Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Звірі Долиною сріблилася прозора м'ла, у тумані купалось урвище, а іна величному бескиді шпиля- стих гір пурпуром майорів вес няний ранок. Цар .простору, старий орел, давно бренів -в безмежній -синяві інебес, пиль нував за зеленим схилом гір, чи не покажеться де полохли вий крілик, дурненький ховра шок або соромлива іперепілоч- ка. А там струнка стояла лань, до сходу сонця піднялась, тра ви з росою -посмакувати «на зо рі, щоб оіоті-м спочивати в хо лодочку. Тепер красунею стоя ли, піднявши гордо зубчасті роги. Уже прокинувся й лінюх-вед- Г/ІІДЬ. Зробив ретельний огляд СлСль навколо, стару подругу- ізедмедицю -понюхав зблизька і навіть язиком лизнув. Голодна ведмедиця вискалилась і клац нула зубами. А 'поті-м піднялись і поплелись шукати десь пожи ви. Тернистий 'чагарник давно манив їх ягідками, високий, ніжний молочій приємно хру снув під зубами, потім брунь ки дерев, і аж тоді спустилися у діл води напитись. А он в до даток v піску на сонці блиснула лускою мертва риба. І це закус ка не погана. Тепер спочити в холодку, залізти десь в малин ник чи бурян спокійно подрі мати. Та раптом свіжий віте рець із гір приніс солодкий пах. Як фіміям збентежив тон ким ароматом солодкого мед ку. Одна лиш мить, ведмідь не зграбно повернувся і ласо об лизався. Рішучо пішов назу стріч лахоща'м. Стара подоуга- ведмедиця з тіо-ги на ногу за ним гойдалася із заду. Пере брели легенький потічок, під нялися у гооу. А нах -все біль ше й гостріше дразнив нюх. І навіть яблука, що ось валялись п?ід ногами не відвертали їх уваги. МеДок, як той міцний кальян туманив світ, наморо чив розуїм. Он, туди, на той да лекий схил, на той зелений травничок, що оксамитом роз горнувся під старезною липою. А в липі дупло трухляве, над яким бренять бджілки Г непе реможні пахощі. Але як туди добратись? Єдина стежечка довгою серпентиною гнулась під скелями над -глибокою прірвою. Ледве ногою станеш на небезпечний хідничок, як у прірву сиплятьіся пісок і камін ці іВедмідь боязко зупинився. Нерішуче стояв. Новий подув медових пахощів переборов нер і ш у ч і сть. Сп р агл о зловив повітря, стріпонув великою во лохатою головою, і обережно ступив на стежину. З-під ніг посипався щебінь і загув у прірву. Ведмедиця зупинилась. Боязко спостерігала за своїм другом, що щільно прилипнув ши до.скелястої стіни, повільно рухався .вперед. Огрядна його туша ледве тиснулася вузень ким плаєм. Залишитися від свого друга, з яким так довго спільно полюють, ведмедиця не наважувалась. Невдоїволено загарчала, обережно стала ла пами на стежечку, щільно при туляючись до скелі від прірви, прямувала за ведмедем. Чарівні пахощі солодкого медку не вблаганно вабили вперед. Що разу стежечка більше звужува лась, і незабаром навіть бува лий, старий ведмідь нерішуче зупинився. Повернув назад го лову. На його і з-зад-у скалила зуби ведмедиця. Повернутись неможливо. Можна було лише пхатись вперед. Ведмідь люто загарчав. Ведмедиця сокови тим гнівом його підтримала. Г і о с ьіке п о в ітр я с к о л их н у л о с я, стряслося жахом. Обережно просовувалися вперед. В невеликому аулі, загубле ному серед високих гір, було тихо. Лише в одній саклі цілу ніч блимало тьмяне світло. На м^ких килимах, серед розкида них подушок, лежала хвора ди тина і спаленими устами лемен- ті'ла допомоги. Знеможем і бать ко й імати розіпучливо диви лись, схилившись у півтьмі і не знали чИхМ допомогти єдиному синові. Всі цілющі напої, ви пробувані зілля тепер вияви лись безсилими. Дитина, як ве сняний сніг, на очах танула і до горяла. Живчик на скроні ледве ворухався, а манісеньке серце «майже не било. З недалекого мінарета про тяжно залунав ранковий наказ: „Ля-Ьлляхіль-Алла! Магом ет — Россуль — Алла!“ — Вже світає, — тихо промо вив чоловік, глянувши у (ВІКНО, — бери сина і неси у місто, мо же лікар щось допоможе. Худенька жінка, із скорбним обличчям, огорнула хвору ди тину в теплий шаль, притисну ла до грудей, з молитвою на уста'Х легко вийшла за поріг і подалася в гори. На роздоріж жі зупинилась. Битою навко- лішното дорогою до міста пять годин ходу. Чи витримає дити на? — подумала. Після корот кого .вагання завернула в гори на •вузеньку стежечку. З триво гою кидала поглядом на схід, очікуючи соняшного проміння, як надійного супровідника. Гір ською стежкою за дві години в місті. Хапливо дріботіла звик лими ногами по гірському схи лі, підійматгась уверх, тужливо зітхала до Аллаха і щиро шеп тала молитву. Верхівя смерек, як ті смолоскипи, спалахнули світанком. Дитина вже не стог нала, вона спрагло ловила сві же повітря тонкими губкіами й о б л и з viB а л а с ь рожевим яз и ч - ком. Що вище підіймалась жін ка, то яснішало, і раптом наро дився світлий день. Сонце повагом викотилось великим колом, скупало ранок рожевим світлом, за іскрилось діамантами на білих і чистих як святочна чалма Муедзина, засніжених шпилях гір і дихну ло теплом. Стрункі смереки яс- ною синяївою (вирізьблювались у срібному тумані. Серпентина гнутої стежечки проясніла й с т ал а б е з'п е чін іш о ю. Раптом остре вухо 'вловило впереді пі дозрілі звуки, а за ними під гу- (Продовження на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
