Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
малих уже немає в хаті. Побігли до ґаражу за сіном. І вернули ся разом з батьком, несучи ма леньку вязочку сіна. Журились тільки, що дідуха в них не бу де. Зараз же станули у вікні — виглядали першої зірки. — Зірка! Зірка! — 6 вже зір ка, тето! — скрикують. І починається Свята Вечеря. На столі свічка, святочний ко- лач та одно злишнє накриття. І слідують страви одна за од ною. Такі ж, як там — на рід них землях. Під ялинкою да рунки для всіх. Хлопята хвилю ються, рознизуючи стяжинки. А як розвязали і заглянули все редину, то їхній радості немає кінця.. — А чому ви, тето, не диви тесь, що приніс вам янгол від Ісусика? — дивуються. — Я зараз, діточки! І тета Софія починає розви вати, призначений для неї па куночок. Та так і залишає його нерозвинутим. У руках держить •лист, що був заткнутий за стя- ■жинку. — Та невже лист? ©ід кого ж де? — здивувалась. Хвилювання відобрало їй від дих. Розгорнула, зложений уче тверо, листок паперу й почала читати: „Дорогі Олю й Славку! При падково довідався я, де живе те та що діждались уже двох синів. Поздоровляю! Навіть до кладну Вашу адресу отримав я від добрих людей. Чи можете уявити собі мою радість з того приводу? А в мене прохання до Вас, мої дорогі: напишіть, що сталося з моєю матусею. Перед кількома роками був я на тому місці, де колись стояла наша хата. Застав лиш, заросле бу- рянами, пожарище. Жду Вашої відповіді. Пишіть на подану нижче адресу. З Різдвом Хри стовим бажаю Вам всього най кращого. А Ваші малі козаки .хай ростуть швидко — Україні ла славу! Юрко” Тета Софія підняла очі і з непорозумінням дивилась по всіх. А по обличчі спливали ■сльози радости і спадали на •чорну, святочну сукню. о — Тільки, як же це? Це Ж не його прізвище на адресі — ди вувалась, наче сама прр ceCjg, — Видно, в Юрка тепер інше прізвище, тето — завважив Славко. Мовчки хитнула головою. Яка ж радість! її син, її Юрко живий і оце шукає своєї ма тусі — по всьому світу шукає. А кажуть, що світ великий і ши рокий. Не такий то вже широ кий, щоб син матері не зміг від найти. Він живе! І вона, мати його таки побачить його ко лись! А тепер напише йому — про все напише... І пошле в ли сті своє, материне благословен ня... І піде ЇЇ лист почерез світи далекі, почерез моря глибокі — до нього піде... Посідали біля ялинки і ко лядували — Оля і Славко та оба хлопчики. А тета Софія примкнула очі і в памяті поча ли виринати одна за одною не забутні картини: ось колядни ки — старші ґазди з колядою прийшли до панотця. їхні по важні, могутні голоси звіща ють, що „Бог Предвічний на родився”. Панотець просить Їх у хату і починається Різдвяна гостина. А під вікнами знову ж задзвеніли голоси — цим разом уже хлопячі — колядують „Но ва радість стала”. В хаті усі притихли, заслухались. — Та бо то й колядують не будьяк! Не знати чиї це хлопці? — Та це ж наш вертеп і наші хлопці — Зенко і Юрко зі своїм гуртом, на „Рідну Школу” ко лядують — радіє паніматка, дивлячись у вікно, на якому мо роз малює срібні квіти. А малі колядники безупинно тупають ногами і колядують... І несеться їхня „Нова радість” широко і далеко понад розлогими, при сипаними снігом, подільськими ланами. Але що це?! Невже це не спо гад, а дійсність? Чи ж би це її хлопчики прийшли заколяду вати своїй матусі? Відкрила очі. Оля зі Славком сидять — поважні, задумані, а їхні хлопята задивлені у ялин ку, колядують самі. Колядують: „Нова радість стала”. їхня „Но ва радість” обмежена лиш до того куточка, де стоїть, освіт лена яскравими електричними свічечками, ялинка. А вони ра діють, бо іншої радости не ба чили й не знають. „Верни волю, даруй славу на шій Україні...” — дзвенять і пе ремагаються хлопячі голоси. — Не знати, яка то Вона, та Україна в їхній уяві? — думає тета Софія. — Вони ж бо на чужині родились. Верни, Госпо- ди, тую волю Україні, а нам — Україну верни! Щоб ці малі мо гли заколядувати колись на рід на різдвяній виставці, що її влаштовує щороку Salon d’ Entance для дітвори Франції — Союз Українок Франції виставив модель української хати. Хатину виконав інж. Мазур, а внутрішнє устаткування й ляльки — членки СУФ-у.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
