Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Нова Радість стала... Морозний, ясний день радіс но -.пр о мінно вітає робітниць, що •нагнулиісь вад шиттям і кріїзь великі віша швальної фа брики, посилає їм оноіпи со- няш/ного сяйва. Сидять по дві біля .кожного отолиіка. Ліворуч кожної з них скринка з вяізкою суконь, праворуч друга — по рожня. Ліва рука сягає по су конку, шівидко, швидко мига ють у -повітрі голіка з ниткою, права рука робить ік рут і ви.кін- чена суконка паде у скриньку, що праворуч. За нею слідує друга, десята, сота. Робота йде швидко, оправно. Це відділ де викінчують роботу. Із вулиці доходять метушня і гамір великого міста. І враз, •крізь отой вели'коіміський га мір, продирається різний гудок пожежної сторожі. Шівалі, наче на ікоманду, звертають голови до ВІІКОН. — Немає дня, щоб не було пожежі! Невже люди аж такі необережні бувають? — ди вується, як кожного дня, одна із робітниць — літня жінка. Хоча й жиіве тут уже кілька ро.ків, проте ніж не може зро зуміти тієї надмірної метушні, того шаленого темна. — Мабуть і стільки нещасть не було б, яікщо б не оте при- сіпіішене теміпо — М'іркує. — То це у вас, Софіє, Різдво завтра? — іперебиває оті мір кування її найближча сусідка, молода, чорноока Глорія. Софія приїтаїкує. 1 — Софіє! А звільнили вас на завтра? — цікавиться друга, від сусіднього стола. — Та же звільнили! — каже, усміхаючись, Софія. — 'Ви щасливі, Софіє, що ма єте ваше Різдво щойно перед собою — завважує Глорія. — Бо наше, на жаль, минуло вже. А я так дуже люблю це свято! Заледви одно мине, зараз же другого жду. Найкраще із усіх свят — правда? — Авже ж! — одним тільки слівцем відповідає Софія і чо мусь важко зітхає. — А чи у вашому краю теж різдвяні ялинки бувають? — знову ж питає Глорія. І Софія оповідає: про Свят вечір, про різдвяну ялинку та про освячені традицією різд вяні звичаї, там, у її Батьківщи ні — в Україні. А Глорія слухає. Час-від-часу її голка із ниткою зупиняється на мить у повітрі, а чорні очі, із зацікавленням, вдивляються в Софіїне облич чя. Та не лиш вона слухає. Слу хають і інші швалі, що при су- сідних столиках. Та враз у Со- фіїних очах замерехтіли сльо зи і вона мовкне. І тоді знову всі нахиляються над роботою та швидко, щораз швидше ми гають у повітрі голки. Сонце поволі наближується до захо ду і його сяйво із Софіїного стола переходить на сусідній. А Софіїні думки линуть крізь чужі світи та безмежні води, у далекий, рідний край, у тихе подільське село. Линуть туди, де чоловік її священиком був та де виховувала вона синів- соколів. Кожного року, вліті, сини приїжджали зі школи, з міста додому. Приїжджали не самі, привозили зі собою і дру зів своїх. Скільки ж радости бу ло тоді та безжурного моло дого сміху! Здавалося, що від тієї радости молодої і вони, батьки молоділи. Але ті молоді хлопці не лиш веселими вміли бути. Бували хвилини, що вони ставали поважні, може аж над то ^поважні на -свій вік моло дий. Це бувало тоді, як відо кремлено, у саду нараджува лись над чимось. Минулися ясні дні радости і до тихого, поділь ського села горе завітало. Старшого сина, Зенка, боль- шевики забрали. А як на зміну большевикам німці прийшли, то вони, батьки, віднайшли йо го, закатованого, у львівській тюрмі, поміж багатьома інши ми. Це було перше велике горе, що мечем обоюдним пробило материне серце. А потім уже слідувало все інше. Німці звіль нили із таборів полонених тих, що раніш на тиф хворіли, а вони, проходячи від села до се ла, заносили до хат, де ночу вали, заразки пятнистого тифу. І тоді то вмер від тифу її чоло вік — умер на стійці свого душ- пастирського звання. А пізніше... пізніше молод ший її син, Юрко у ліс пішов. Не пробувала навіть зупиняти його. Поблагословила на доро гу і зосталася сама, одна... Пі шов і слід за ним загинув. Скільки не розпитувала, нічого не дізналась. Воєнна хуртовина закинула її у далекі світи, як відопваний від деоева листок. А пооте в душі все ще жевріє надія, що може колись відшу кає таки свого Юпка. Хоча за раз же здоповий розум СУПРО- тивляеться ньому : „С тільки їх, отих юних борців, згинуло по всій Україні, а кожний з них теж мав матір свою, що жде йо го і не діждеться ніколи. Невже ти матимеш більше щастя, як другі?” -І СосЬія клонить нижче і що раз то нижче голову та швидко втирає сльози. — Хай буде воля Твоя свята, Господи! — шепчуть її уста. — Кидайте роботу, СосЬіє! Це ж уже дзвонитимуть за кіль ка хвилин — каже Глорія, по глядаючи на годинник. Робітниці наспіх одягаються і на звук дзвінка біжать схо дами вниз. — Веселих свят вам, СосЬіє! —- Веселих свят! Веселих свят! — сипляться побажання з усіх боків. Софія дякує і спі шить до брами. Прийшла до своєї самотньої кімнатки. Вийняла зі шафи чор ну. святочну сукню і почала о- дягатись. Спішилась. Сестрінка Оля запросила її на Святу Ве черю, а вона неблизько живе. Забрала святочні даруночки для Оліних дітей і поїхала. — Як же це гарно, тіточко, що ви прийшли! — вітає її Оля. — Тето! А мама вже все при ладила до Святої {Вечері, тільки кутя ще не готова. Пшениця зварена вже, але мак ще не втертий — один наперед одно го, говорять малі хлопчики. І тета береться терти мак. А Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
