизавету Васи лівну як про людину. Кажуть, що лю дяність — найвища якість кожного, але справжнім скарбом людини є її людяність, коли вона супроводиться ін шими якостями, скажімо, високими ін телектуальними особливостями, ви щою професіональною кваліфікацією тощо. У Єлизавети Василівної, як ми уже згадували, були всі ці якості дуже яскраво виявлені. До своїх пацієнтів вона відносилась немов до своїх ближ ніх, чи рідних. Тому, як правило, па цієнти, після її лікування, чи навіть поради, ставали її приятелями. Сту денти її любили не лиш як учителя, чи керівника, а як старшу товаришку, а сусіди, знайомі, співробітники — вва жали її за найправдивішого друга, приятеля. Авторка цих рядків на своєму досві ді знає один такий випадок, що цілком характеризує Єлизавету Василівну, як людину й приятеля. У 1935 році мій чоловік, що разом із проф. П. Гімель- райхом працювали в Біло-Церковсько* му Сільсько-Господарському Інституті на посаді професора-патолога, в так звані „Кіровські дні44 був виключений з Інституту, спілки наукових робітни ків і позбавлений будь-якої праці, за участь в одній імпрезі, що була визна на за „протидержавну, контрреволю ційну демонстрацію44. Поки провадило ся слідство, майже всі наші знайомі відцуралися нас і нашої хати. Лише одиниці нас відвідували. Були навіть такі, що просили нас, щоб ми, якщо прийдеться на слідстві, говорили, що вони відвідували не нас, а нашу... ро бітницю, що провадила в нас госпо дарство й доглядала дітей. Єлизавета Василівна, як про це довідалася, то разом із своїм чоловіком демонстра тивно почала щодня нас відвідувати і, само собою зрозуміло, розраджува ти нас і всіляко підтримувати на дусі. В ці часи то була не лише відвага, а справді самопожертва, бо в кожну хвилину всі могли опинитися увязне- ними, як причетними до одної справи. Не кажучи вже, що майже всі випад ки лікування вона провадила безкош товно, а часто-густо навіть свої ліки видавала. Між іншим, слід згадати, що вона, як лікар із широким природни чим кругозором, часто навіть при складних випадках застосовувала мало відомі препарати, або чисто народні методи лікування. В тих умовинах, ко ли відсутні були в аптеках найпростіші лікувальні засоби, то був правдивий скарб для нас, що були її сталими па цієнтами. Дуже гарно висловився про її вдачу дружина Покійної, сам проф. П. Гі мельрайх, у листі до нас: „Вона дава ла мені стимул до життя, бо в мораль ному й інтелектуальному відношенні була просто скарбом. Ми 44 роки про жили з нею без усяких колізій, взаєм но розуміючи один одного навіть без мови. І цікаво відмітити, що чим дов ше ми жили спільно, тим триваліше ставало наше співжиття. Особливо во но зміцніло після виїзду з Батьків щини, бо еміграція ще більше нас звя- зала спільною журбою..." Умерла вона мріючи... про поворот на Батьківщину, щоб там, серед рід ного народу віддати решту своїх сил, а може навіть довершити свої мрії, втілити свій практичний досвід і на укове знання в монументальну працю, яку вона все своє життя виношувала в своїй душі. Нехай цих кілька щирих слів будуть вінком на її могилу в далекій Австра лії, а родині її — словами співчуття про невіджаловану втрату. Євгенія Розгін СВЯТКУВАННЯ КНЯГИНІ ОЛЬГИ Щораз більше доходить вісток про святкування 1000-ліття хрищення кня гині Ольги. В Шикаґо Обеднані Жіночі Організації з ініціятиви Союзу Укра їнок Америки влаштували дня 23-ого жовтня врочисту академію, що про йшла з великим успіхом. З тієї нагоди комітет видав поштову наліпку з пор третом княгині кисти Мирона Левиць- кого. Міжнародня Жіноча Виставка в Ню йорку проходила під знаком 1000-літ тя. В українському кіоску був вистав лений портрет княгині кисти Ольги Дядинюк, а на тлі картин української архітектури стояла жива жіноча по стать у костюмі Ольжиних часів. У Канаді відбулось святкування з на годи Окружного Зїзду БУК і ЛУКЖ у Давфині, Ман. Доповідь виголосила п. Надія Даревич на тему „Св. Ольга взір для наших матерей44. Концертову програму підготували Сестри Служеб- ниці, що ведуть парафіяльну школу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
