Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Нова Радість стала... Морозний, ясний день радіс но -.пр о мінно вітає робітниць, що •нагнулиісь вад шиттям і кріїзь великі віша швальної фа брики, посилає їм оноіпи со- няш/ного сяйва. Сидять по дві біля .кожного отолиіка. Ліворуч кожної з них скринка з вяізкою суконь, праворуч друга — по рожня. Ліва рука сягає по су конку, шівидко, швидко мига ють у -повітрі голіка з ниткою, права рука робить ік рут і ви.кін- чена суконка паде у скриньку, що праворуч. За нею слідує друга, десята, сота. Робота йде швидко, оправно. Це відділ де викінчують роботу. Із вулиці доходять метушня і гамір великого міста. І враз, •крізь отой вели'коіміський га мір, продирається різний гудок пожежної сторожі. Шівалі, наче на ікоманду, звертають голови до ВІІКОН. — Немає дня, щоб не було пожежі! Невже люди аж такі необережні бувають? — ди вується, як кожного дня, одна із робітниць — літня жінка. Хоча й жиіве тут уже кілька ро.ків, проте ніж не може зро зуміти тієї надмірної метушні, того шаленого темна. — Мабуть і стільки нещасть не було б, яікщо б не оте при- сіпіішене теміпо — М'іркує. — То це у вас, Софіє, Різдво завтра? — іперебиває оті мір кування її найближча сусідка, молода, чорноока Глорія. Софія приїтаїкує. 1 — Софіє! А звільнили вас на завтра? — цікавиться друга, від сусіднього стола. — Та же звільнили! — каже, усміхаючись, Софія. — 'Ви щасливі, Софіє, що ма єте ваше Різдво щойно перед собою — завважує Глорія. — Бо наше, на жаль, минуло вже. А я так дуже люблю це свято! Заледви одно мине, зараз же другого жду. Найкраще із усіх свят — правда? — Авже ж! — одним тільки слівцем відповідає Софія і чо мусь важко зітхає. — А чи у вашому краю теж різдвяні ялинки бувають? — знову ж питає Глорія. І Софія оповідає: про Свят вечір, про різдвяну ялинку та про освячені традицією різд вяні звичаї, там, у її Батьківщи ні — в Україні. А Глорія слухає. Час-від-часу її голка із ниткою зупиняється на мить у повітрі, а чорні очі, із зацікавленням, вдивляються в Софіїне облич чя. Та не лиш вона слухає. Слу хають і інші швалі, що при су- сідних столиках. Та враз у Со- фіїних очах замерехтіли сльо зи і вона мовкне. І тоді знову всі нахиляються над роботою та швидко, щораз швидше ми гають у повітрі голки. Сонце поволі наближується до захо ду і його сяйво із Софіїного стола переходить на сусідній. А Софіїні думки линуть крізь чужі світи та безмежні води, у далекий, рідний край, у тихе подільське село. Линуть туди, де чоловік її священиком був та де виховувала вона синів- соколів. Кожного року, вліті, сини приїжджали зі школи, з міста додому. Приїжджали не самі, привозили зі собою і дру зів своїх. Скільки ж радости бу ло тоді та безжурного моло дого сміху! Здавалося, що від тієї радости молодої і вони, батьки молоділи. Але ті молоді хлопці не лиш веселими вміли бути. Бували хвилини, що вони ставали поважні, може аж над то ^поважні на -свій вік моло дий. Це бувало тоді, як відо кремлено, у саду нараджува лись над чимось. Минулися ясні дні радости і до тихого, поділь ського села горе завітало. Старшого сина, Зенка, боль- шевики забрали. А як на зміну большевикам німці прийшли, то вони, батьки, віднайшли йо го, закатованого, у львівській тюрмі, поміж багатьома інши ми. Це було перше велике горе, що мечем обоюдним пробило материне серце. А потім уже слідувало все інше. Німці звіль нили із таборів полонених тих, що раніш на тиф хворіли, а вони, проходячи від села до се ла, заносили до хат, де ночу вали, заразки пятнистого тифу. І тоді то вмер від тифу її чоло вік — умер на стійці свого душ- пастирського звання. А пізніше... пізніше молод ший її син, Юрко у ліс пішов. Не пробувала навіть зупиняти його. Поблагословила на доро гу і зосталася сама, одна... Пі шов і слід за ним загинув. Скільки не розпитувала, нічого не дізналась. Воєнна хуртовина закинула її у далекі світи, як відопваний від деоева листок. А пооте в душі все ще жевріє надія, що може колись відшу кає таки свого Юпка. Хоча за раз же здоповий розум СУПРО- тивляеться ньому : „С тільки їх, отих юних борців, згинуло по всій Україні, а кожний з них теж мав матір свою, що жде йо го і не діждеться ніколи. Невже ти матимеш більше щастя, як другі?” -І СосЬія клонить нижче і що раз то нижче голову та швидко втирає сльози. — Хай буде воля Твоя свята, Господи! — шепчуть її уста. — Кидайте роботу, СосЬіє! Це ж уже дзвонитимуть за кіль ка хвилин — каже Глорія, по глядаючи на годинник. Робітниці наспіх одягаються і на звук дзвінка біжать схо дами вниз. — Веселих свят вам, СосЬіє! —- Веселих свят! Веселих свят! — сипляться побажання з усіх боків. Софія дякує і спі шить до брами. Прийшла до своєї самотньої кімнатки. Вийняла зі шафи чор ну. святочну сукню і почала о- дягатись. Спішилась. Сестрінка Оля запросила її на Святу Ве черю, а вона неблизько живе. Забрала святочні даруночки для Оліних дітей і поїхала. — Як же це гарно, тіточко, що ви прийшли! — вітає її Оля. — Тето! А мама вже все при ладила до Святої {Вечері, тільки кутя ще не готова. Пшениця зварена вже, але мак ще не втертий — один наперед одно го, говорять малі хлопчики. І тета береться терти мак. А Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
