Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
малих уже немає в хаті. Побігли до ґаражу за сіном. І вернули ся разом з батьком, несучи ма леньку вязочку сіна. Журились тільки, що дідуха в них не бу де. Зараз же станули у вікні — виглядали першої зірки. — Зірка! Зірка! — 6 вже зір ка, тето! — скрикують. І починається Свята Вечеря. На столі свічка, святочний ко- лач та одно злишнє накриття. І слідують страви одна за од ною. Такі ж, як там — на рід них землях. Під ялинкою да рунки для всіх. Хлопята хвилю ються, рознизуючи стяжинки. А як розвязали і заглянули все редину, то їхній радості немає кінця.. — А чому ви, тето, не диви тесь, що приніс вам янгол від Ісусика? — дивуються. — Я зараз, діточки! І тета Софія починає розви вати, призначений для неї па куночок. Та так і залишає його нерозвинутим. У руках держить •лист, що був заткнутий за стя- ■жинку. — Та невже лист? ©ід кого ж де? — здивувалась. Хвилювання відобрало їй від дих. Розгорнула, зложений уче тверо, листок паперу й почала читати: „Дорогі Олю й Славку! При падково довідався я, де живе те та що діждались уже двох синів. Поздоровляю! Навіть до кладну Вашу адресу отримав я від добрих людей. Чи можете уявити собі мою радість з того приводу? А в мене прохання до Вас, мої дорогі: напишіть, що сталося з моєю матусею. Перед кількома роками був я на тому місці, де колись стояла наша хата. Застав лиш, заросле бу- рянами, пожарище. Жду Вашої відповіді. Пишіть на подану нижче адресу. З Різдвом Хри стовим бажаю Вам всього най кращого. А Ваші малі козаки .хай ростуть швидко — Україні ла славу! Юрко” Тета Софія підняла очі і з непорозумінням дивилась по всіх. А по обличчі спливали ■сльози радости і спадали на •чорну, святочну сукню. о — Тільки, як же це? Це Ж не його прізвище на адресі — ди вувалась, наче сама прр ceCjg, — Видно, в Юрка тепер інше прізвище, тето — завважив Славко. Мовчки хитнула головою. Яка ж радість! її син, її Юрко живий і оце шукає своєї ма тусі — по всьому світу шукає. А кажуть, що світ великий і ши рокий. Не такий то вже широ кий, щоб син матері не зміг від найти. Він живе! І вона, мати його таки побачить його ко лись! А тепер напише йому — про все напише... І пошле в ли сті своє, материне благословен ня... І піде ЇЇ лист почерез світи далекі, почерез моря глибокі — до нього піде... Посідали біля ялинки і ко лядували — Оля і Славко та оба хлопчики. А тета Софія примкнула очі і в памяті поча ли виринати одна за одною не забутні картини: ось колядни ки — старші ґазди з колядою прийшли до панотця. їхні по важні, могутні голоси звіща ють, що „Бог Предвічний на родився”. Панотець просить Їх у хату і починається Різдвяна гостина. А під вікнами знову ж задзвеніли голоси — цим разом уже хлопячі — колядують „Но ва радість стала”. В хаті усі притихли, заслухались. — Та бо то й колядують не будьяк! Не знати чиї це хлопці? — Та це ж наш вертеп і наші хлопці — Зенко і Юрко зі своїм гуртом, на „Рідну Школу” ко лядують — радіє паніматка, дивлячись у вікно, на якому мо роз малює срібні квіти. А малі колядники безупинно тупають ногами і колядують... І несеться їхня „Нова радість” широко і далеко понад розлогими, при сипаними снігом, подільськими ланами. Але що це?! Невже це не спо гад, а дійсність? Чи ж би це її хлопчики прийшли заколяду вати своїй матусі? Відкрила очі. Оля зі Славком сидять — поважні, задумані, а їхні хлопята задивлені у ялин ку, колядують самі. Колядують: „Нова радість стала”. їхня „Но ва радість” обмежена лиш до того куточка, де стоїть, освіт лена яскравими електричними свічечками, ялинка. А вони ра діють, бо іншої радости не ба чили й не знають. „Верни волю, даруй славу на шій Україні...” — дзвенять і пе ремагаються хлопячі голоси. — Не знати, яка то Вона, та Україна в їхній уяві? — думає тета Софія. — Вони ж бо на чужині родились. Верни, Госпо- ди, тую волю Україні, а нам — Україну верни! Щоб ці малі мо гли заколядувати колись на рід на різдвяній виставці, що її влаштовує щороку Salon d’ Entance для дітвори Франції — Союз Українок Франції виставив модель української хати. Хатину виконав інж. Мазур, а внутрішнє устаткування й ляльки — членки СУФ-у.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
