Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
кою з свого сиво-зеленавого волосся на голові, а другою — очищати від них струни. Яків тоді кинув вязку на зем лю, вихопив найважчу ломачку із вязки, і — де тієї сміливости набрав він, завжди тихий та со ромливий хлопець? — кинувся на напасників. Школярі від бігли від старого Єремії і стали в войовничі пози... До бійки не дійшло, бо з-по за шпиля на дорозі зявились якісь подорожні, і ворохобни ки розбіглися. Яків тоді підійшов до дідуся, поміг йому очистити струни гу- слів, пильно вибрав із розку йовдженої дідової голови реш ту репяхів, а дідусь пригорнув його до себе та й сказав: — Спасибі тобі, синочку, Бог тобі заплатить за твоє добре серце. А тоді заграв знову на гуслях і заспівав для Якова чарівну пісню про те, що Господь ба чить велике горе в світі, бачить велику силу зла поміж людьми, і пошле незабаром нового Ца ря — Царя 'Правди, Ласки і Лю- бови. І буде на землі мир, і буде на землі спокій і добробут між народами. — 1 , може, я буду до школи ходити? — несміливо спитав Яків. — Будеш, дитино, будеш, бо новий Цар — Цар Добра і Справедливости — і тебе не за буде... Того вечора Яків відвів діду ся Єремію додому сам, бо його онучка, що приводила щодня старого під гіллясту оливку й приводила увечорі додому, за недужала, і того дня прийти по дідуся не могла... Яків дістав того вечора від мачухи добрих штовханів за спізнення, але на душі йому бу ло радісно й спокійно. Він мріяв про нового Царя, бо той цар, що тепер у них царює — лихий, мабуть лихіший за його мачуху. І зветься він Ірод. І всі його бояться, і всім від нього зле... Мереживо хлопцевих думок несподівано урвалося. З-поза гущавини гаю на галявину ви ступили три верблюди горбаті з верхівцями. Стежки на галя вині розходились на всі боки, і верхівці зупинилися, вагаю чись. Уже вечоріло, на небі вже блищали перші зорі, і верхівці вдивлялись в небесну блакить, а коли Яків і собі глянув уго ру, то побачив, що над самим його містечком сяє особливо блискуча зоря, якої він ніколи раніше не бачив. Верхівці гукнули Якова до себе. Спитали, якою дорогою їм найлегше доїхати до 'Вифле- єму. А коли він показав, один подорожній узяв його до себе на верблюда, другий підхопив хлопцеву вязку хмизу на свого верблюда, і тоді вісі рушили до містечка. По дорозі Яків устиг розпо вісти сановитому дідусеві, що лагідно тримав його на руках, все-все про своє життя. І про те, що у нього мачуха лиха, і про те, що він дуже хоче до школи ходити, і про ту пісню старенького Єремії, що про Ца ря Доброго. Подорожній уважно прислу хався до щебетливої, спочатку несміливої, а далі все жвавішої мови Якова, і зрідка гладив йо го по голівці великою, паху чою, як здавалося хлопцеві, рукою. І коли проїжджали повз Яко- вову хату, не пустив подорож ній хлопця додолу, а казав тільки скинути вязку хмизу пе ред ворітьми, та й їхати далі. А як вони доїхали до камяної ущелини аж на околиці містеч ка, подорожні зупинились, про йшли вузькою стежкою до пе- чери-стайні, старий сановитий подорожній, що з ним Яків ^ їхав, не випускав руки хлопце вої з своєї, і всі вони вчотирьох зайшли всередину напівтемної стайні. І маленький Яків на свої власні очі побачив, на купці сі на в яслах, загорнуте в блиску- чо-білі накривала, Немовлятко. Здалося йому, що в стайні роз виднилось. Наче сяйво, сліпу чо-блискуче, випромінювалося з обличчя Дитинки. 'Вражені тим сяйвом, усі три подорожні припали навколішки перед я- слами і, один по одному, скла дали свої багаті дари Новона родженому... І коли вже вийшли із стайні під зоряне небо, подорожні, а за ними й Яків знову підвели голови вгору і побачили, що блискучо-яскрава зоря стоїть, низько-низько нахилившись, над самою печерою з яслами. Тоді сановитий подорожній ще раз погладив Якова своєю пухнастою рукою по голівці, дістав із кишені великого га манця і сказав: — На, хлопчику, й тобі наш дарунок. Тобі того стане, щоб учитися... І міцно його на прощання по цілував. * Ще тієї самої ночі маленький Яків пішов до хатини дідуся Єремії, озираючись на всі бо ки — чи хто не побачить — по клав одержану від подорож нього торбинку з золотом на дідове Єреміїне підвіконня. — Бо у нього онучка хвора, а її лікувати треба... А дід €ре- мія такий бідний... — думав при тому, — дід Єремія бідніший за мене... 'Потім потупав тихенько до дому, сподіваючись чергової бійки від мачухи за запізнення. Але на душі йому було раді сно, і він не боявся. О. Кобець
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
